«Наша суперсила – у професійності, відповідальності й людяності»: секрет успіху ТзОВ «Преміум-Сервіс ЛТД»*

Не секрет, що будь-яка велика справа починається аж ніяк не з наявності в кишені круглої суми. Хоча, звісно, це теж важливо. Але набагато важливіше те, хто довкола цієї справи гуртується. Адже тільки люди, які дивляться в одному напрямку, мислять тими самими категоріями й прислухаються до партнерів, досягають успіху та спільної мети.

І саме так працюють у ТзОВ «Преміум-Сервіс ЛТД». Тут у центрі уваги – люди, а не одиниці техніки. Бо, вважають засновник компанії Микола Господарик та її директор Олександр Куденчук, для того, аби бізнес процвітав, передовсім треба створити такі умови, аби люди хотіли працювати й почувалися комфортно.

Напередодні професійного свята – Дня автомобіліста – Волинські Новини завітали у «Преміум-Сервіс ЛТД», аби на власні очі побачити, як тут організовують і роботу, і побут.

Одразу біля воріт зустрічає привітний охоронець. «Ви до директора? Ходімте проведу», – усміхається.

А вже назустріч поспішає Олександр Куденчук.

«Почнемо, певно, із нашого мозкового центру –диспетчерської», – запрошує.

Дорогою показує кабінет медсестри, де водії щоразу перед зміною чи рейсом проходять обов’язковий огляд.

«Основна наша діяльність – пасажирські перевезення. До 2021 року в нас були регулярні спеціальні перевезення. Це левова частка нашого бізнесу – 97%, ми перевозили працівників заводів, фабрик, – розповідає директор компанії. – Наразі у нас 80 одиниць техніки, вся вона перебуває у власності. АТП, яке ми закінчили будувати у 2020 році, збудоване за європейськими зразками, повністю відповідає законодавству».

Олександр Куденчук додає: недавно компанія отримала ліцензію на надання медичних послуг із перевірки стану здоров’я водія перед рейсом і після нього. Такої ліцензії поки що не має жодне автотранспортне підприємство області, бо всі переважно беруть на роботу медика, який надає послуги їхнім працівникам. А ТзОВ «Преміум-Сервіс ЛТД» має право надавати послуги стороннім організаціям.

На підприємстві – кваліфікований штат механіків, які обслуговують автотранспорт.

«Крім того, ми активно рухаємося в напрямку сонячної енергетики та екоперевезень, – провадить директор компанії. – У нас є окрема гілка – це екотаксі. А також, якщо все буде добре і не зіпсується погода, ми починаємо на даху нашого СТО монтаж великої промислової станції на 150 кіловат, яка буде повністю живити нас і, можливо, навіть зайве віддаватимемо на електричну систему Волині».

Для того аби стати частиною цієї компанії, не треба якихось особливих суперсил. Достатньо професійності, відповідальності та людяності, запевняє Олександр Куденчук. Звісно, водій має бути ще й стресостійким.

«Робота водія – це завжди стрес, особливо в умовах міських перевезень, коли жорсткий трафік, затори і дуже вимогливі пасажири, – провадить очільник компанії. – Останнім часом пересічному лучанину недостатньо напівгнилого «Богдана», усе має бути акуратно, плавно, вчасно. Люди хочуть максимальної зручності і, відповідно, такі риси ми цінуємо у водіях. А ще – пунктуальність. Із цим у нас все гаразд, бо цю звичку наші водії виробили, коли возили працівників на заводи і були дуже жорсткі штрафи за спізнення на конкретну годину на конкретну зупинку. І нас дуже тішить, коли, наприклад, у фейсбуці читаємо, що за нашими автобусами можна звіряти годинник, настільки чітко вони йдуть за графіком».

«Мабуть, усі наші водії володіють ще такою цікавою рисою, як доброзичливість, – додає Олександр Куденчук. – Її зараз дуже мало у людей, всі якісь агресивні. У нас це є, якщо ви зранку приїдете на перезмінку, то ніколи не побачите якоїсь злої мармизи. Люди жартують, діляться новинами».

Читати ще: Новий перевізник у Луцьку: про вартість проїзду, старі маршрутки й організацію перевезень*

Петро Винарський – керівник диспетчерської служби підприємства.

«Дуже важливою в нашому ділі є командна робота, – розповідає. – У мене є хлопці, яких можна назвати моїми помічниками. У нас групи водіїв розбиті таким чином: наприклад, за класністю транспортних засобів. На менших машинах їздять молодші хлопці, бо це перша група реагування, швидка, які завжди скрізь виручають, коли, скажімо, поламається великий автобус, щоб люди вчасно потрапили або на роботу, або з роботи додому. Тому є хлопці, які розбиті на групи, відповідно, за меншими й більшими машинами, вони також володіють інформацією стосовно водіїв. Простіше ж набрати до двох-трьох людей, якщо виникла якась ситуація, щоб її залагодити, і вже вони мені допомагають донести інформацію до водіїв, а не робити, наприклад, 20-30 дзвінків. Це наші такі собі диспетчери в полях».

Петро додає: мікроклімат в колективі – це ж один з ключових моментів успіху. Якщо є відчуття команди, коли хочеться працювати, тоді є результат.

«Усі наші хлопці відчувають захист. Вони знають, що завжди можна подзвонити, розказати про будь-яку ситуацію, і йдеться не тільки про робочі моменти, а й про особисті справи, – каже він. – Вони ж теж впливають на роботу водія. То ми за цим стежимо і стараємось вислухати кожного, тому підходимо до кожного водія індивідуально. Головне, щоб вони не соромилися. Але вони й не соромляться, бо вже так навчені, що можна набрати в будь-який час доби і почути відповідь».

До слова, Петро в компанії також починав із водія. Тому він як ніхто розуміє, що може тривожити колег чи впливати на їхню роботу.

Нині ж організація якісної та без збоїв роботи підприємства – це його царина.

Починається робочий день в ТзОВ «Преміум-Сервіс ЛТД» удосвіта – о четвертій ранку, а закінчується о першій ночі.

«Водій, який приймає зміну, обов’язково звітує мені в телефонному режимі, що все гаразд, він вийшов на рейс. А потім – просто контроль, – розповідає Петро про робочі нюанси. – Також ми намагаємося не втручатися в стосунки між хлопцями, які працюють, ми їх стараємось скерувати таким чином, щоб вони навчилися працювати один з одним, тоді, відповідно, не буде ніяких підстав».

Петро Винарський зізнається: робота, яку дуже любить, забирає чимало часу. Але все-таки є в його житті місце і для хобі, і для родини.

«Хобі в мене – моя дачна ділянка. Я люблю там щось майструвати, експериментувати, висаджувати дерева, особлива моя любов – хвойні породи, – розповідає. – Фізична робота неабияк допомагає провітрити мізки».

А ще одна Петрова пристрасть – подорожі Україною. Каже, об’їхав її вже кілька разів по колу. Подорожують найчастіше сім’єю – з дружиною, донькою й сином. Каже, домочадці – такі ж легкі на підйом, як і він.

«У мене автомобіль обладнаний під спальні місця. Ми собі, як той равлик, свою хатку з собою возимо, тож не прив’язані до якогось місця. Зібралися – і поїхали, куди захотіли, причому – в будь-яку пору року можемо з місця зірватися, – усміхається. – Дуже нам з дружиною було втішно, коли якось дорогою син до доньки сказав: «Ми, напевно, як виростемо, будемо наших дітей так само возити скрізь».

Незабутньою називає чоловік одну з перших сімейних подорожей.

«Це була велика подорож Україною – від півдня, сходу до півночі й заходу, – ділиться спогадами. – А коли вийшов фільм «Сторожова застава», який знімали в Карпатах, вирішили відвідати ці місця, бо дітям стрічка дуже сподобалася. От і побували тоді в Тустані, на скелях Довбуша, тільки не спереду, де возять екскурсії, а ззаду, де цей фільм знімали. Це був такий початок нашого тревел-життя. А далі це настільки захопило, що ми кожної пори року, коли є час або якісь вихідні, їдемо».

Петро так добре знає різні туристичні локації України, що за потреби навіть може відкоригувати маршрут клієнтам, аби й вони змогли побувати у цікавих, ще не «заїжджених» місцинах.

Водії у «Преміум-Сервіс ЛТД» – люди серйозні й вельми заклопотані. Та коли заводиш мову про їхніх улюблених «конячок» – охоче призупиняють робочий темп, щоб поспілкуватися.

Віктор Блащук – водій з величезним стажем. За кермо сів далекого 1981 року.

«Після школи пішов навчатися в ДОСААФ, де отримав права. Потім проходив строкову службу, після повернення з армії працював водієм на автозаводі, потім вісім років – в автобусному парку. А як він розвалився, перейшов у військову частину на автобус. Після того служив за контрактом у Луцькому прикордонному загоні, – розповідає чоловік про трудову біографію. – Потім екстерном закінчив інститут прикордонних військ у Хмельницькому, отримав офіцерське звання лейтенанта. Дослужився до капітанської пенсії, на яку вийшов у 45 років. Далі працював на маршрутці».

У 2014 році пана Віктора мобілізували. Цілий рік охороняв кордон з Росією на Луганщині. Про цей період чоловік говорить не надто охоче. Каже, дякувати Богові, повернувся живим і здоровим.

Після повернення зі сходу пішов працювати на «Преміум-Сервіс». Каже, обрав це підприємство, бо умови тут такі, що просто хочеться працювати, і колектив хороший.

Коли запитую, за що любить свою роботу, трохи ніяковіє.

«Я не знаю… Просто з дитинства мріяв стати водієм, – сором’язливо усміхається. – До школи ще, мабуть, не ходив, коли мене батько садив за кермо легкової машини, отак-о – до себе на коліна. Він також колись був і військовим, і водієм. Тож можна сказати, що в нас уже – династія».

У житті пана Віктора найбільша радість – чотири онучки.

«У сина дві дівчинки й у доньки дві. От, чекаємо скоро ще поповнення, – усміхається і його очі тепліють. – То правда, що кажуть: дітей дуже любиш, а онуків – обожнюєш».

Коли випадають вихідні, то це – час для сім’ї.

«Дружина вважає, що їй пощастило. Каже: «Ти і так практично на роботі весь час, ще якби полювання і риболовля, то тебе взагалі ніхто не бачив би», – ділиться. – Якщо якась мандрівка намічається – то також сімейством. Маємо бус, то всі в нього сідаємо й їдемо».

Віктор Блащук зізнається: у роботі водія автобуса є великий плюс, адже можна не тільки грошей заробити, а ще й набратися нових вражень від тих місцин, в яких доводиться бувати. Та додає: особливими для нього є Карпати. Місце сили, в яке хочеться повертатися.

А військова виправка, жартує, допомагає втихомирювати надто галасливих пасажирів. Адже коли доводиться возити шкільні екскурсії, то аби вгамувати непосид, треба приходити вчителям на допомогу, щоб навести дисципліну в салоні задля їхньої ж безпеки.

Як і в багатьох водіїв, є у чоловіка й талісман. Однак який саме – не розсекречує. Мовляв, на те він і талісман.

А на запитання про водійські забобони щиро сміється: «Ну, може, хіба як вийшов з дому і довелося по щось вернутися, то обов’язково мушу подивитися у дзеркало й усміхнутися – щоб долю задобрити».

Володимир Кузьмич у «Преміум-Сервіс ЛТД» працює вже майже п’ять років. До того 15 років пропрацював в органах внутрішніх справ, потім дев’ять років – на посаді майстра лісу в Цуманському лісгоспі. Але потрапив під скорочення.

Каже, обрав «Преміум-Сервіс ЛТД», бо це серйозна фірма.

«Прийшов, поспілкувалися з Петром Сергійовичем. Мені підійшли запропоновані умови праці. І буквально через пів місяця я вже був за кермом, возив працівників на завод «Кромберг енд Шуберт», – розповідає.

Категорію D, з якою можна керувати автобусом, чоловік отримав ще коли служив в армії. Це було далекого 1985 року в Німеччині.

«Мені вже тоді наші офіцери довіряли возити дітей на екскурсії, до школи, – пригадує. – Одне слово, стажу маю вже 36 років».

Додає: робота в органах внутрішніх справ, зокрема п’ять років в державтоінспекції, стала в пригоді, коли сів за кермо автобуса, адже правила дорожнього руху знав на зубок.

Дорога для нього, зізнається, це щось більше, ніж просто робота. Адже під час рейсів можна відвідати місця, в яких ще не бував, просто насолодитися краєвидами.

«Приїду – вже онуки чекають, а їх у мене четверо. Знають, що дід гостинців привезе, – усміхається. – Ну а син з донькою пішли моїми стопами – служать у поліції, зять також правоохоронець».

Перед далекою дорогою пан Володимир неодмінно просить у Бога заступництва.

«Коли сідаю за кермо, перехрещуся, молитву прочитаю. Так вчили батьки, так вчили наші духовні наставники, що дорога є дорога. Тож не картоплю везеш і не дрова, а людей. Завжди з собою вожу ікону Божої Матері Семистрільної – вона заступниця всіх подорожніх, а ще – часточку Фоминої паски, то теж оберіг, – каже чоловік. – А дуже не люблю, коли десь дорогу чорний кіт перебігає. Бо тоді точно хай невеличкої, але чекай неприємності».

Неабияка пристрасть пана Володимира – полювання.

«Отаке маю хобі, то моя віддушина, – усміхається. – Походиш у лісі, думки до ладу приведеш – краса! На полювання беру вірного друга – собаку. Він у мене не чистокровний мисливський, але робочий, а це – головне. Маю і компанію мисливців, дружимо вже роками».

Андрій Бояринцев у «Преміум-Сервіс ЛТД» працює вже три роки. До того, каже, довелося поїздити на заробітки і в Польщу, і в Росію. Але завжди хотів мати достойну роботу і зарплату вдома, бо заробітчанський хліб – ой який несолодкий. Тож чоловік дуже тішиться, що вдалося стати частиною такого хорошого колективу, де і зарплата достойна, і атмосфера сприятлива.

«Маю досвід роботи на маршрутках. Знаєте, скажу відверто: там реально здають нерви. А тут якось усе спокійно, організовано», – зізнається.

Мало того, завдяки роботі Андрій зустрів кохану дружину.

«Вона працює на «Кромберзі». А познайомилися ми в 2015 році перед Новим роком, – розповідає. – Тоді на заводі були корпоративи, а я маленьким бусиком їздив, розвозив людей. Тоді й звернув на неї увагу. Запросив на каву. Спочатку в нас не зовсім склалось, а от зійшлися ми через років два, почали зустрічатись і буквально через рік одружилися».

Чоловік додає: його хобі також пов’язане з автомобілями.

«Я з дитинства люблю автомобілі, через те й обрав цю професію, – каже. – Люблю сам ремонтувати, свої машини нікому не довіряю. Наприклад, якщо святкові дні, неділя, то проводжу їх, звичайно, з сім’єю. А якщо робочі, то гараж, машина – це для мене святе. Я втомлююсь фізично, але відпочиваю морально, нерви заспокоюю, відновлююся».

Найважче і найголовніше, вважає Андрій, – привезти людей цілими і здоровими, бо ж на дорозі може трапитися всяке. А найприємніше – звичайна людська вдячність.

«Приємно, коли люди заходять до салону з усмішкою, бажають гарного дня», – усміхається.

Окрім достойних умов праці, в компанії дбають і про побут працівників. Зокрема для них облаштували зону відпочинку за принципом хостелу. Там є душова, туалет, кухня з холодильником, мікрохвильовкою та кавовим апаратом, телевізор, підключено Wi-Fi.

Тож водії, які пізно здають зміну, можуть там відпочити, а якщо треба – то й пожити кілька днів.

«Багато наших хлопців – не місцеві, наприклад, з Ковеля, Маневичів, їм додому далеко їхати, а тут можна і поїсти, і в теплі поспати», – пояснює Петро Винарський.

А коли водії відпочивають перед далеким рейсом, то вони навіть… не заводять будильник. Бо в потрібний час їх прийде і розбудить охоронець. Це все – для того, аби людина могла повноцінно виспатися й не смикатися, що проспить, адже коли водій уважний, здоровий та зосереджений – тоді й пасажири в безпеці.

Одне слово, у компанії усе продумано до найменших дрібниць. І, наголошують в «Преміум-Сервіс ЛТД», постійний розвиток, комунікація, взаємовиручка, довіра й проста людська дружба – ті складові, які приводять до успіху.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Павла БЕРЕЗЮКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---