Нічим не хворів – і стався інсульт: із грудей 13-річного волинянина вийняли серце 70-річного діда

У Львівській лікарні швидкої медичної допомоги вперше в Україні пересадили серце дитині – 13-річному Максимові Давидюку із села Зарудчі Любешівської громади. Донором для нього став 54-річний чоловік, який помер від інсульту.

Про це пише Наталка Слюсар для Вісника.

Як розповіла журналістам мама Максима Тетяна, майже два місяці вона безпорадно спостерігала, як день за днем згасає її єдиний син. І нічого не могла вдіяти. А біда ж в родину Давидюків прийшла несподівано.

«22 липня у Максима стався інсульт. Ми були приголомшені! Адже до цього він був абсолютно здоровим! Бігав, грав у футбол, плавав. У свої 13 років він вже має 182 сантиметри зросту. Ніколи ні на що не скаржився. Вже у Волинській обласній дитячій лікарні його обстежили і сказали, що має проблеми із серцем. Діагноз – кардіоміопатія, – схвильованим голосом розповіла Тетяна про початок їхньої боротьби за життя сина. – У нас потім усе допитувалися, чи не упустили чого. Та ми на Максимка дмухали! Це ж наш єдиний син! Якби щось було не так, хіба б не побачили?»

Хвороба шалено прогресувала. На початку серпня Максима виписали додому. Ще поїхали на обстеження у Київ, чекали результатів. Та хлопцеві ставало дедалі гірше. Він почав блювати, задихатися. Мама, як підбита птаха, телефонувала лікарям, питала, що їй робити. Хлопця поклали у реанімацію обласної дитячої лікарні у Луцьку.

«Я щодня туди приходила з надією, що синові стало легше, але потроху вона згасала. Лікарі сказали, що Максиму допоможе тільки пересадка серця, – з болем згадує ті дні мама. – І тоді я подзвонила головному лікарю Львівської лікарні швидкої допомоги Олегу Самчуку. Він вислухав, попросив вислати обстеження і погодився нас прийняти. Синові ми не сказали, що йому треба нове серце. Навіть коли їхав в операційну, не знав про пересадку. Думав, що це звичайна операція».

Залишалося жити кілька днів

Майже два тижні Максим був у реанімації Львівської лікарні. Кожного дня Тетяна приходила туди і запитувала, чи є донорське серце. Жінка розуміла, що люди його чекають роками, але її син стільки часу не мав.

«Він був дуже тяжкий, нічого не хотів: ні говорити, ні їсти. Дихати не міг зовсім, був на кисневій підтримці. Кололи дорогі уколи, тільки завдяки яким і жевріло його життя. Та вони не лікували, лише підтримували. Це не могло тривати довго. Я була у розпачі! Готова була віддати своє серце, аби моя дитина жила!»

Читати ще: «Не забирайте органи на небеса. Вони потрібні живим», – на Волині побували світила української трансплантології

Дзвінок, на який так чекала родина Давидюків, продзвенів несподівано увечері 20 вересня: «У нас є донор!»

«Що я відчула у ту мить? Страх. Я ще не бачила людей з пересадженим серцем, не знала, що робити. Як не зробити пересадку, дитина помре. Операція – це також великий ризик. І ми на нього пішли. Тому що іншого виходу не було, – відверто ділиться своїми переживаннями Тетяна Давидюк. – Це справжнє диво, що у Максимка з донором повна сумісність. Такий випадок – один на мільйон».

Хлопця повезли в операційну зранку 21 вересня. В Україні велике свято – Різдво Пресвятої Богородиці. А у рідному Зарудчі у цей день ще й престольний празник. У церкву прийшло багато людей, усі молилися за здоров’я Максима. Його мамі Тетяні і татові Роману ті шість годин, поки їхній син був в операційній, здалися вічністю. Сльози радості хлинули з очей, коли з операційної вийшов київський кардіохірург Борис Тодуров і сказав, що операція пройшла вдало.

«З грудей нашого сина вийняли серце, як у сімдесятирічного діда. Воно вже все було у тромбах. Ще б кілька днів – і ми могли назавжди втратити нашого Максимка. Навіть уявити це страшно!» – емоційно каже Тетяна.

Як розповідає мама хлопця, причиною цьому могла бути генетика або ж перенесене важке інфекційне захворювання. Двоє троюрідних братів Максима померли від хвороби серця.

«Одному навіть пересадили донорське, та він не вижив. Максим же застудою хворів навесні. Але не сказала б, що дуже важко. Хоча антибіотики довелося пити. Тест ми не здавали, тож чи був це коронавірус, не знаю», – каже Тетяна.

«Дякуємо сім’ї покійного чоловіка»

Як тільки Максим отямився, Тетяні дозволили його побачити. Лише на пів хвилини. Проте яке то було полегшення! А вже наступного дня батьки більше говорили зі своїм сином.

Читати ще: 13-річний волинянин, якому пересадили серце, розповів, про що мріє

«Він казав, що це щастя, коли можна легко дихати і пити води стільки, скільки хочеш. Бо весь час мав у цьому обмеження. А ще попросив дерунів зі сметаною, – щасливим голосом розповідала жінка. – Їх йому не можна поки, тож несемо йогурт, банан і манну кашу. Та лікарі кажуть, що Максим швидко йде на поправку. Ми хочемо низенько вклонитися і подякувати жінці та дітям чоловіка, серце якого отримав наш син. Ми дуже співчуваємо їхньому горю і розуміємо, яка це велика втрата для сім’ї. Але за те, що вони зробили для нашої дитини – дали шанс на життя – довіку молитимемось за їхнє здоров’я».

Давидюки поки не знають ні імені чоловіка, ні звідки він, та дуже сподіваються, що колись все ж зустрінуться з його рідними, щоб подякувати особисто.

«А ще ми вдячні лікарям, односельчанам, нашим родичам, вчителям Максима – усім-усім людям, які ці два страшні для нас місяці підтримували і морально, і матеріально, – не стримує емоцій Тетяна. – У нашого сина з’явився другий день народження – 21 вересня».

Попереду у Максима реабілітація, навчання, приймання імунних препаратів. Та головне – він житиме і втілюватиме свої мрії. А вони у хлопця прості – бути здоровим, повернутися додому і, можливо, стати лікарем. Щоб рятувати інших, як врятували його.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---