Нове життя старого міста. Що приховують луцькі підземелля

Лучанам уже добре відомі підземелля костелу святих Петра і Павла. Але зовсім поряд є цілий комплекс, донедавна туристам недоступний – підвали єзуїтського колегіуму, які зараз реставрують. А скоро можна буде побачити й досі невідому частину підземель у вежі Чорторийських. І все це – завдяки простому випадку.

Частина перша. Вежа Чорторийських і таємна кімната

Травень 2019 року. Маленький шматок цеглини випав з підлоги цокольного поверху вежі Чорторийських. Хтось просто взяв би інший шматок та й заклав дірку в підлозі, бо ж заплановано, що цими кімнатами скоро ходитимуть люди. Але археологи, які тут працювали, опустили в отвір на мотузці телефон з увімкненою камерою. І ось гаджет з ХХІ століття опинився в зовсім іншій епосі. Так і почалася ця унікальна для Луцька історія. Здавалось би, що таке шматок цеглини? Дрібниця. Але вона стала поштовхом до унікального відкриття – підземель вежі, куди не ступала нога людини щонайменше 100 років...У 2018 році в Луцьку стартував грантовий проєкт «Нове життя старого міста: ревіталізація пам’яток історико-культурної спадщини Луцька та Любліна», в рамках якого задумали реконструкцію вцілілої вежі Чорторийських, частини мурів Окольного замку та підземель прилеглого колегіуму єзуїтів. Цілий рік зайняла лише паперова робота, адже об’єкти – історичні пам’ятки, на реконструкцію яких потрібна ціла купа дозволів. Самі ж роботи розпочалися у 2019 році. Працювати почали в трьох напрямках – реставрація збереженого фрагменту стіни Окольного замку, підземель колегіуму та вежі Чорторийських.

Читати ще: Стіни, які захищали Луцьк. Як реставрують древні мури

Коли архітектори проводили роботи на цокольному поверсі вежі, то і виявили підземні кімнати з високими арковими склепіннями. Майже чотири метри завглибшки, вони були чи не повністю засипані землею. Археологи вручну, відрами виносили цей ґрунт і так потрохи звільняли древні стіни, відчищали їх спеціальними щітками й відкривали все нові та нові кімнати. Так до площі проєкту додалося ще 120 квадратних метрів підземель.

Звичайною дерев’яною драбиною спускаємось на чотири метри вниз. Це – найстаріші підземелля всього комплексу, бо башту датовано XV століттям, а підвали, відповідно, було побудовано раніше. Спускаємось через зруйноване склепіння. Свого часу тут був бетонний жолоб, який встановили у міжвоєнний період і зараз прибрали. Чи склепіння зруйнували раніше до будівництва цієї конструкції, чи розібрали якраз для того, щоб помістити той жолоб, – невідомо. Проте склепіння планують відновити, а вхід у підвали буде іншим.А поки що заходимо через нестандарні «двері» й опиняємося в одній з численних кімнат з високою стелею. Тут завжди стала температура, близько +14 градусів, є вентиляційні отвори, які вже прочистили, тож тепер немає проблем з доступом свіжого повітря.

Ймовірно, що між підвальними кімнатами були й двері, бо в стінах досі зберігаються залишки кованих петель.

«Тут тільки закінчили роботу археологи, на чотири метри вниз усе було засипане повністю. Я навіть боюсь припустити, скільки вони кубів землі звідси винесли, бо все це робили вручну, відерцями. І ще на них чекає величезна кількість роботи», – розповідає менеджер проєкту Олег Парфенюк.

Коли відбувалися розкопки, археологи з’ясували, що під час будівництва однією зі стін слугували підвалини обронної стіни Окольного замку. Після того як ці підвальні приміщення розчистили, взялися до реалізації ще однієї ідеї: спробувати об’єднати підземелля вежі та єзуїтського колегіуму.

«Нам з місцевого бюджету виділили додатковий мільйон гривень, щоб реалізувати шалену ідею: ці підвали об’єднати з комплексом колегіуму. Попереду – 18 метрів коридору, повністю щільно засипаного землею. І для того, щоб з’ясувати, чи є технічна можливість пробитися туди, зробили шурф. Оскільки автентичних склепінь не збереглося, то тут треба укріпити стелю, бо зверху на цій ділянці – лише низькоякісна стяжка ХХ століття. Зараз це схоже на проходку в шахті: пройшли 1,5 метра – змонтували перекриття. Це небезпечний і повільний процес. У решті ж приміщень – склепіння міцні», – каже Олег Парфенюк.Згодом потрапляємо в те приміщення, яке побачили археологи, коли працювали на цокольному поверсі.

«Усе почалося з цієї дірки. Коли понижували підлогу в одній з кімнат башти, випала цеглина. Так побачили цю кімнату. Вона була не повністю засипана землею, інакше ніхто її не знайшов би», – зауважує він. Імовірно, що свого часу це був поргріб чи підсобні приміщення. Адже колегіум був потужним навчальним закладом, де жило багато людей. Щоб утримувати все це, потрібно було десь зберігати запаси.

Розкопали археологи ще одну таємну кімнату: увійти до неї можна лише через невеликий низький хід у стіні, добряче зігнувшись. Так можна потрапити в маленьку комірчину з високою стелею і нерівними, «ламаними» стінами. Для чого вона слугувала – так і невідомо.Виявили тут також гвинтові сходи, якими можна зайти в перший ризаліт колегіуму. В усі ці кімнати років 100 ніхто не заходив. І хтозна, скільки років ще вони простояли б, засипані землею, якби не грантовий проєкт. Та й чи вдалося б зберегти стіну Окольного замку? Адже на ці роботи Луцьк отримав майже мільйон євро – сума для місцевого бюджету суттєва.Частина друга. Інтерактивний простір

Поки проходу немає – повертаємось до виходу тим самим шляхом, що й спускалися, драбиною. Наступна локація – підземелля єзуїтського колегіуму. Тепер сюди можна потрапити через окремий вхід. Але так було не завжди.

«Оця частина поставила під загрозу весь проєкт і була велика ймовірність його не реалізувати... Відповідно до проєкту, ми мали зайти в підвали окремим входом, а його не виявилося. Збудувати новий було неможливо, адже статус землі не дозволяє тут будь-яке будівництво. Абсолютно випадково на старих планах вдалося побачити, що тут був колись розташований вхід, який просто не зберігся, і нам вдалося довести, що це – відновлення зруйнованого входу, а не будівництво нового», – ділиться спогадами керівник проєкту.Центральний вхід у ці підвали все-таки сучасніший. Оздоблений уже сучасною цеглою, проте стилізованою під давні матеріали. Сама цегла – привезена з Данії, вона сформована вручну і їхала до Луцька близько п'яти місяців. Біля входу облаштовано санвузли (така вимога європейських грантів: для туристів потрібно облаштувати вигоди).

Ліворуч коридором і має бути вхід у підземелля вежі Чорторийських. А праворуч – безпосередньо комплекс підвалів колегіуму. Тут відновлювали буквально все. Бо частина стін була заштукатурена, тож треба було збивати штукатурку, все було засноване іржавими трубами, комунікаціями, завалене різним непотребом.Висота арок тут три метри. У коридорі зберігся й камін, абсолютно робочий. Щоправда, димар використали свого часу для труби котельні, тож зараз запалити його немає можливості. Однак камін цілком можна стилізувати. Ці підвали також постраждали під час Другої світової війни: одна стіна досі зберегла сліди від вибуху авіабомби. Але найбільшою проблемою тут була висока вологість. Вода затікала звідусіль. Тому дуже велику увагу приділили саме гідрозіоляції та відведенню води.

Сьогодні ж на стінах вже облаштовано підсвітку, яка буде освітлювати коридори й кімнати знизу вгору. В одному місці частину підлоги зробили скляною, де можна буде побачити нижній ярус підвалів, куди ведуть сходи в кінці коридору.Згодом ці підземелля будуть з’єднані дверима з підземеллям костелу Петра і Павла. Та це буде відокремлений комплекс. Причому – цілком туристичний.

«Тут не буде в класичному розумінні музей, і ми намагаємось не використовувати це слово. Бо за задумом, це має бути інтерактивний простір з мінімальною кількістю експонатів, наповнений сучасними гаджетами: голограмами, шоломами віртуальної реальності. Ми якраз узялися за реалізацію цієї творчої частини. Сподіваємося, нам це вдасться. Буде медіасервер, який управлятиме голограмою, буде інтерактивна панель, щоб і екскурсовод зміг провести віртуальну екскурсію, і турист сам без екскурсовода почерпнув максимум інформації для себе. Будуть озвучування по периметру, спецефекти. Кожна з кімнат матиме свою фішку. Ми скоро оголосимо тендер на купівлю силіконової фігури монаха, як ті, що їх експонували в краєзнавчому музеї. Монах «читатиме» книгу і час до часу переводитиме погляд. Ідей – дуже багато. Хочеться, щоб і в нас були такі цікаві туристам атракції, як у провідних світових музеях. Одну з великих кімнат можна цілком надавати для проведення зустрічей, семінарів, конференцій», – ділиться планами Олег Парфенюк.

Проєкт мав би завершитися ще 31 липня 2020 року. Проте польські партнери мали труднощі з оформленням документів і попросили про продовження терміну. Бо дев’ять суміжних ділянок до їхньої вежі виявилися в приватній власності і, щоб почати роботи, довелося шукати власників по всьому світу, тому що деякі з них навіть у Польщі не проживають. Наглядова рада погодилася продовжити на рік цей проєкт, тож і в Луцьку відтермінували здавання об’єкта.

«Ми впоралися б і за відведений час, але коли все можна зробити повільніше й більш скрупульозно, то це тільки всім на руку. Тому ми трошки відтермінували здавання. У проєктну документацію внесли деякі зміни», – пояснює співрозмовник.

Він розповідає: представники програми Польща-Білорусь-Україна дуже задоволені результатом і щоразу ставлять їхній проєкт у приклад на різних конференціях. Але коли все починалося, багато хто не вірив у те, що все вдасться реалізувати.

«Наші колеги з Польщі були категорично переконані, що нам грошей і на половину тих робіт не вистачить, це при тому, що ми спочатку говорили всього лише про 240 квадратних метрів підвалів. Адже на початках у проєкт входили тільки підвали центрального крила. Але оскільки туди ми не могли зайти і були змушені відновлювати вхід, тож додали ще ціле крило, а це ще 260 квадратів. Але крім того, вдалося трошки вивільнити коштів і включити ще одну стіну фасаду. Наразі вже 70% бюджету проєкту освоєно», – зазначає Олег Парфенюк.Проєкт триватиме до кінця 2021 року. За цей час ще треба чимало зробити, проте основну частину робіт уже виконано. Після їх завершення комплексом має опікуватися окреме комунальне підприємство, яке утримуватиме його в належному стані.

А між тим, у колегумі є ще ціле крило, яке теж потребує розчищення і реставрації. Але це – вже тема для нових ідей та нових проєктів.

Юлія МАЛЄЄВА

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---