«Найважливіше у житті – це доброта»: на Яблучного Спаса лучани освятили кошики з плодами та поділилися історіями з життя

Традиційно у день Преображення Господнього, у народі це свято також називають Яблучним Спасом, православні християни освячують кошики із плодами, дякуючи Господу за врожай. Як це відбувалося у Луцьку?

19 серпня у дворі луцького Свято-Троїцького собору яблуку ніде впасти. Навколо радість, веселий дитячий сміх та, звичайно ж, різнобарвні кошики із медом, фруктами та квітами, аромат яких витає не лише біля храму, а й усім Театральним майданом.Ще б пак! Сьогодні на головній площі міста – святковий ярмарок. Букетики, віночки, спасівські композиції і навіть наповнення для кошиків на освячення – всього, як то кажуть, до вибору, до кольору.Вартість спасівських букетів коливається від 50 до 70 гривень.Є на будь-який смак: з калиною, з чебрецем, вівсом, колосками тощо.Святковий вінок можна придбати за 70-80 гривень.За композицію із складним плетінням із соломи просять 100 гривень.Свято Преображення Господнього називають також Спасом на горі. Так, за повір’ям, за 40 днів до розп’яття на хресті Ісус Христос піднявся на гору Фавор разом з трьома своїми учнями – Петром, Іоанном та Яковом. Він почав молитися, і в цей момент його обличчя освітилося неземним світлом, а одяг став сніжно-білим.

Начебто саме так Ісус преобразився та дізнався, що повинен буде померти мученицькою смертю за гріхи людей і розкрив апостолам своє призначення. Він заборонив своїм учням розповідати іншим про побачене. За легендою, спустившись з гори, Христос звелів своїм супутникам збирати яблука, щоб його Батько міг їх освятити.

«Є таке людське поняття, яке добре, знаємо, розуміємо і бажаємо. Це втішення для душі, якого ми дуже потребуємо і шукаємо. Ми підбадьорюємо інших та тішимося, коли нас підтримують. Буває так, що не тільки хтось, але й щось нас втішає – обставини, речі, події. І без цього наше життя було б не просто скорботним, але, мабуть, неможливим. Тому що під час земного шляху нам трапляються різні випробування. І якщо би ми не знаходили у своєму житті того, що може підбадьорити, то це могло б призвести до дуже трагічних наслідків. Це, власне, і відбувається у житті багатьох людей, якщо вони втрачають світло у кінці тунелю. Коли людина у темряві не знає, куди йти, вона впадає у відчай. І православний християнин шукає такого проміння надії у Богові. І Господь воістину є для нас великим утішителем. Його місія – це місія великого втішення та підбадьорення для кожної людини. Ісус прийшов у цей світ, розуміючи, що без його втручання світ приречений на загибель. І сьогодні свято Преображення Господнього – це, власне, яскравий момент, коли Бог втішає людину», – розповів у проповіді про суть свята священник.

Поклавши до кошика яблука, груші, сливи та виноград, прийшла до храму лучанка Маргарита Гнасюк. Каже, що намагається ходити на службу Божу щонеділі та на релігійні свята, тому була у церкві й на Маковія (Перший Спас, – ВН), і на Горіховий Спас також планує.«Скуштуйте яблучко, воно освячене. І виноградик беріть. І грушечку», – щедро припрошує скуштувати освячені плоди жінка.Віддати шану Господу за цьогорічний урожай прийшли до собору й Лариса Озінович із п’ятирічною внучкою Настусею.

У кошик, окрім яблук, слив, персиків, виноград, поклали мед і свячену воду.«Бабусю, пити хочу», – просить дівча у пані Лариси.

«Зажди, Настусю, он тьотя тебе з кошичком сфотографує і поп’єш водички. Свяченої. Перехрестися... Подякуй Боженьці. Ось так», – навчає онуку турботлива бабуся.

Попри поважний вік, прийшла до храму освятити кошик 79-річна Олена Орлова.Окрім фруктів, жінка тримає в руках букет із калиною, соняшником, деревієм.Присівши на лавці в розарії храму, пані Олена охоче розповідає про своє нелегке життя. А розказати є що! Адже народилася вона у Польщі, у селі Красне недалеко від Хелма. Працювала 25 років на телефонній станції монтером. І ще після цього на різних роботах. Пані Олена – ветеран праці, бо має 38 років стажу.

«Яка то у нас молодість була! У 1945 році батьків депортували з Польщі на Україну. Приїхали ми тільки з торбами. Через декілька років батька ні за що заперли на Сибір. Лишилися старенька бабця, брат, я і мама. Ненька одна працювала. Дадуть мамі весною декілька рублів авансу, закінчується рік, а вона ще й винною державі була – зароблене змушували повертати. А що ми їли... Ой-ой... Іноді бувало таке, що знайду на вулиці куряче яйце, посмажу на пательні на воді і таке вже воно мені було смачне! Але ми ніколи не казали, що голодні. Їли все, не перебирали», – розповідає жінка.Пригадує, як у дитинстві перенесла п’ять складних операцій.

«Під час війни ми з родиною жили у Польщі. Мама варила мило і продавала. Одного разу сталося таке, що мені каустик (їдкий натрій, – ВН) потрапив на ногу. І довелося чистити кості. З тієї пори у мене постійно відкривалися рани. Але з Польщею у мене лише хороші спогади. Там мої батьки одружилися, почали будуватися. Я колись їздила на те місце, щоб побачити, де їхній будинок був. А тепер ще думаю зробити щеплення, якби хороша вакцина була, та й на старості літ ще хоча б разок поїхати й побачити ту землю батьківську», – від тих спогадів пані Олена не може стримати сліз.

Насамкінець бабуся поділилася секретом щасливого життя та довголіття.

«Найважливіше у житті – це доброта, не робити нікому зла. Якщо їдеш десь у транспорті й бачиш, що люди між собою сваряться, краще не нагнітати, поступитися. Я завжди кажу: може ви дружили разом, у вас були спільні компанії, можливо, ділилися чимось. І якщо вийшло так, що розійшлися, і більше не спілкуєтеся, ніколи не виказуйте, що між вами було. Якщо бачиш, що неправий – попроси вибачення. А якщо неправа інша людина, то хай йде собі з Богом».

Вікторія СЕМЕНЮК, фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---