Офіційно підтвердили, що загинув, але тіла досі не повернули: рідні військового з Камінь-Каширщини півтора року живуть в невідомості

Рідні військовослужбовця Максима Чикиди з Видерти Камінь-Каширського району майже півтора року живуть у муках з надією, що їхній син, брат бодай в домовині нарешті повернеться додому.

Лейтенант Максим Чикида був командиром 2-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 110-ї окремої механізованої бригади. Із 21 квітня 2022 року 21-річний офіцер вважався зниклим безвісти. Лише через рік, у травні 2023-го, після пошуків та розслідування СБУ, рідні отримали від управління військової частини сповіщення про підтвердження факту загибелі Максима. Але основного доказу його смерті – тіла – і досі сім’ї не повернули, пише газета Полісся.

Як розповідає мати полеглого Героя Лідія Чикида, півтора року вона живе в невідомості. Каже, що ніколи не примириться з тим, що втратила сина, доки не побачить його тіло в домовині. Для того аби з’ясувати бодай якісь подробиці смерті Максима, Лідія Адамівна зверталася в різноманітні профільні служби, місії та проєкти. Але жодної інформації про це, крім того, що вдалося довідатися самотужки, так і не почула.

«Телефонували на гарячу лінію СБУ, у військову частину, шукали побратимів Максима, писали до одногрупників… Проте нам нічого не вдалося прояснити. Відомо лишень, що разом із моїм сином загинули від артилерійського обстрілу в Покровському районі на Донеччині ще дев’ятеро бійців. Тіло не вдалося евакуювати з поля бойових дій. Спроби віднайти родичів убитих побратимів також виявились марною справою. На численні запити надати будь-які відомості через соцмережі так ніхто і не відгукнувся», – зітхає згорьована мати.

Максим народився восьмим із дванадцяти дітей багатодітної родини. Уже в п’ятому класі він знав напевне, що стане військовослужбовцем. Тож після закінчення школи вступив до Національної академії сухопутних військ у Львові. Після четвертого курсу його з одногрупниками відправили спочатку на відпрацювання військових навиків у Черкаси, а пізніше – на захист рубежів у Запорізькому напрямку.Приблизно за півтора тижня до моменту, коли згасла його життєва свіча, Максим тримав лінію оборони уже на сході.

За день до фатального кінця син зателефонував матері. Його слова «Матусю, я вас люблю і в мене все добре» були останніми, які вона почула.

Читати ще: «Він був моїми широкими плечима. Тепер я живу з половиною серця», – сестра загиблого Героя з Луцька Дениса Кудрявцева

Пізніше Максим послав звісточку другові в Чехію. Він повідомляв, що найближчого вечора відбуває на бойове завдання разом зі своїм підрозділом і за жодних обставин не полишить його в бою. Так і трапилось. Усі разом дев’ятеро бійців потрапили під артилерійський обстріл окупанта…

«Про те, що Максима вже немає серед живих, я дізналася із допису синового одногрупника у Фейсбуці напередодні Великодня. З частини, де служив мій син, повідомлення про його загибель тоді ще не надійшло. Після цього ми з дітьми почали обдзвонювати усі військові інстанції. У відповідь на наші запити отримали пояснення: «Воїн вважається зниклим безвісти». Загиблих українських солдатів нерідко ховають у братських могилах. А звідти їхні тіла нереально повернути. Та ми готові до випробувань, які ще доведеться пройти у пошуках тіла Максима», – живе надією на зустріч з сином, бодай у домовині, Лідія Адамівна.

Минулого літа ім’я Героя Максима Чикиди, який загинув за свободу, гідність і незалежність нашої держави, увіковічнили на граніті національно-патріотичної стели, встановленої на Алеї Слави випускників Академії сухопутних військ у Львові.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---