Слідами кармелітів: найгарніший костел Луцька з чудотворною іконою

Нині у Луцьку майже немає ні сліду, ні згадки про те, хто такі кармеліти. Бароковий костел цього рідкісного на Волині католицького чернечого ордену стояв прямісінько напроти замку – там, де зараз кірха.

І тільки одне настінне зображення у ризниці кафедрального костелу апостолів Петра і Павла містить зображення уже руїн кармелітського храму. А називали його найгарнішим у Луцьку. Сліди цієї історії виринули на поверхню в Болоньї 2017 року.

Кармеліти – католицький орден, заснований у ХІІ столітті під час хрестових походів. Зачинателями стали монахи, які прибули з Європи до Палестини. На горі Кармель біля джерела святого Іллі вони поселилися. Як орден оформилися на початку ХІІІ століття, коли отримали устав. Покровительницею ордену стала Діва Марія.

Кармелітських монастирів на Волині було всього сім. Серед них один у Луцьку. Юзеф Бурґрафський став першим настоятелем. Але це було б неможливо, якби не деякі події раніше.

У 1739 році Костянтин-Антон Хармес Базальський фундував 25 тисяч злотих на монастир і костел кармелітів у Луцьку. Документальні справи тягнулися ще два роки і тільки в 1741 році священик Юзеф Бурґрафський отримав декрет про затвердження заснування монастиря. Базальський виділив ще 19 тисяч злотих. Ресурси призначалися для будівництва і підтримки заснування чернечої братії.

Про архітекторів споруд для луцьких кармелітів невідомо нічого. Немає навіть припущень. Невідомо точно і про час будівництва. Історія зафіксувала ще одного жертводавця – Станіслава Манецького, який у 1765 році виділив значну суму, щоб або (до)будувати костел з монастирем, або відновити їх після пожежі.

За описами, біля монастиря був розлогий двір з господарськими будівлями і овочевим городом. Це був небідний монастир. Він мав дуже багато жертводавців серед шляхти і міського населення. «Опис міста Луцька», написаний невідомим ченцем луцького бернардинського монастиря (храм цього монастиря тепер є собором Святої Трійці на Театральному майдані), назвав кармелітський костел найгарнішим у Луцьку. Всередині він був добротно розписаний фресками. У ньому був орган, дорогоцінно обрамлені ікони. Біля головного вівтаря – вхід у бібліотеку. Монастир був триповерховим.Зовсім невідомим фактом (?) залишається той, що луцький костел Пресвятої Діви Марії Скапулярної (Najświętszej Maryi Panny Szkaplerznej) містив чудотворну богородичну ікону. Про це, правда, не згадує жодне історичне джерело, крім праці капуцинського монаха Едварда Новаковського. Її надрукували в 1902 році під назвою «Про чудотворні образи Польщі».

За описами, ікона знаходилася в головному вівтарі. Плащ Марії на іконі був позолочений, обкладений цінним чеським камінням. На іконі – п'ять мідних медальйонів, багато срібних і посріблених деталей. Нижче ікони висів образ пророка Іллі.

Якщо ми вже говоримо про кармелітів, які прояснюють бодай трохи таке темне і незнане XVIII століття в Луцьку, то цілком недаремно в цій історії з'являється скапулярій. Два невеличкі клаптики тканин із зображенням релігійних символів, зв'язані нитками. Щось на зарзок "талісману", який носили навколо шиї. Неодмінний атрибут кармелітів. Носій скапулярію після смерті відправляється в рай.

І от цікаво. Одна з найпомітніших живописних робіт у стилі рококо нашого XVIII століття – розпис стелі у палаці Карміні авторства Джованні Батіста Тьєполо у Венеції – саме про скапулярій. Ангел біля ніг Мадонни дає святому Симону Стоку скапулярій. Це вважається яскравим прикладом релігійного живопису рококо.

Звичайно ж, цей палац у Венеції збудували кармеліти.

На жаль, поки що інформації мало, але ми можемо собі уявити скапулярій на фресках луцького костелу кармелітів, яким захоплювалися сучасники.Кармеліти в Луцьку могли дозволити собі займатися орденським навчанням. Зафіксовані прізвища викладачів філософії, теології, Святого Письма. Була окрема посада бібліотекаря. Чисельність братії не повинна була бути великою. Можливо, кільканадцять чоловік.

Прислів’я, вигадане щойно, звучить так: якщо фрески і кості поливає дощ – наближається кінець.

Після приєднання Волині до Російської імперії справи у кармелітів пішли гірше. Зменшилася кількість пожертв і прихожан. У цей час сталося кілька пожеж: у 1793 р., 1800 р. і 1803 р. Остання була дуже руйнівною. Та за три роки з допомогою пожертв його відновили, наново покрили ґонтом, всередині побілили. З ініціативи Тадеуша Чацького як організатора шкільної справи на Волині (він був інспектором шкіл Волинської, Подільської та Київської губерній) луцькі кармеліти відкрили парафіяльну школу. Вона діяла до 1832 року.

У 1812 році під час російсько-французької війни в частині монастиря розмістили шпиталь. Схожа доля в той час спіткала більшість монастирів Луцька. Кармелітський довелося відновлювати після такого використання.

«Ахъ, батюшка мой. Вы не можете себѣ представить, что у насъ за суматоха… Всѣ дома заняты и нѣтъ уголка свободнаго. Тутъ князь Багратіонъ со всѣмъ своимъ штабомъ… вся армія собралась около Луцка… Давай квартиры, строй печи для заготовленія сухарей, давай дрова, давай подводы и все на свѣтѣ. Мнѣ приходится просто хоть въ рѣку броситься…» – опис очевидця воєнного сум’яття в той час.

Ситуація значно погіршилася у 1840-х роках. Уряд забрав у луцьких кармелітів усі маєтності, чим відрізав їхню фінансову можливість існування. Призначив натомість ченцям малі пенсії. У 1845 році костел знову постраждав від пожежі, та відновлювати його вже не було кому. А невдовзі монастир кармелітів у Луцьку взагалі скасували.Споруди залишалися пустувати. Підземелля здавали в оренду, стіни нищила погода. Саме в такому стані і застав кармелітські споруди Наполеон Орда.

Автор першої монографії з історії Луцька 1875 року Тадеуш Стецький так описав побачене:

«Просторі мури монастиря без даху, на костелі в деяких місцях він ще зберігся, залишилися навіть потріскані склепіння, на стінах і готичній стелі в арках вціліли чудові фрески, незважаючи на дощ, що їх омиває. На карнизах в багатій ліпнині незліченна кількість пташиних гнізд, розкриті гроби стирчать кістьми, яких не стараються хоча б прибрати, черепи і людські гомілки валяються в смітті».

У 1887 році костел передали у власність Луцька. Його стали розбирати. Вцілілу цеглу продавали. Ломом замощували вулиці і майдани міста. Як пише історик Богдан Колосок, цеглу з розібраних кармелітських споруд використовували для ремонту Братської церкви, замку, бернардинського монастиря. Цілком імовірно, що під час різних земляних робіт біля цих споруд і в старій частині міста в наш час екскаватори виривають з-під землі кармелітські цеглини.

Немає точних даних, чи розібрали споруди повністю з фундаментами. Є свідчення, що фундаменти пробували розбирати. Тому, можливо, під будівлями на цьому місці ще є щось від споруд ордену кармелітів.

Сьогодні у кафедральному костелі апостолів Петра і Павла в Луцьку на стіні серед зображень ХІХ століття костелів домініканців, бернардинів і тринітарів є і кармелітський. Він виконаний з того ж ракурсу, що і в Наполеона Орди.Це весь видимий спадок про орден з гори Кармель.

Вже на початку ХХ століття про кармелітів давно забули, а ділянка колишнього монастиря стала перспективною для забудови. Сподобалося це місце німецьким переселенцям-лютеранам. На початку ХХ століття тут збудували кірху.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---