Нічне кладовище в центрі Луцька: історія під нашими ногами. Фоторепортаж

Як і кожне старе місто, Луцьк подекуди розташований на колишніх цвинтарях. А на місці одного з найбільших історичних кладовищ є Меморіал вічної слави.

Нещодавно міська влада заборонила там кататися на велосипедах та скейтах, адже йдеться все ж таки про місце упокоєння. Тож нині підліткових розваг там вже непомітно.

Яким є кладовище вночі та які історичні постаті там поховані – у репортажі Інформаційного агентства Волинські Новини.

«Це завжди було найбільше католицьке кладовище в Луцьку. Там ховали поляків, чехів. А після більшовицько-польської війни 1920 року – ще й польських солдатів. З 1921 року там був меморіал, який розташовувався ближче до нинішньої вулиці Шопена. Поховання робили й під час німецької окупації. Коли увійшли радянські війська, то загиблих солдатів найчастіше хоронили саме на цьому кладовищі. Пізніше там перепоховували усіх радянських військових. Скажімо, на Театральному майдані є поховання кавалеристів, яких загребли в яму разом із кіньми. Пізніше частину останків тих кавалеристів перепоховали на цьому кладовищі. Через те, що там зібрано багато могил червоноармійців, виникла ідея зробити меморіал», – розповідає волинський історик, археолог Олексій Златогорський.Під час спорудження меморіалу могили, які там були, по-варварськи знищили. Старші лучани розповідають, що під ковшем бульдозера можна було побачити і надгробки, і людські кістки. Лише декому дозволили перепоховати рідних на кладовищі в Гаразджі.

Читати ще: У Луцьку знайшли надгробок польського інженера, плиту встановлять на фундамент

Дехто з лучан ще й досі пам’ятає, де були могили їхніх близьких. Донедавна праворуч, якщо підніматися сходами, що навпроти університетського гуртожитку № 3, приблизно на одному й тому ж місці час від часу з’являлися штучні квіти: хтось залишав їх на зеленому моріжку, де колись була могила. На жаль, жодного разу не вдалося помітити, хто саме ставив квіти.Є на меморіалі й могили відомих людей.

Зокрема, тут похований командир розвідгрупи «Волинці» Петро Форманчук.

«Головним завданням цієї спецгрупи НКВД була розробка ОУН. Пьотрич (позивний Форманчука, - ред.) не панькався навіть зі своїми: за відмову вербувати розстрілювали. А під час пізнішого рейду в Карпатах без жалю залишали поранених. З донесень відомо, що він на очах бійців бив пістолетом чи прикладом офіцерів і навіть начальника штабу загону. Якось власноруч розстріляв двох офіцерів «за паніку в бою». Після війни служив в МГБ в Івано-Франківській області, дослужився до заступника начальника обласного управління. А доживав віку і похований у Луцьку», - розповідають історичні джерела.Серед довоєнних поховань збереглася могила начальника воєводського відділу охорони здоров’я Вітольда Габіха, який помер у 1938 році, йому на той час було 62 роки. У фондах Державного архіву Волинської області вдалося знайти запис про його смерть, де зазначається, що в нього залишилася дружина Ірена та сини Єжи і Генрік.На могильній плиті каноніра крейсера «Варяг» Лук’яна Мазурця є ще й барельєф. Він брав участь у бою 9 лютого 1904 року з японською ескадрою біля корейського порту Чемульпо. Це були перші дні російсько-японської війни. Під час бою моряки вирішили затопити корабель, щоб він не дістався ворогу. Потому екіпаж дав підписку не воювати проти Японії і повернувся додому. Моряки побоювалися, що за це їх назвуть зрадниками. Проте російська влада вирішила використати цей бій для пропаганди. Тож моряків зустрічали в Одесі як героїв.Далі була низка урочистих прийомів та торжеств. Усіх членів екіпажу нагородили Георгіївськими хрестами та представили особисто царю. Морякам вручили іменники, а рядовим матросам ще й посуд з царського столу. У 1954 році, коли відзначали ювілейну річницю бою, Лук’яна Мазурця нагородили медаллю «За відвагу». Але віку він доживав у злиднях. Як вказується в історичних джерелах, брат вигнав його з хати і колишній герой жив у хліві. Помер у 1962 році, а в 1975 році його перепоховали на меморіалі.Серед поховань - могила гвардійського майора Володимира Никифоровича Корзуна. Він помер від рани 13 січня 1946 року. В архівах є інформація про його тезку - лейтенанта, командира бригади артилерійського полку, який пропав безвісти у 1942 році в Курській області. Можливо, це та сама людина.Саме кладовище збереглося лише на невеликій ділянці, що прилягає до перехрестя вулиць Шопена та Василя Мойсея. Могили, які є на меморіалі, можна розділити на два типи: довоєнні та післявоєнні поховання. На деяких уже в наш час прикріплені фото або ж замінено самі плити.

А нещодавно тут знайшли довоєнний надгробок на могилі інженера Теодора Стефанова. А на могилі Михайла Влязла, який помер у 1956 році, лежить ще й уламок пам’ятника.Сергій НАУМУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---