Озеленення в Луцьку: історичні кейси

Озеленення міст стало актуальним трендом в останні 100 років, коли люди зрозуміли, наскільки важливим є чисте повітря і як зелені зони, парки, сквери, дерева, пляжі працюють на оздоровлення мешканців, покращують комфорт і якість життя. Частково це було зумовлено тим, що міста розросталися, великі заводи були поряд і треба було чисте повітря.

З іншого боку, розуміння цінності озеленення поволі приходило й еволюційним шляхом. З’являлися нові дослідження, обґрунтування, концепції. Сьогодні, здається, це вже стало універсальним і базовим поняттям, ба навіть професійною навичкою архітекторів і планувальників – уміти зробити правильне озеленення в місті.

Коли ж у Луцьку почали задумуватися над тим, що місто треба озеленювати? Сьогодні розглянемо кілька історичних прикладів, які показують різні практики й підходи.

Публічні сади

Публічні сади, а кажучи сучасною мовою, парки і сквери можуть видатися банальним явищем, бо що тут такого – на те вони і є, щоб там щось росло. Все ж варто їх виділити окремо як усвідомлене прагнення міської влади створити для публіки зелену зону, яка матиме конкретне смислове навантаження природи, естетики і комфорту. Особливо, коли йдеться про міський публічний сад, на місці якого побудували згодом драмтеатр.

Та заради історичної справедливості варто згадати для початку історично перший луцький публічний сад. Він розташовувався біля Окружного суду, що в другій половині ХІХ століття розмістився у келіях колишнього монастиря тринітарів. Територія саду простягалася на південний захід від суду, де нині розташовані корпуси та стадіон Навчально-реабілітаційного центру (колишня радянська школа №8). Це був сад, сенс існування якого полягав у наявності в Луцьку місця для розваг публіки. Тут діяли театральна сцена, балаган, майданчик для приїжджих розважальних артистів, буфет. Луцькі дами одягали найкращі сукні й виходили сюди на прогулянки в супроводі чоловіків з циліндрами на головах.

Читати ще: Для культурного відпочинку лучан: парки і сквери міжвоєнного Луцька

Зовсім інше – другий публічний сад на Парадному майдані. Історія його появи має дуже повчальний містопланувальний бекґраунд. Раніше на цьому місці розташовувався ринок. Його санітарний стан був просто жахливий. Навіть офіційні особи в листуваннях одне з одним не соромилися описувати все негативне, що там було, приправляючи це смачними епітетами і риторичними фігурами.

Тоді в Луцьку, крім санітарного чинника ринку, часто звертали увагу на етичний і естетичний. «Клозети», розташовані неподалік великого православного собору, гнилі відходи і помийні ями різко не подобалися багатьом мешканцям та владі. Наголошували, що ділянка біля собору і на самому Києво-Брестському шосе є перспективною для розвитку міської забудови, і наявність ринку в такому стані тут недоречна.

Зрештою, його перенесли в інше місце, а тут влаштували публічний сад. Але цього разу вже не для балаганів і розваг з алкоголем, а суто як місце з продуманою висадкою дерев, розбитими доріжками, з сезонним квитком для відвідування і місцем для читання лекцій учням просто неба.У другій половині 1907 року зі Станції Соболєв до Луцька потягами доправляли велику кількість саджанців. Цікаво, що міська влада вирішила скористатися дешевшою працею, адже сад у Луцьку висаджували арештанти. Активні роботи із висаджування парку проводили й на початку 1908 року. Основну частину саджанців місто замовило у розсаднику графа Замойського.

Читати ще: Ілюзіон, вожді і перший театр. Історія найстарішого луцького скверу

Унаслідок влаштування саду в Луцьку виникла потреба нової професії – міського садівника. Вже 1 лютого 1908 року міська управа уклала контракт із Владиславом Дембським. Він протягом трьох найближчих років мав доглядати новий сад. Також до його обов’язків входив догляд за садом біля Окружного суду й узагалі за всіма міськими плантаціями. На літній період йому дозволялося наймати помічника.

У саду була сцена, де періодично виступав духовий оркестр.Різні сорти дерев на різних вулицях: ідея 1909 року

Окрім точкової ініціативи, як сади, маємо приклад від Луцької міської управи на все місто з 1909 року.

Спочатку в Луцьку зробили пілотний проєкт – висадили каштани по обидва боки вулиці Староковельської (тепер це Винниченка). Реакція мешканців була дуже позитивна, управа провела опитування лучан і побачила їхнє бажання долучатися до озеленення міста.

Після цього «в заботах об оздоровлении г. Луцка и его благообразии … по примеру многих заграничных городов» міська управа вирішила реалізувати значно масштабніший проєкт – розсадити сотні дерев по місту. Взяли кожну вулицю в центрі міста і розпланували, якими породами дерев вона має бути засаджена. Вибрали такі породи: каштан, липа, акація біла, берест, акація куляста, ясен, тополя, в’яз, клен і навіть верба. Ближче до водойм і на нижніх ділянках вулиць пропонували верби. На пагорбах і підвищеннях – акації. Старалися компонувати так, щоб на одній вулиці росло кілька порід, причому зберігався ритм низьких кулястих і високих дерев.

Читати ще: Луцька набережна: історія невдалої ідеї

Оплачувати висаджування дерев на вулицях біля своїх домівок мали самі мешканці. Вони ж і виявили бажання. Висаджуванням біля громадських будівель і в громадських місцях опікувалася міська управа.

Щоб закріпити правила, міська управа видала обов’язкову постанову, яку підтримав волинський губернатор у 1910 році.

Те, що цю ідею не реалізували повністю, є фактом. Але такий масштаб радше мав би свідчити не про його завершеність, а про процес, яким регулюється озеленення міста.

Тополі президента й інші приклади міжвоєння

Після Першої світової війни, коли Луцьк перебував як воєводське місто у складі Польщі, маємо продовження історії з озелененням. Чи то ініціативи краще реалізовувалися, чи архівна інформація збереглася краще, але тут матеріал значно яскравіший.

Першою великою акцією стало висадження 140 канадських тополь вздовж алеї Болеслава Хороброго (тепер це проспект Волі) за ініціативою президента міста Болеслава Жєлінського. Спочатку в місті його критикували, що алея є, а дерев на ній немає, проте досить скоро їх висадили і навесні вони гарно зазеленіли. Є фотографія, зроблена в перші роки після висадження, на якій видно роботу садівників.Сад, який заклала попередньо влада на місці ринку, продовжував функціонувати. Його реконструйовували, за потреби ремонтували, підсаджували дерева та кущі. Це був міський парк, де відбувалися також духові концерти, діяли міська криниця, кафе. У другій половині 1930-х навколо парку прибрали старий паркан в межах акцій по всьому Луцьку щодо відкритості громадських просторів.Протягом міжвоєнного періоду було закладено ще один впорядкований парк – той, де зараз дитяча залізниця. У 1920-х роках тут вели масштабну забудову. Зводили будівлі для державних службовців. Будівництво мікрорайону (урядничної колонії, як називали у той час) передбачало і влаштування парку.

У 1930-х роках, коли в районі нинішньої вулиці Огієнка будували офіцерську колонію, цей парк продовжили і назвали його на честь польського державного діяча Броніслава Пєрацького. На фото видно деякі екзотичні рослини.У 1937 році було напрацьовано план розвитку Луцька. Він передбачав, як має розвиватися місто в найближчі 30 років, тобто до кінця 1960-х. Окрема його частина – про зелені зони.

Основний зелений пояс мав проходити долиною річок Омеленівка, Сапалаївка, Застирок та частково вздовж колишнього русла Глушця. Центральний парк було заплановано на ділянках міських лук біля замку Любарта, він поєднувався із зеленим сквером біля колишнього монастиря бернардинів. У цьому парку планували відкритий басейн і спортивні споруди на річці Стир.

Читати ще: У Луцьку 100 років тому замість центрального парку хотіли місто-сад

Історичне оточення колишнього монастиря бернардинів (тобто нинішнього Театрального майдану) та двору колишнього монастиря тринітарів (тобто нинішнього військового госпіталю на Сенаторки Левчанівської) планували впорядкувати шляхом пішохідного та паркового сполучення так, щоб було з’єднання центральної частини міста (ідеться про теперішню вулицю Лесі Українки) із запроєктованим парком біля замку.

Ще одна велика зелена зона мала розміщуватися в районі нинішньої школи №1. Вона мала бути сполучною ланкою між двома адміністративними майданами.Плани 1937 року в частині озеленення після війни радянська влада не реалізувала.

Озеленення в Луцьку після війни, в радянський період, є надто обширною темою і вимагає окремої публікації. Сьогодні здається, що найбільшою повоєнною акцією в Луцьку було створення центрального парку. Вулиці засаджували переважно одним типом дерев.

Висвітлені кілька прикладів розширюють контекст озеленення в Луцьку й можуть дати якусь інформацію і для планування в наш час.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---