«Найважливіше було повернути лучан у зоопарк», – Людмила Денисенко. Розмова з нагоди 40-річчя Луцького зоопарку

«Людина має виходити із зоопарку з усмішкою, аби їй не було шкода жодної тварини», – переконує директорка Луцького зоопарку Людмила Денисенко і пригадує, що при попередньому керівництву, ще коли вона працювала зоотехніком, відвідувачі нерідко покидали звіринець зі сльозами на очах.

Інформаційне агентство Волинські Новини мало нагоду поспілкуватися з Людмилою Денисенко з нагоди 40-річчя Луцького зоопарку.

Директорка розповіла маловідому історію заснування при центральному парку зоокуточку, пригадала свій перший візит до зоопарку, розказала про перші кроки, зроблені на посаді директора, а також про те, як вдалося зробити занедбаний звіринець однією з головних окрас міста.

Окрім того, очільниця поділилася планами на майбутній сезон.

Коли саме випадає день народження зоопарку? Як святкуватимете ювілей?

Точно знаємо, що це 1979 рік. Трошки плутаються покази, але, скоріше за все, це була весна. Коли ми вже знали, що святкуватимемо 40-річчя, то вирішили, що все ж таки знаковою для Луцького зоопарку є осіння пора, адже чотири роки тому, 18 жовтня 2015 року, було відкриття оновленого зоопарку. Також хотілося приурочити відзначення річниці до якогось традиційного свята, тому що приїжджають колеги з інших зоопарків і, звичайно, хотілося би почути їхню думку. Раніше свят у зоопарку взагалі не було, а ми їх впровадили з 2013 року. Саме тоді були перші спроби влаштувати святкування для відвідувачів, щоб це була не тільки оглядова екскурсія до тварин, а й активна участь у квестах, цікавих вікторинах, спільних чаюваннях.Що можете розповісти про історію звіринцю?

Раніше зоопарк як такий ніколи не був виокремлений. Як окрема структурна одиниця він почав існувати лише з 1992 року. А до того це був зоокуточок при міському парку культури і відпочинку. Там було максимум п’ять видів тварин – представників місцевої фауни (наприклад, лисиці, олені, вовки, косулі).

Коли один керівник очолював і парк, і зоокуточок, то, думаю, він більше уваги все-таки приділяв розвитку парку – тому місцю, яке може прийняти більшу кількість відвідувачів. Тому тут у нас дуже великі прогалини і навіть до 2015 року про існування Луцького зоопарку знав, напевно, лише Рівненський зоопарк.

Коли мені як керівникові вперше довелося запрошувати колег із інших зоопарків, то сказати, що всі були здивовані, це нічого не сказати. Так, працівники від Луцького зоопарку ніколи не брали участі в семінарах, навчаннях для підвищення кваліфікації, наукових роботах тощо. Також у всіх зоопарках є юнати – це діти, які люблять природу. Вони повинні мати місце для проведення досліджень, роботи над науковими працями. Часто це майбутні працівники закладу. Тому ми мріємо створити при зоопарку секції, аби залучати дітей.

Зараз ми співпрацюємо з іншими українськими та закордонними звіринцями, і в 2017 увійшли в єдину систему зоопарків світу Species 360, яка об’єднує більше 660 закладів.Пам’ятаєте свій перший візит до зоопарку? Коли це було і які враження на вас справив звіринець? Яким він був?

Звичайно, що маленькою мене батьки водили до звіринцю. Але свій зоопарк по ту сторону паркану я пам’ятаю з 1993 чи 1994 року. Оскільки в нашій сім’ї завжди були собаки, я постійно гуляла в парку і, звичайно, проходила повз нього. Тоді ще був прозорий паркан, тобто тварина не мала, де сховатися. Зараз, проєктуючи вольєри, ми звертаємо увагу на те, щоб тварина мала свій закуток, куди не матиме доступу людина.

І коли я гуляла з собачкою, то помічала, що тварини не завжди доотримували їжу, тому що вони себе невідповідно вели: якщо тварина сита, вона лежить, може спокійно пройтися, а коли тварина метушиться або, ще гірше, реве у вольєрі, то це, звісно, говорить про те, що їй чогось не вистачає.

А тоді якраз робили сік із яблук і було багато відходів. Так виникла ідея віднести ці яблука в зоопарк, аби підгодувати тварин. Першим я почала підгодовувати улюбленця всього міста – бізона Борю. Він прожив близько 20 років у зоопарку. Із тої підгодівлі й розпочалася моя допомога зоопарку.У той період газета «Віче» написала, що зоопарк у дуже скрутному становищі, і закликала містян приносити продукти харчування, започаткувавши акцію «Я допоміг зоопарку». Я була однією з тих, кому дали перепустку в звіринець, тому могла годувати тварин уже із середини зоопарку.Фактично зоопарк – ваше єдине місце роботи. Можете пригадати, як працевлаштовувалися?

Насправді я себе й ніколи не бачила за його межами, я водила сюди всіх своїх друзів, знайомих, студентів філологічного факультету, казала брати хліб для лебедів. На той момент не було такого різноманіття і основну частину харчів складали хліб, сіно і, можливо, буряк. І, звісно, не було такого видового складу.

Протягом п’яти років навчання в університеті я не полишала зоопарк і намагалася приходити, допомагати, адже у закладі завжди була проблема з працівниками. Так, тварина не може прийти і сказати, що її не догодували чи не напоїли. Я все це бачила, тому, коли вже прийшла працювати сюди зоотехніком, перше, що зробила, – розділила працівників чітко по вольєрах. Раніше вони завжди мали один обсяг роботи: працівник, який годував вовків та лисиць, годував і бізона. Його напарник робив те ж саме. Оскільки їхні дії були не узгоджені, часто тварини з одного-двох вольєрів залишалися некормленими.

У мене було й направлення на роботу від Луцького зоопарку. Пам’ятаю, комісія запитала: а що ви будете робити в зоопарку, ви філолог? А я відповіла: там теж треба когось вчити (сміється, – ВН). І так після закінчення навчання, з 15 серпня 2001 року, розпочалася моя трудова діяльність у зоопарку.Ви вже сьомий рік як директорка зоопарку. Які перші кроки зробили на цій посаді?

Про нових тварин тоді взагалі мова не йшла. Нам потрібно було навести лад із наявними мешканцями звіринцю. Тим паче, що це була зима – мене призначили 29 грудня. Основна частина надходжень зоопарку йде від відвідувачів, а зима – це мертвий період, тому мови про те, щоб щось добудувати, докупити, відремонтувати, не було.

Для мене стимулом було те, що контракт мені підписали на один рік. Буквально з першого робочого дня я думала, з чим буду йти на звіт, що я буду розказувати і що для цього мені треба зробити. Тому, як тільки мене представили як очільницю підприємства, я зібрала колектив (на той момент нараховувалося 20 людей) і пояснила: маємо дуже амбітні цілі й будемо багато працювати.

Зима. Під’їзної дороги до зоопарку немає взагалі. Болото. Добре, що маємо підсобне господарство й можемо брати в кредит у фермерів кормовий буряк, гарбузи й тримати все це в кагатах. Розраховувалися вже весною з надходженням коштів. Тобто були корми й можна було працювати. Але ці корми на територію треба привезти. Машини в зоопарку немає. Машина, яку знайшли, не змогла заїхати далі за центральний вхід. Пам’ятаю, п’ять тонн моркви нам просто висипали перед входом і ми санками возили її в кормосховище.Пригадую також, що 360 гривень ми мали заплатити за свинину. Ця сума мені здавалася космічною, бо водночас загальний борг зоопарку становив близько 120 тисяч гривень.

Найважливіше, своєю чергою, було навесні повернути лучан у зоопарк. Зазвичай сезон у нас розпочинався з Пасхи. Я пам’ятаю, як ми прикрашали ворота кульками, адже не мали коштів, аби їх замінити. А поруч – аварійного стану каса. Тоді ми зробили ризикований хід – взяли кредит і за 8 тисяч гривень поміняли вхідну касу. Другий крок – квіти. Мені завжди інтуїтивно не вистачало в зоопарку яскравих кольорів і сезонних квітів. Перші клумби я разом із бухгалтеркою розбивала біля каси, входу.

Також, очоливши підприємство, я знову почала навчати персонал. Ми розпочали боротьбу із запахом, який був у зоопарку. Наприклад, ми знову вчилися мити тарілки. Зараз уже все доведено до автоматизму: працівники розуміють, що вони ж не їдять двічі з однієї тарілки поки її не помиють. Кожен повинен розуміти всю відповідальність своєї роботи – це вчасне прибирання, вчасне годування та забезпечення добробуту тварин.За декілька років зуміли перетворити зоопарк в одну з окрас міста. Це вдалося, зокрема, завдяки грантовим коштам.

До реалізації гранту у 2015 році звіринець відновлювався своїми силами. Так, пам’ятаю, перший вольєр ми зробили для качок-мандаринок, самі з працівниками його варили, обтягували сіткою. Другий – для павичів. У ті роки ми розуміли, що, наприклад, не можемо привезти мавп, але можемо показати різноманіття пташиного світу.

Щодо залучення європейських коштів, то ініціатором була міська рада, зокрема відділ міжнародного співробітництва, який з’ясував, що наше місце розташування, а саме близькість до кордону, дає можливість потрапити в проєкт для відновлення зоопарку. Назустріч нам пішли й колеги з міста Замостя, для яких це був другий чи третій грант. Звіринець раніше там був у такому ж плачевному стані.

Розробляючи проєкт реконструкції, ми прорахували всі нюанси. Тоді також виникла ідея використати ту територію, яка пустувала. Наприклад, на місці теперішнього лев’ячого містечка раніше завжди росли бур’яни, а звіринець закінчувався за похилим місточком біля верби.Я також розуміла, що люди, які відвідували зоопарк, за бажанням навіть не мали де присісти. А я завжди хотіла, аби вони лишалися на довше. Тому в проєкті ми передбачили і лавки, і столи, аби діти, які бувають у нас із екскурсіями, мали де перекусити.

Я рада, що нам вдалося придбати трактор, і зараз ми не маємо проблем, зокрема, із розчисткою стежок від снігу. Так, через день-два після того, як я очолила заклад, випала місячна норма снігу. Тут же вийшла в газеті стаття, що от директор новий, а зоопарк нечищений. Але при всьому бажанні лише лопатою директор разом із усіма своїми працівниками не зміг би розчистити територію від снігу за один день. Тоді навіть не було такої посади, як прибиральник території.Окрім птахів, якими мешканцями вдалося тоді поповнити зоопарк? Можливо, тварин дарували чи підкидали?

Так, і досі підкидають або приносять поранених тварин, наприклад голубів чи сов. У диковинку для нас були лелеки. Пам’ятаю, одного разу принесли пораненого чорного лелеку. Ми виходжували тварин і залишали їх у зоопарку, адже вони більше не могли здобувати собі їжу самостійно.

Варто додати, що реконструкція тривала при працюючому зоопарку. Тварин ми не відселяли, лише деяких закривали у своїх будиночках, адже були дні, коли на території нараховувалося до десяти одиниць техніки й близько 50 робітників.

До прикладу, новий вольєр для ведмедів будувався на місці старого, тому потрібно було почергово продумувати всі кроки, вирішувати, куди можна тварин перевести, адже такої розкоші, як тимчасові вольєри чи хоча б клітки, ми не мали. А як перевести тварину, яка важить за 300 кілограмів? Ми дуже раді, що пережили всі ці моменти (усміхається, – ВН).

Перед ведмедями зараз ми бачимо клітку, де сидять мавпи-гусари. А відповідно до проєкту ця клітка передбачалася для орлів, але ближче до завершення я зрозуміла, що не можна робити клітки тільки під один вид – вони мають бути універсальними. І не помилилася, адже першим у цю клітку переїхав примат із Рівненського зоопарку Льончик, якого подарували нам на відкриття.Ще одним плюсом стало будівництво лев’ячого містечка. Передбачалося, що приміщення буде розраховане на пару левів, але, коли роботи вже завершувалися, ми побачили, що виходить занадто великий вольєр. Якраз у той час колегам із Київського зоопарку потрібно було прилаштувати тигренят…

Наступник кроком стало входження Луцького зоопарку до Асоціації зоопарків та акваріумів України, а також єдиної системи зоопарків світу. Тоді ми змогли бачити пропозиції інших закладів, адже трапляється, що розформовують колекцію, виникають конфлікти між видами тварин, тому, щоб зберегти їм життя, потрібно шукати для них нову домівку.

Ми були дуже здивовані, коли на наш запит про те, що ми шукаємо пару патасу, відгукнувся Ризький зоопарк. Це був наш перший досвід: мавпочка прилітала в Бориспіль, їй замовляли літак, будували спеціальну комфортну клітку, ми проходили всі процедури митного контролю, розмитнення (сміється, – ВН). Другим таким досвідом став подарунок від колег із Варшавського зоопарку, від яких ми отримали сурикатів.Свого часу на слуху була історія про те, що депутати скинулися на пару для папуги зоопарку.

Із першим папугою теж була цікава історія. Довгий час Блуша продавалася в зоомагазині торгового центру. На той момент вона коштувала 60 тисяч гривень. Я пам’ятаю, як мене познайомили з власником мережі ресторанів, якому належала ця папуга, і ми зі своєї сторони пообіцяли, що зробимо для птаха вольєр. І коли вольєр побудували, то змогли забрали Блушу до себе. Згодом вона почала сумувати. І якось зоопарком разом із сім’єю прогулювався депутат Сергій Була, з яким ми обговорили ситуацію. Насправді ми нічого не просили, ця ідея була повністю його. І я дуже вдячна депутатам, які його підтримали.

Далі ми знайшли в Чернівцях хлопчика і за день його привезли. Зараз маємо гарно сформовану пару папуг ара. Цього року в них навіть була спроба гніздитися, на жаль, поки невдала.Скільки зараз у зоопарку нараховується тварин, видів?

Наприкінці 2012 року було 40 видів загальною кількістю, можливо, 80 тварин. Наприклад, було два лебеді, один бізон, нараховувалося чотири вовки, а найбільше було кіз, баранів – по 5–8. Єдиною екзотикою був дикобраз.

Зараз ми маємо 142 види тварин загальною кількістю приблизно 750 особин. Лише одних баранів маємо близько ста. І коли запитують, чи ми їх вирощуємо на корм, я завжди говорю: якби ми їх розводили на корм, то їх не було би стільки багато, навпаки, їхня кількість зменшувалася.

Знаковим був 2015 рік, коли до нас повернулися примати. У радянські часи мавп обігрівали пічним опаленням, а вольєри оббивали дошками… Ця мавпа була одна, а самотність – це найгірше для тварини. Зараз ми намагаємося утримувати тварин як мінімум попарно або підселяємо їх до тих видів, із котрими вони уживаються. Наприклад, у нас є верблюдиця Нара, яка з усіма дружить.Раніше ж був період, коли люди виходили із зоопарку зі сльозами на очах. Це було найгірше, адже людина має виходити з усмішкою, аби їй не було шкода жодної тварини.

Щодо захисників, які говорять про те, що потрібно повипускати всіх тварин, то зауважу, що це неправильно. У нас немає куди випускати тварин. І це потрібно чітко усвідомлювати. У нас немає заповідних територій, де тварині було би безпечно.

Як готуватиметеся до зими? Луцький зоопарк прийматиме відвідувачів?

Розповім цікавинку: я віднайшла документи кінця 80-х років, у яких йшлося про те, що зоопарк на зиму офіційно закривався. Я не можу збагнути цього досі. Коли є тварини, яких потрібно годувати, коли на роботу приходять працівники й отримують заробітну плату, як підприємство може бути закритим?

Це не наша ситуація. Раніше сезон закінчувався у вересні. Чому закінчувався? Тому що не було жодних свят. По суті тематичними сезонними святами, котрі проводимо, починаючи з ночі на Івана Купала й завершуючи циклом зимових свят на Миколая, ми приваблюємо відвідувачів.

Також завдяки новим вольєрам за тваринами можна спостерігати і взимку. Ми щороку будуємо 4–5 вольєрів за власні кошти із врахуванням, що у вольєрі має бути вікно, аби люди, гуляючи зоопарком узимку, могли, наприклад, дивитися на лемурів, які знаходяться за склом при температурі +25–28 градусів. Тому ми не припиняємо роботу і завжди на цьому наголошуємо. Свої корективи вносить лише світловий день. Зимою найголовніше для працівників – зберегти колекцію тварин та окреслювати плани на новий сезон.Весною, своєю чергою, заохочуємо приходити до нас, аби помилуватися тюльпанами. Щороку стараємося висаджувати близько тисячі нових цибулин, тому маємо частинку відвідувачів, які приходять до зоопарку подивитися на квіти.

У планах було створення тактильного зоопарку.

За власний кошт таку ініціативу ми не зможемо реалізувати, але, відкрию таємницю, ми будемо брати участь у ще одному проєкті, можливо, не такому масштабному як попередній.

Зараз на території зоопарку маємо дві скульптури – ведмедів і левів. Більшість відвідувачів думають, що це для фотографування, але їх встановили для незрячих людей, аби вони могли підійти й відчути на дотик, якою є тварина.Ідея зі скульптурами виникла після того, як у 2014 році ми разом із громадською організацією «Вуса, лапи, хвіст» уперше провели екскурсію для незрячих відвідувачів. Тоді вони могли погладити віслючка, потримати в руках черепаху, роги, котрі скидають олені, косулі… Тому ідея тактильного зоопарку залишається і, думаю, реалізується, аби охопити ще більшу кількість відвідувачів.

Раніше траплялися випадки, коли відвідувачі годували тварин невідповідною їжею. Зараз люди більш розуміючі?

У відсотковому відношенні залишається приблизно 20% осіб, яким катастрофічно хочеться погодувати тварин. Найдієвішим методом боротьби з ними залишаються працівники зоопарку, які стоять біля кожного вольєру у дні, коли до звіринця приходить найбільше осіб. А для відвідувачів, які прагнуть погодувати тварин, ми лишили ставок із птахами.Спочатку я думала, якщо ми напишемо на табличках біля вольєрів «Мені можна тільки мою їжу, інакше я можу померти», то це зупинить людей. Однак нічого не зупиняє. Але тішить, що більшість знає, що годувати тварин не можна і нормально до цього ставиться. Також тішить, що за сім років мого керівництва ми жодного разу не просили допомогти харчами. Навпаки, відвідувачі зоопарку можуть оцінити раціон тварин за тим, що бачать у вольєрах. Ми також раді тим людям, які, зібравши урожай, привозять нам моркву, гарбузи, яблука. Таку допомогу ми завжди приймаємо.Часто лучани нарікають на те, що тваринам заважають різні концерти та заходи в парку, на іподромі? Як ситуація виглядає насправді?

Взагалі дивно, що почали звертати на це увагу тоді, коли ми вже налагодили діалог з організаторами, аби вони, до прикладу, не розміщували сцену так, щоб увесь звук линув у сторону зоопарку. Попередньо, коли Бандерштат відбувався на іподромі, музика гриміла так, що навіть люди не могли працювати. Одна справа, коли ви прийшли на концерт, і зовсім друга – чути більше восьми годин, як артисти розспівуються, налаштовують звук.

Коли зараз відбуваються концерти, я як керівник до кінця залишаюся в зоопарку. Разом із черговим ми спостерігаємо за поведінкою тварин. Пам’ятаю, під час останнього концерту тварини спали. Справді, цього року в нас не було стресових ситуацій для тварин, але це на сьогоднішній момент. Якщо траплятиметься, що тварини стресуватимуть, витимуть, то ми перші битимемо на сполох і проситимемо організаторів не влаштовувати таких акцій, принаймні біля зоопарку.

Зараз, до прикладу, краще звернути увагу на квадроциклістів, які їздять парком, тому що їхній звук лякає тварин більше, тим паче, що ближче до парку в нас мешкають копитні тварини: лякливі олені, лані.У міській раді ви раніше звертали увагу на потребу розширення площі звіринцю та необхідність підвищення зарплатні працівникам. Чи вдалося вирішити ці питання?

Я дуже рада, що була почута. Ми і цього року плануватимемо збільшувати заробітну плату, а також за рахунок власних надходжень стимулюватимемо та преміюватимемо робітників. Це не кабінетна робота і зарплата в межах п’яти тисяч гривень просто не відповідає умовам роботи. Зараз доглядачі тварин отримують 7 тисяч. І з такою зарплатою я вже можу йти у виші з пропозицією працевлаштовуватися у нас.

Щодо території, то це питання теж просувається, правда невеличкими кроками. Заковика полягала в тому, чи стадіон відходитиме до території зоопарку, чи його все-таки лишать як спортивне ядро. Вирішили залишити як спортивне ядро. І зараз, аби стало можливим розширення зоопарку, потрібно робити геозйомку і виносити проєкт рішення на сесію міськради, де представники громади окреслять межі.

Зоопарк можна розширити до вулиці Глушець – на цій території, мабуть, понад 20 років лише хащі та чагарники. Єдине, що стримує, – це під’їзна дорога до стадіону. Розглядаються два варіанти: місток, що з’єднає дві ділянки, що буде економічно невигідно, або утворення єдиної земельної ділянки з зоопарком. Тоді в’їзд до стадіону можна було б зробити з іншого боку, зі сторони вулиці Глушець. Так ми зможемо забрати собі чудову водойму, яку доглядатимемо, а з чагарниками нам допоможуть справитися наші тварини – олені та лані все розчистять. Тоді кошти потрібні будуть тільки на огородження території.Які плани маєте на новий сезон?

Напевно у 2020 році ми будуватимемо приміщення для птахів. Також хочеться облаштувати якесь приміщення для працівників, де люди зможуть перевдягнутися. Як керівник я розумію, що наш будиночок починає псувати загальний вигляд зоопарку, тому потрібно проєктувати, будувати. Плануємо не тільки адміністративне приміщення, а й конференц-зал для проведення уроків. Я впевнена, що уроки біології хоча б раз у рік мають проходити на території звіринцю.

Нових видів тварин не обіцяю, але для покращення умов працівників, модернізації наявних куточків, ми робитимемо все.

Розмовляла Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---