«Найстрашніший блокпост – через понтонний міст»: подружжя педагогів розповіли про переїзд з окупованих Олешків до Луцька
На початку квітня 2022 року з окупованого міста Олешки Херсонської області на Волинь переїхали педагоги Лариса та Василь Пішки. Аби потрапити на неокуповану частину України, подружжя подолало 15 російських блокпостів.
Яким було життя в окупації впродовж двох місяців та як облаштувалися на Волині, де зараз живуть і працюють, педагоги з Херсонщини розповіли Суспільному.
Олешки у перші дні повномасштабної війни
За словами переселенців, до сьогодні майже похвилинно пам’ятають перший день повномасштабного вторгнення.
«Я встаю о 5-й ранку і побіг по своєму маршруту. Біжу, ще темно, їдуть автівки в одному напрямку, реверсного руху ніякого немає. І це мене дуже здивувало. Я в проїжджого товариша питаюся: що сталося? Він каже: «Ти що не знаєш? Війна почалась», – пригадує Василь Пішко.
Протягом двох місяців подружжя ходило до школи, в якій Лариса працювала заступником директорка із виховної роботи, а Василь – викладачем предмета «Захист України». Там вони допомагали людям, які шукали прихисток.
«Всі викладачі, які зуміли себе перебороти та приїхати на допомогу, зібралися на чолі з директором. Ми почали звільняти приміщення від парт, барикадувати вікна, робили що і всі – готувалися захистити наших дітей», – каже чоловік.
Читати ще: Двічі переселенка: спортсменка з Донецька знайшла дім у Любешеві
«57 осіб було в підвалі у школі, – додає Лариса. – Уже люди були без будинків, їх потрібно було годувати, і ми зібрали по всім школам залишки. На велосипедах везли ті продукти, а люди зупиняли нас по дорозі, як в історичні часи голодомору, запитували, звідки ви їх везете».
На другий день повномасштабного вторгнення, пригадує Василь Пішко, почались важкі бойові дії на Антонівському мосту.
«Дорога від Нової Каховки, Скадовська – це автострада, де проводились бойові дії. Було дуже багато російської техніки, багато побитих наших хлопців. Ми вночі із тероборонівцями витягували українських бійців, старалися якось допомогти», – говорить Василь.
Життя в окупації
В Олешках до повномасштабного вторгнення проживало 28 тисяч. У березні 2022 року, каже Лариса Пішко, місто вже було без світла та газу: «Коли я побачила на площі 8 березня тисячі людей, які разом кричали «Олешки – це Україна», а потім ходою пішли до Антонівського моста, де окупанти. Ми не усвідомлювали, на яку небезпеку наражалися. Для мене тепер 8 березня – День протистояння Олешків російській навалі».
Через два місяці в Олешках почала працювати федеральна служба Росії. До цього вони поставили блокпости, але в місто не заходили, пригадує Василь Пішко. З його слів, в Олешках почали пропадати хлопці.
Виїзд з окупованого міста
З окупованого міста подружжя зважилося виїхати, коли російські військові почали шукати вчителя «Захисту України». В один наплічник зібрали документи та речі першої потреби, каже чоловік, та рушили у напрямку Миколаївської області. Подружжя подолало 15 блокпостів.
Читати ще: Переселенка з Краматорська в Луцьку навчає дітей мистецтва фотографії
«Найстрашніший блокпост – через понтонний міст на річці Інгулець в сторону Снігурівки. Служба безпеки всіх зупиняла, м’ясо, продукти, їжу, гроші, золото, мобільні телефони позабирали. А хлопці призовного віку стояли в одних трусах і перевіряли сліди від автоматів, наколки ЗСУ, діти плачуть. Це було дуже страшно», – пригадує Василь Пішко.
Життя у новому місті
До Луцька родина Пішків приїхала 13 квітня 2022 року. Педагогічну діяльність подружжя продовжило у технічному фаховому коледжі Луцького національного технічного університету.
Лариса викладає географію. Василь – викладач предмета «Захисту України», навчає учнів володіти зброєю, тактичному переміщенню та тактичній медицині.
За словами Лариси Пішко, вони з чоловіком вирішили жити у Луцьку, щоб працювати для України, сплачувати податки й виховувати дітей.
«Дуже багато наших випускників зараз на фронті, дуже багато випускників працюють на підпільний формат. Ми можемо бути різними в географічному розташуванні, в кліматі, в продуктах, які вирощуємо на своїх городах. Все решта: українці та рідні душі», – говорить переселенка з Олешків.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Яким було життя в окупації впродовж двох місяців та як облаштувалися на Волині, де зараз живуть і працюють, педагоги з Херсонщини розповіли Суспільному.
Олешки у перші дні повномасштабної війни
За словами переселенців, до сьогодні майже похвилинно пам’ятають перший день повномасштабного вторгнення.
«Я встаю о 5-й ранку і побіг по своєму маршруту. Біжу, ще темно, їдуть автівки в одному напрямку, реверсного руху ніякого немає. І це мене дуже здивувало. Я в проїжджого товариша питаюся: що сталося? Він каже: «Ти що не знаєш? Війна почалась», – пригадує Василь Пішко.
«Всі викладачі, які зуміли себе перебороти та приїхати на допомогу, зібралися на чолі з директором. Ми почали звільняти приміщення від парт, барикадувати вікна, робили що і всі – готувалися захистити наших дітей», – каже чоловік.
Читати ще: Двічі переселенка: спортсменка з Донецька знайшла дім у Любешеві
«57 осіб було в підвалі у школі, – додає Лариса. – Уже люди були без будинків, їх потрібно було годувати, і ми зібрали по всім школам залишки. На велосипедах везли ті продукти, а люди зупиняли нас по дорозі, як в історичні часи голодомору, запитували, звідки ви їх везете».
«Дорога від Нової Каховки, Скадовська – це автострада, де проводились бойові дії. Було дуже багато російської техніки, багато побитих наших хлопців. Ми вночі із тероборонівцями витягували українських бійців, старалися якось допомогти», – говорить Василь.
Життя в окупації
В Олешках до повномасштабного вторгнення проживало 28 тисяч. У березні 2022 року, каже Лариса Пішко, місто вже було без світла та газу: «Коли я побачила на площі 8 березня тисячі людей, які разом кричали «Олешки – це Україна», а потім ходою пішли до Антонівського моста, де окупанти. Ми не усвідомлювали, на яку небезпеку наражалися. Для мене тепер 8 березня – День протистояння Олешків російській навалі».
Виїзд з окупованого міста
З окупованого міста подружжя зважилося виїхати, коли російські військові почали шукати вчителя «Захисту України». В один наплічник зібрали документи та речі першої потреби, каже чоловік, та рушили у напрямку Миколаївської області. Подружжя подолало 15 блокпостів.
Читати ще: Переселенка з Краматорська в Луцьку навчає дітей мистецтва фотографії
«Найстрашніший блокпост – через понтонний міст на річці Інгулець в сторону Снігурівки. Служба безпеки всіх зупиняла, м’ясо, продукти, їжу, гроші, золото, мобільні телефони позабирали. А хлопці призовного віку стояли в одних трусах і перевіряли сліди від автоматів, наколки ЗСУ, діти плачуть. Це було дуже страшно», – пригадує Василь Пішко.
Життя у новому місті
До Луцька родина Пішків приїхала 13 квітня 2022 року. Педагогічну діяльність подружжя продовжило у технічному фаховому коледжі Луцького національного технічного університету.
За словами Лариси Пішко, вони з чоловіком вирішили жити у Луцьку, щоб працювати для України, сплачувати податки й виховувати дітей.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
На Донеччині загинув волинський військовий Сергій Кравчук
Сьогодні 09:04
Сьогодні 09:04
Вступ до НАТО і ЄС: українці визначилися з пріоритетами
Сьогодні 08:47
Сьогодні 08:47
Туристичний збір, перепустки й безпека: що потрібно знати тим, хто хоче відпочити на Світязі
Сьогодні 08:29
Сьогодні 08:29
У Луцьку відбудеться щорічний патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України»
Сьогодні 08:10
Сьогодні 08:10
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.