«Не вірю, що мені 100 років»: історія довгожительки з Луцька

Жительці Луцька Раїсі Деркач нещодавно виповнилося 100 років. Родом вона з села Бандурове Гайворонського району на Одещині. У місті Балта знайшла кохання – за один день вийшла заміж за офіцера. Пережила голод, Другу світову війну та смерть рідних людей.

Суспільному довгожителька розповіла: познайомилася з майбутнім чоловіком Іваном випадково, коли йшла з університетською подругою на пошту відправити посилку батькам. Ввечері з офіцером пішла в кіно, а вранці під вікнами квартири, де жила Раїса, він їй освідчився.

«Я за свого чоловіка вийшла заміж за 12 годин... Йдемо – мороз такий. Капрон, чобіточки, литочки видно, а вони ззаду – два офіцери. Один підходить, бере у мене ящик, несе. Каже: «Йдемо назад, а де ми зустрінемося?» Вийшли з кіно, а я жила на квартирі. Тут веранда під склом, і ми з моїм чоловіком до третьої ночі простояли. Говорили, а він падає на коліна і каже: «Будь моєю дружиною», – пригадала жінка.

Читати ще: Порається по господарству й надихає односельців: історія 91-річної волинянки

Зі слів Раїси Деркач, наступного дня наречений їхав на навчання і передав їй свою зарплату, аби на ці кошти організувати весілля.«Раненько він не спав. Він вже в бойовій формі заїхав, я ще сплю. Постукав: «Ну кажи, так чи ні». Я кажу: «Не знаю, дай мені подумати». А він: «Подивися в вікно». Я дивлюся, а це березень, сніг лапатий лежить, дуло від танка направлене на вікна і шість солдатів дивляться на вікно. Він і каже: «Якщо скажеш ні, то зараз цей будинок полетить», – розповіла лучанка.Із чоловіком Раїса Деркач прожила довге життя в коханні. У подружжя мав народитися малюк, однак на терміні 2,5 місяця вагітності Раїса втратила дитину. Це сталося в літньому таборі, де її чоловік командував взводом. Жінка була в землянці і через негоду дістала запалення – лікарям довелося провести оперативне втручання.

«Я втратила дитину... А я дуже любила дітей і дуже хотіла бут мамою. Хотіла побачити, як та дитина до мене йде, як вона каже мені: «Мама», – пригадала жінка.

Читати ще: Діждала й праправнука: довгожителька з Ратнівщини святкує 97-й день народження

Подружжя вирішило всиновити дитину – так з'явився син Іван, коли йому саме виповнився рік.Від сина у жінки двоє онуків: один із них помер, як і чоловік, а інший, Олександр Деркач, нині захищає Україну на фронті. Найбільше лучанка мріє про повернення онука додому.

Пережила голод та війну: дитинство Раїси Деркач на Одещині

Дитинство Раїси Деркач минуло в Одеській області. Росла із братами й сестрами: було в сім'ї семеро дітей. Батько, з її слів, побудував красиву хату, облаштував двір із садом, обробляв город. За часів Другої світової війни їхня родина потрапила в список на вивезення у Сибір. Згодом їх викреслили, адже двоє братів служили в радянській армії.Все, що батько нажив, забрали. З їхнього будинку всю сім'ю переселили в невелику хатинку: одна частина – для життя, друга – хлів, де стояла корова і була телиця. Коли був масовий голод, діти їли лободу і жито.

«Нас викреслили з того списку і пішли розкулачили одного куркуля. Сім’я – двоє дітей, їх розкулачили і в Сибір відправили, а нас туди поселили. Була хатинка, криниця, город порожній – тільки одна груша і маленька літня кухня в дворі. У нас велика хата була, два виходи на вулицю. Все забрали!» – пригадала лучанка.

Читати ще: Найбільша втіха – діти, онуки й правнуки: довгожитель з Волині зустрів століття

Коли почалася війна, родина мусила покинути хатину. Батько продав корову, речі, зібрав клумаки та всі разом вирушили в столицю Молдови — Кишинів, де один із синів організовував торгові точки.

«Моєму брату дали ціле хазяйство: хату, коня, телиці, качки. Качок було багато, то під парканами яйця несли. Мама з відрами ходила і ті яйця збирала. Цілими днями плакала, казала, що все чуже їй», – провадить довгожителька.Коли родина поверталася з Молдови в Україну, то перед Харковом поїзд зупинився і сталася стрілянина. Тоді, зі слів лучанки, від кулі загинула дружина її рідного брата. Двох її донечок – шестимісячну та 3,5-річну – тоді ще 17-річна Раїса Деркач забрала з собою. Прихисток їм у селі дала знайома сім'я.

«Соня з одного боку була: вона з маленькою дитиною, а я з більшою дочкою з іншого. Тут трава, бур’ян, і раптом налітає шість «містер шмідтів» і стріляють по цій посадці. Я була в зимовому пальті, бо брала з собою його, а тоді були такі коміри широкі, то мій комір дві кулі пробило. Ото вони мали розбомбити ці вагони. Я почула крик дитинки, плач, кинулася туди – Соня лежить поранена», – розповіла жінка.

Як живе Раїса Деркач зараз і що робить на дозвіллі

Раїса Тарасівна розповіла: любить життя, землю, людей та місто Луцьк, де мешкає 63 роки. Працювала жінка впродовж 17 років у міській раді.Разом із чоловіком мали дачу, часто після роботи їздила доглядати все, що садили: капусту, буряк, моркву, картоплю. Якби не затерпали руки, каже пенсіонерка, то пильнувала б ділянку й зараз.

Читати ще: Має 10 праправнуків: на Волині довгожителька відзначила 108-річчя

На пенсії, каже довгожителька, сумувати не доводиться. Вдома читає газети без окулярів, листується з друзями, опанувала мобільний телефон. Її племінник Сергій Іщенко із дружиною Надією допомагають по дому, купують продукти та готують їсти. 8 березня лучанка відсвяткувала ювілей.«Я відчуваю, що ще не старушенція! Ще можу вступати в інститут. Не вірю, що мені 100 років... Я виписую газету, читаю від краю до краю, пишу багато листів. Я люблю наш Луцьк. Це ж була пустеля, а зараз їду і милуюся. Наш Луцьк красивий, він колись буде красивіший за Париж», – додала Раїса Тарасівна.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---