Надурив Гарвард, лондонський банк, мільйон чехів, а тепер він відлюдник. Історія геніального шахрая Віктора Кожени

За свої 60 років чех Віктор Кожени встиг побувати втікачем від комунізму з Чехословаччини, удаваним фізиком, чоловіком трьох жінок і власником острова. Але його головна роль – аферист, який ошукав мільйони чехів і сотні професійних інвесторів. У своїх маєтках Кожени влаштовував розкішні вечірки, де знайомився з потрібними людьми й зачаровував їх відкритістю, харизмою і міцним рукостисканням. Наприкінці 90-х років Кожени намагався провернути свою найбільшу аферу – купити азербайджанського державного виробника нафти SOCAR. Коли це в нього не вийшло, Кожени довелося ховатися на своєму острові від закону та розлючених інвесторів. Зрештою він поступово втратив літак, дорогі автівки, палаци в кількох країнах і гроші.

Американський журналіст Пітер Елкінд досліджує історію Кожени понад 20 років. Нещодавно він записав великий подкаст під назвою «Празький пірат». Редактор англомовної версії «Бабеля» Антон Семиженко послухав усі випуски цього подкасту, почитав десяток статей про Кожени й розповідає історію чоловіка, який дурив і закохував у себе так, що люди досі не можуть цього забути – хоча й хотіли б.

1

Вечірку перед Різдвом 1997 року мешканці американського гірськолижного курорту Аспен памʼятають досі. Тут мають шале здебільшого багатії, яких складно вразити. Однак організатору того прийому вдалося. Він зустрічав гостей у величезному будинку на сім спалень, до якого вела дорога з підігрівом – щоб автівкам не заважав сніг. Усередині була колекція виробів зі слонової кістки на $2 мільйони, обшитий шкірою 33 алігаторів диван і кімната для сигар. Гостям подавали сет із семи страв, кожну з яких готував окремий кухар з найкращих ресторанів США. Інгредієнти для супу з ластівʼячих гнізд привезли з печери у Вʼєтнамі, копчену вирізку приготували з рідкісного підвиду оленів, пили багатії одне з найдорожчих вин у світі марки Chateau Petrus (Зараз ціна пляшки вина цієї марки сягає в Україні пів мільйона гривень, найдешевше – майже 200 тисяч гривень, – примітка). Гостей розважала співом восьмикратна володарка Grammy Наталі Коул. Під ранок, коли гості розʼїжджалися по домівках, вони отримали торбинки з подарунком на памʼять. Це були прикраси від лондонського ювелірного дому Asprey – наприклад, золоті запонки чи каблучка з діамантом. Вечірка обійшлася щонайменше в мільйон доларів.Так будинок в Аспені виглядав у 2022 році, коли його востаннє виставляли на продаж.

Гості майже нічого не знали про нового сусіда. Хіба що його звати Віктор Кожени й він виходець із Чехословаччини. Містечком ходила легенда, що чоловік прибув до Аспену кількома місяцями раніше з валізою грошей, зайшов до бюро нерухомості й сказав: «Хочу великий красивий будинок». Дім обійшовся йому в $20 мільйонів – найдорожчий у місті. Але звідки в нього такі гроші й навіщо він приїхав до Аспену, лишалося загадкою.

На вечірці високий і рудий Кожени зустрічав кожного особисто – відкритою усмішкою й залізним рукостисканням. Організатори за його спиною підказували, з ким він вітається, адже більшості місцевих Віктор не знав. Його харизма й упевненість буквально зачаровували гостей, а Віктор тим часом просував потрібні йому речі й повторював невідоме більшості слово «Азербайджан».

Наприкінці 1990-х у цій кавказькій країні було все, що зазвичай відлякує потенційних інвесторів – військовий конфлікт (1), авторитарний правитель (2), корупція і бідність. Але в країні була нафта, яка часто нівелює всі можливі ризики. Азербайджан запустив приватизацію і Віктор Кожени хотів стати власником ласого шматочка азербайджанської економіки – нафтової компанії SOCAR.

Довідка

(1) Збройне протистояння між Вірменією та Азербайджаном за Нагірний Карабах і прилеглі до нього території почалось у 1988 році. Внаслідок Першої карабаської війни 1992–1994 років Вірменія отримала фактичний контроль над 13,6% території Азербайджану.

(2) Гейдар Алієв, що був президентом з 1993 по 2003 рік. Потім влада перейшла до його сина Ільхама. Саме за часів Гейдара Алієва в Азербайджані розвинувся культ особистості, а режим у країні набув рис диктаторського.

titletitletitle

Життя й нафтова промисловість Азербайджану в середині 1990-х.

Ця компанія тоді не надто скидалася на сучасний бізнес: старе обладнання, робітники з низькими зарплатами й менеджмент, що погано орієнтується в ринковій економіці. Однак SOCAR мав родовища – і це все переважувало. Треба було тільки оновити технології видобутку. На купівлю компанії та її модернізацію треба були сотні мільйонів доларів, сам Кожени цієї суми не потягнув би. Тому він шукав багатих партнерів, для цього і влаштував вечірку. На той момент нікому невідомому в Аспені Кожени було 34 роки.

2

Інформація про перші 20 років життя Віктора скупа й плутана. Відомо, що він народився 1963 року в Празі. У школі хороші оцінки мав лише з фізкультури, показував пристойні результати в гандболі – звідси й міцне рукостискання. Можливо, саме в складі юнацької гандбольної збірної він виїхав із Чехословаччини. Єдиний точно встановлений факт – у 1982 році Кожени зʼявився на конференції фізиків у Мюнхені. Там якраз виступав Марлан Скаллі, американський професор, авторитетний учений у галузі квантової фізики.

Кожени підійшов до Скаллі, назвався обдарованим науковцем, який втік від комунізму і протягнув ученому зошит. Там були розрахунки фізичних дослідів, які здалися професору цікавими. «В них була доречна математична суворість», – пояснював він потім. Скаллі запропонував Віктору приїхати до Університету Нью-Мексико, де в нього була лабораторія, і приєднатися до його команди. Насправді він не розраховував, що Кожени пристане на цю пропозицію. Але той погодився й уже невдовзі стояв на порозі будинку Скаллі в Альбукерке.

Професор прийняв «юного науковця», розраховуючи, що той поживе в нього кілька днів, максимум кілька тижнів. І невдовзі повіз його за місто – показати своє ранчо. Марлан Скаллі міркував так. Кожени з комуністичної країни, а значить, не цурається фізичної праці. На ранчо чехословацький гість трохи допоможе професору по господарству, а той краще познайомиться з Віктором. Скаллі дійсно краще пізнав гостя – але не так, як очікував.

Спершу Віктор відмовився відкрити ворота ранчо: «Подивіться на мій новий светр із ангорської вовни – він може забруднитися». Професор простягнув йому лопату, однак і копати Кожени не схотів: він був взутий у лофери (туфлі без застібок чи шнурівки, – примітка), не розраховані на таке. Згодом стало зрозуміло, що з фізикою у Віктора стосунки не кращі, ніж із фізичною працею. Коли Кожени не зміг розповісти Скаллі деталі про рівняння Максвелла (основні рівняння електродинаміки, що описують електричне й магнітне поля, – примітка), професор зрозумів, що перед ним брехун. Втім, як добра людина, Марлан усе ж спробував знайти хлопцю житло.

Колега Скаллі, професор Грехем Флінт і його дружина Даян якраз шукали няню для своїх трьох дітей. Кілька днів – і Віктор став цією нянею. Ще кілька тижнів – і разом з удвічі старшою Даян він зʼявився в офісі Флінта, щоб повідомити: вони закохані й збираються одружитися. Даян була зачарована чехом.

Розлучившись із Флінтом, Даян отримала чималу частину нажитого. Вона вийшла заміж за Кожени, і молодята поїхали до Бостону – там Віктор вступив до Гарвардського університету. Достеменно не відомо, як Кожени вдалося туди потрапити, крім того, що він чимало набрехав про своє минуле. В автобіографії Віктор запевняв, що в Чехословаччині він отримав багато наукових відзнак і переміг на республіканських олімпіадах з математики та фізики. Після коротких підготовчих курсів у 1983-му він став студентом Гарварду.Кожени з дипломом Гарвардського університету.

3

Віктор дійсно був здібним, згадують його однокурсники – просто він використовував свої таланти на власний розсуд. Навчання ніколи не було в пріоритеті, проте він приєднався до престижного студентського товариства Spee Club, членом якого свого часу був, наприклад, Джон Кеннеді.Будівля Spee Club.

За життя в Бостоні платила Даян. У 1986 році вони розійшлися. В інтерв’ю після розлучення Даян розповідала, що Кожени витрачав гроші на автівки, дорогі ресторани, наркотики і коханок. «Він тринькав гроші, наче пʼяний моряк», – бідкалася жінка.

Після розлучення Кожени довелося переглянути свій спосіб життя. Без грошей Даян він вже не міг знімати житло, тож ночував у приміщенні Spee Club. Намагався зачаровувати дівчат розмовами та прогулянками в парку. На працівницю гарвардського кампусу Кемдел Келлаган він справив сильне враження. Після першої зустрічі вона сказала подрузі, що ось він, чоловік, за якого вона вийде заміж. І вийшла.

Одружуючись, Віктор сказав Кемдел, що хоче від неї девʼятьох дітей. «Я здивовано глянула на нього, мовляв, двох вистачило б, ні? Але його слова про девʼятьох переконали мене, що в цієї людини серйозні плани на наше майбутнє», – згодом ділилася спогадами Келлаган.

Кемдел не була багатою, і Кожени довелося шукати роботу. У 1989-му він закінчив Гарвард і примудрився зібрати стос позитивних рекомендацій від знайомих. Він домовився про зустріч із Майклом Лаундербергом, представником британської інвестиційної компанії Flemings. На зустрічі Кожени зумів переконати Лаундерберга, що він – одна з найсвітліших голів в історії Гарварду. Віктора взяли на роботу в Лондон, дружина поїхала з ним.

«Що б ми не просили його зробити, він цього не робив, – розповідав пізніше Лаундерберг. – Він казав, що це обовʼязок когось іншого, або просив колег зробити це за нього, бо не мав часу». Через якийсь час у компанії зʼясували, на що Кожени насправді витрачав свій час: він зачинявся в переговорних кімнатах і телефоном влаштовував різні оборудки, представляючись працівником Flemings. Невдовзі його звідти вигнали. Дружина Кожени вже була вагітна. Далі без заробітків було ніяк, але на допомогу Кожени прийшов комунізм.

Девʼятого листопада 1989-го впав Берлінський мур. Вже за тиждень у Чехословаччині почалася «оксамитова революція», під час якої комуністи мирно віддали владу демократам. 27 листопада 1989-го Кожени з дружиною переїхав до Праги. Віктор розумів, що кінець комунізму означає приватизацію. А в ці золоті часи заробити на хліб із маслом здатен кожен спритний ділок.«Генеральному секретареві – загальний страйк!» На плакаті вгорі – портрет генерального секретаря Компартії Чехословаччини у 1987―1989 роках Мілоша Якеша.

4

На початку 90-х іноземця в Празі можна було впізнати по взуттю. Кожени мав хороші черевики, а його чеська вже була з англійським акцентом. Вкупі з посмішкою та фірмовим міцним рукостисканням це робило його надійним партнером. Останні кілька тисяч доларів Кожени інвестував у налагодження звʼязків. І вже невдовзі грав у сквош з міністром внутрішніх справ Чехословаччини. Але з грошима досі було скрутно – тож разом з дружиною Кожени жив у своїх бабусі з дідусем.Паспортне фото Віктора Кожени з початку 1990-х.

Демократична влада Чехословаччини дійсно вирішила провести масштабну приватизацію. Кожен повнолітній громадянин країни міг купити пачку ваучерів, а потім обміняти її на акції підприємств. От тільки в посткомуністичному суспільстві не було довіри до ваучерів чи приватної власності. А оскільки пачка ваучерів коштувала, як половина місячної зарплати, розкуповували їх кепсько.

Руку помочі простягнув Віктор Кожени. У 1991 році він заснував компанію Harvard Capital & Consulting – звісно, що в Гарвардському університеті про експлуатацію його назви нічого не знали. За сприяння уряду Кожени почав агітувати місцевих купувати ваучери. Як тільки в Чехословаччині зʼявилася зовнішня реклама, вулиці заполонили білборди зі статичним Віктором. Сидячи на купі ваучерів, він запевняв: «Розбагатів я – вийде й у вас! Передайте ваучери в управління моїй компанії Harvard Capital & Consulting».Книжка з чехословацькими приватизаційними ваучерами.

Кожени також надавав послуги фінансового консультанта, тож гроші в нього були. Для агітації та збору ваучерів він найняв 20 тисяч промоутерів, пообіцявши поділитись майбутніми прибутками. Компанія Кожени спонсорувала шалено популярний серіал «Даллас». У супровідному ролику чехів і словаків переконували – щоб стати такими ж заможними, як герої серіалу, треба лише довіритися Віктору. Він обміняє ваучери на акції компаній, які сам обере – і за рік поверне клієнтам вдесятеро більшу суму. У Чехословаччині тоді жили 16 мільйонів людей, тож про схему Кожени дізнався ледь не кожен. Мільйон мешканців принесли свої ваучери Harvard Capital & Consulting.

Нові турботи змінили Віктора ― він охолов до дружини. Народжувати дитину Кемдел вирішила в США. Коли вона разом із донькою повернулася до Праги, чоловік її навіть не зустрів, відправивши свою секретарку Людку в аеропорт. Келлаган зупинилися в готелі, а коли приїхала додому, побачила Кожени в ліжку із секретаркою. Другий шлюб не врятувало навіть те, що Кемдел назвала доньку Вікторією. Кожени вже був закоханий у Людку. Вона зрештою і стала його партнеркою, з якою він пробув найдовше.

В історії з ваучерами Кожени, принаймні спершу, не планував дурити людей. Він міркував так: виставлені на приватизацію чехословацькі активи істотно недооцінені, отже зараз їх можна купити задешево. Щойно Празька біржа, яку комуністи закрили в 1945 році, знову запрацює, акції виростуть в ціні. Тож заробити вдасться і для себе, і для клієнтів. В 1993-му, коли біржа відкрилася, так і сталося. Кожени контролював 15% компаній, що котувалися на цьому майданчику. Він мав величезний вплив на економіку. І саме це зіграло з ним злий жарт.

Чеський уряд (Чехословаччина розпалася 31 грудня 1992 року, – примітка) злякався впливовості Віктора. Його намагалися обмежити законами, потім шукали компромат, але зрештою сам Кожени зробив помилку – найняв детектива, щоб знайти компромат на премʼєр-міністра країни Вацлава Клауса і президента Вацлава Гавела. Через це проти Кожени відкрили кримінальну справу, йому загрожувала тюрма. На початку 1994-го Віктор втік із Чехії.11 квітня 1993 року тодішній премʼєр-міністр Чехії Вацлав Клаус (ліворуч) та Віктор Кожени (праворуч) спостерігають за тенісним турніром Skoda Czech Open.Віктор Кожени та президент Чехії Вацлав Гавел на початку 1990-х.

5

Якийсь час Кожени мешкав у Швейцарії, де побачив, як живуть мільярдери, і вирішив, що він нічим не гірший. Коли страх за власну безпеку (Чехія все ще була близько) і бажання перемістити активність в офшорну зону привели його на Багамські острови, Віктор одразу заявив рієлтору Рею Дервілю, що хоче купити острів. Він доволі швидко знайшовся – Кожени навіть не торгувався за нього. Також щонайменше два будинки Віктор купив в елітному закритому багамському містечку Лайфорд Кі, де сусідив із власниками компаній Bacardi та Heinz і актором Шоном Коннері. Життя там було нудне і передбачуване, але Кожени були потрібні звʼязки. Саме там він познайомився з Майклом Дінгманом, американським мільярдером і майстром легальних, але сумнівних з етичного погляду махінацій з корпоративними правами.Віктор Кожени на Багамах у 2000-х.

Спочатку Кожени змусив акціонерів фонду Harvard Capital & Consulting перетворити його на холдинг Harvard Capital, щоб зменшити законодавче регулювання. Потім Дінгман і Кожени почали скуповувати чеські підприємства, в яких можна було продати цінне майно, покласти гроші в кишеню, а юрособу визнати банкрутом. Так сталося з компанією Československá námořní plavba ― «Чехословацьке морське пароплавство». У середині 1980-х вона мала 14 суден. Дінгман і Кожени купили її в 1995-му і протягом трьох років збули кораблі практично за безцінь. Після цього за Віктором закріпилося прізвисько «Пірат із Праги». На оборудках у Чехії, за різними підрахунками, він заробив від $200 до $700 мільйонів. Частина з тих, хто передав Harvard Capital & Consulting свої ваучери, таки отримала обіцяні гроші з відсотками. Більшість, утім, лишилася ні з чим.

Кожени придбав приватний літак, Rolls-Royce і трипалубну яхту, яку назвав Contemplation – «Споглядання». Яхта буквально мала подвійне дно – швидше за все, її раніше використовували наркокартелі. У Rolls-Royce були дефекти, бо при транспортуванні автівка упала з вантажівки. На всій нерухомості, яку Кожени купив на Багамах, добряче нагріли руки рієлтори й перекупники. «Пірата» це не надто цікавило. Він просто хотів мати традиційні атрибути багатого життя, а наскільки вони були справжніми – питання вторинне. Експерти з вин теж не особливо поціновують вина Chateau Petrus – просто з огляду на ціну $10 тисяч за пляшку, їх вважають статусними. Кожени розумів: щоб наблизитися до еліти, найкраща тактика – поводитися, як еліта.

У колах багатіїв про Кожени почули. Саме тоді він вирішив влаштувати помпезну вечірку, де вперше сказав слово «Азербайджан». Йому почали дзвонити з пропозиціями вкласти мільйони в новий проєкт.

6

Схема із SOCAR була простою: Баку запустив ваучерну приватизацію, а Віктор Кожени це вже проходив. Треба було створити в Азербайджані компанію, скупити в населення ваучери і, коли SOCAR виставлять на приватизацію, обміняти ваучери на якомога більше акцій компанії. Потім модернізувати виробництво – і на дивіденди пити Chateau Petrus хоч щодня до кінця життя. Але спершу треба було знайти сотні мільйонів доларів на купівлю та базове оновлення обладнання компанії.

Першим партнером Кожени став гість вечірки в Аспені Фредерік Берк, співзасновник бренду жіночих сумок Dooney & Bourke. Після спільної подорожі з Кожени до Єгипту, Монголії, Румунії та Японії (з короткою посадкою в Москві, щоб підхопити двох повій) він погодився вкласти в спільну справу $8 мільйонів. Інвестор Арон Флек, теж з вечірки, вклав $4 мільйони. Завдяки Флеку в ідею Кожени повірив мільярдер Леон Куперман, засновник фонду Omega Advisers. Він дав одразу $145 мільйонів і зібрав з дрібних інвесторів ще $180 мільйонів.

Найважливішим інвестором Кожени став чоловік, який вклав всього лише $250 тисяч. Це був Джордж Мітчел – один із найвпливовіших політиків-демократів США тих часів, колишній федеральний суддя і людина з незаплямованою репутацією. Його участь у приватизації SOCAR сприяла довірі до угоди і підвищувала її ймовірність. Звичайно, фінансисти намагалися перевірити ідею з приватизацією SOCAR на ризики, але виділили на це місяць. Як на доінтернетні часи, для пострадянської країни і специфічного лідера проєкту цього було замало. Перевірка завершилась успішно.Джордж Мітчел.

Інвестори переказали гроші на рахунок Кожени у швейцарському банку, далі їх вивели в готівку й у валізах привезли до Баку. Там Віктор почав працювати за старою схемою – заснував у Баку компанію Minaret, орендував для неї приміщення та винайняв численних промоутерів, які купували в населення ваучери. Азербайджанці, так само як і чехи зі словаками, не довіряли приватизації й не вважали ваучери чимось дуже цінним. Уряд роздавав їх людям безкоштовно, тож для них це була просто можливість заробити кілька доларів. Minaret та її інвесторам ваучери були потрібні, щоб у майбутньому стати акціонерами SOCAR.

Але доволі скоро почалися проблеми. Спершу уряд заборонив Minaret скуповувати ваучери в населення, призначив продавцем державну агенцію та підняв на них ціни. Але найголовніше – президент країни Гейдар Алієв ніяк не підписував рішення про приватизацію SOCAR.

Наближені до Алієва чиновники запевняли, що документ уже лежить на його столі, що він уже фактично заніс над ним ручку, щоб поставити підпис – просто треба ще трохи почекати. Ці ж чиновники почали вимагати від Кожени традиційний подарунок – бакшиш. Один попросив влаштувати сина в хороший інженерний коледж у Штатах – інвестор Арон Флек подзвонив знайомому декану коледжу й за кілька днів справу вирішили. Тоді виявилося, що онука іншого важливого посадовця з Баку фанатіє від гурту Backstreet Boys і дуже хоче зустрітися з ними. Чи могли б люди Кожени з цим допомогти? Під час одного з концертів гурту її провели в гримерку.

«У мене є одна проблема, – так почала третя потрібна людина. – Я знаю, що американські лікарні дуже хороші. Проблема делікатна, косметична – але важлива для мене й моєї дружини...» Йому треба було підрівняти пеніс. Це зробили, подружжя залишилося задоволене. А документ Алієв усе ніяк не підписував.Гейдар Алієв дає присягу президента після чергової перемоги на виборах у 1998 році. Він фактично керував Азербайджаном із 1969-го до смерті у 2003 році.

Тижні очікування ставали місяцями, за одним бакшишем ішов інший. Інвестори починали нервувати. «Все в порядку, просто це велика компанія, серйозна угода», – намагався заспокоїти їх Кожени. У нього особисто все було чудово: всюди, де приземлявся його літак, він почувався королем. Більшість часу він проводив не в Баку, а в Монако. Коли до Кожени приїжджали гості, він міг домовитися про закриття цілого магазину, щоб поважні люди могли скупитися без зайвої публіки в крамниці. Вечеряючи в ресторанах – завжди дорогих – він приносив із собою пляшку вина Chateau Petrus для певності, що питиме те, що любить.

Якось, вечеряючи в респектабельному італійському ресторані в Нью-Йорку, Кожени закурив сигару. У ті часи курити в закладах міста не дозволяли, але Віктор дуже хотів. Відвідувачі довкола почали обурюватися, на що він сказав, що оплатить рахунок за кожен столик – хай просто замовкнуть і дадуть йому насолодитися. Несподівано для себе він зустрів нерозуміння: його гроші виявилися безсилими. Гості закладу самі сплатили свої рахунки і повечеряли без тютюнового диму нахабного скоробагатька.

7

Настало літо 1998-го. Влада Азербайджану постійно відсувала дату підписання рішення про приватизацію SOCAR. Леон Куперман, який вклав у проєкт $125 мільйонів, домовився про зустріч із Віктором Кожени в його будинку в Аспені. Там його зустріли Кожени, дружина Людка, двоє їхніх спільних дітей – а також розкоші, від яких Куперману стало погано. Він почав сумніватися, чи справді Віктор достойний партнер у такій справі.

Невдовзі зʼясувалась іще одна прикра річ. Ваучери мали крайній термін придатності – серпень 2000 року. На запитання представника Купермана, що буде з цінними паперами після цього, Кожени відповів одним словом: «Шпалери». Тобто ними можна буде хіба що обклеїти стіни. З команди Кожени в Баку почали йти люди. Сам він усе рідше знімав слухавку, коли дзвонили інвестори. Зрештою, в середині 1999-го Кожени закрив Minaret і зник.

Стало очевидним, що попри всі обіцянки азербайджанської сторони, угоди не буде. Декому це було очевидно ще в девʼяності. «Нафта ― це ніби кров у жилах азербайджанської влади. Віддати це комусь? Ви жартуєте?» – каже зараз тодішній британський посол в Азербайджані Роджер Томас. SOCAR і дотепер державна компанія.SOCAR Tower у Баку, теперішній головний офіс нафтової компанії.Один із активів сучасного SOCAR – нафтопереробний завод у турецькому Ізмірі.

Більшість інвесторів, які вклали гроші в проєкт, ніколи не втрачали майно так безґлуздо. Вони, зокрема Леон Куперман, були розлючені на Кожени. Особливо тому, що навіть із цієї ситуації він вийшов із прибутком, просто довелося трішки збрехати. Ще на початку історії з SOCAR Віктор сказав інвесторам: щоб отримати прибуток із ваучерів, треба спершу придбати опціони. Це просто додаткові папірці, за які Берк, Флек, Куперман та інші мали б заплатити рівно стільки ж, скільки Кожени заплатив за ваучери – трохи менше за долар за штуку. Однак він стягнув з інвесторів по $25 за ваучер – і заробив близько $100 мільйонів.

Фінансисти вирішили цього не пробачати. Позови проти Кожени подали одразу в чотирьох юрисдикціях – на Багамах, у Лондоні, в Колорадо і на Британських Віргінських островах. Однак найгіршою для Віктора стала кримінальна справа в США за фінансові маніпуляції.

8

У листопаді 2000-го Кожени сам прийшов до посольства США на Багамах, попросив про зустріч з агентами ФБР та прокурорами і два дні розповідав про все, що він робив у Азербайджані, щоб отримати контроль над SOCAR.

Більшість із того, що розповів Кожени, тут уже описано. Однак був ще один важливий факт – соломинка, за яку Віктор намагався зачепитися. Він запевняв, що намагався підкупити Гейдара Алієва, президента країни. Кожени дарував йому дорогі ювелірні прикраси – лише подарунок на 75-річчя Алієва нібито обійшовся в $630 тисяч. Понад $11 мільйонів Віктор, за його словами, передав готівкою та банківськими переказами родичам і довіреним особам азербайджанського президента. У посольстві на Багамах Кожени заявив, що пообіцяв передавати дві третини прибутку приватизованого SOCAR Гейдару Алієву та його сину, який керував компанією. А це вже сотні мільйонів доларів.

Кожени розповідав це не просто так. Він так і не мав американського громадянства, на відміну від інвесторів Minaret. Брати участь у підкупі іноземного чиновника для американського громадянина – кримінальний злочин. Тож небезпека самим постати перед судом мала б змусити Купермана й інших піти на мирову угоду, вважав Кожени.У 2006 році Віктор Кожени спробував знову повернутись у чеське публічне поле, подавши свою кандидатуру на виборах до Європарламенту. На іменному сайті він фігурував як «Чоловік, який змінює світ і робить життя кращим». Кампанія завершилась провалом, сайт Кожени після 2006-го не функціонує.

Він помилився. Представники американської влади заявили, що саме Віктор придумав цю схему. Він корумпував людей, а інвестори, якщо й здогадувалися про це, стали мимовільними свідками його злочину. Проти Віктора висунули звинувачення відповідно до американського Акту про втілення корупційних практик за кордоном. Слідство, яке тривало до травня 2005 року, завершилося звинуваченням Кожени в 26 злочинах, за які йому світило понад 200 років тюрми. Паралельно активізувалася Прага: до компанії Harvard Capital & Consulting у чеської влади теж було чимало питань.

Оскільки закон Багам не дозволяв екстрадувати Кожени в Штати, у жовтні 2005-го його арештували на островах. Місцеві слідчі ізолятори не вирізняються комфортом: вони перенаселені, там спекотно й не бракує щурів та опаришів. Спершу Кожени мав провести там шість місяців, потім вони перетворились на рік, тоді на 19 місяців. Зрештою, він виграв апеляцію і вийшов під заставу.

Повноцінне покарання за оборудки понесла лише одна людина ― співвласник бренду сумок Dooney & Bourke Фредерік Берк. У 2009 році слідство змогло довести, що перший інвестор авантюри Кожени знав про плани підкупити азербайджанських чиновників і різного роду бакшиші. Навіть є аудіозаписи його розмов з адвокатами, на яких вони обговорювали, чи ризикує Берк чимось у звʼязку з цим. Однак суддя все ж вирішила, що Берк – більшою мірою жертва Кожени, ніж злодій, і присудила йому один рік і один день тюрми, а не 10 років, як просила сторона обвинувачення.

9

Коли Кожени вийшов з тюрми, за словами свідків, це була інша людина. Зарослий, із довгими обламаними нігтями, без звичного блиску в очах. Він уже не був тим авантюристом, який заворожив пів тисячі багатіїв на вечірці в розкішному особняку.Віктора Кожени виводять із зали суду на Багамах 12 грудня 2005 року.

Особняк в Аспені Віктор продав, як і квартиру в Лондоні й дорогі маєтки на Багамах. Все пішло на юристів, які, зрештою, домоглися відмови в екстрадиції до США. У Чехії Кожени судили заочно через відсутність договору про екстрадицію між Багамами й Чехією. Він отримав 10 років тюрми та вимогу виплатити ошуканим чеським вкладникам $410 мільйонів.

З Людкою Кожени розлучився ще 2000 року – але знайшов іншу жінку, від якої в нього народилося ще двоє дітей. Багамські друзі-знаменитості зреклися Віктора, люди з минулого турбують його нечасто, та й сам він їх уникає. Кілька років тому до Кожени намагався завітати друг із гарвардських часів. Однак коли він прибув на острів, Віктор відмовився від зустрічі, бо його нібито отруїли. Полонієм, сказав Кожени: імовірно, підступи когось з інвесторів.Селфі Віктора Кожени 18 червня 2007 року з підписом «Щасливого Дня батька!» Здебільшого Віктор контакту з дітьми не підтримує. Його друга дружина Кемдел Келлаган пригадує, що якось у 2010-х вийшла на Віктора зі словами, що їй тяжко самій виховувати доньку. Віктор запевнив, що знайде для Кемдел нерухомість у США, яку та зможе здавати в оренду й заробляти на цьому. Однак згодом скасував обіцянку, пославшись на проблеми із серцем і потребу витрачатись на лікування

Репортер Пітер Елкінд за останній рік двічі навідувався на Багами у спробах знайти Кожени й поговорити з ним. У жодному з будинків, які колись мав фінансист, його не було. Біля одного, вже закинутого дому стоїть старий Mercedes – іще у 2015-му Віктор ним користувався, однак зараз автівка явно не на ходу.

В одному з місцевих ресторанів чоловіка впізнали за фото: на імʼя та прізвище він уже не представляється. Кілька разів він заходив до закладу й сідав у закутку – ніби хотів бути якомога непомітнішим. Якщо це Кожени, то він істотно потовстішав, його одяг був старим і затертим. Він курив сигари й замовляв вино. Це місце не того класу, де можуть подавати Chateau Petrus – було лише якесь дешеве червоне. Кожени пив його багато.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---