На зброї і техніці – квіти перемоги: петриківським розписом нині розмальовують навіть вертольоти

Петриківським народним розписом, який вважають візитівкою України, майстри розписують військове спорядження. Художники вважають, що воно слугуватиме бійцям ЗСУ оберегом та захистом. Попри війну, музей народного мистецтва у селищі Петриківка працює. А його співробітники дають пораненим бійцям майстер-класи з малювання і вірять у перемогу України над ворогом.

«Поки не побуваєш у Петриківці, вважай, ти у нас в області не була». Саме так авторці цих рядків під час її відрядження на схід говорили колеги з Дніпропетровщини. Не скористатись нагодою побачити колиску мистецького напрямку, що прославив Україну на весь світ, я не могла. І на власні очі переконалась, як живе придніпровське селище Петриківка під час війни.

Зима на півдні зовсім не схожа на поліську зиму. Дощ у цих краях зазвичай частіший гість, ніж сніг. От і в день, коли я зібралась їхати в Петриківку, небо спозаранку почало сіяти дрібну мжичку. Проте навіть за запітнілим вікном автобуса помічаю вздовж дороги прикрашені розписом зупинки, хати, господарські будівлі. А в самій Петриківці попри негоду яскравими барвами грає все: аптеки, крамниці, будинки і навіть паркани.«А що це ви робите, пані?» – помічаю біля себе військового, який підійшов, побачивши, що фотографую розмальовану квітами стіну приміщення сільради. Після запевнень, що перед ним журналістка, яка має всі необхідні документи та дозволи на зйомку, чоловік іде своєю дорогою. А я відразу спускаюсь з небес на землю – згадую, що перебуваю у селищі за якусь сотню-півтори кілометрів від лінії фронту. Де кожен десятий мешканець – ВПО, а кожен п’ятий пішов воювати. І де практично щодня через загрози обстрілів лунають повітряні тривоги. Тому перестаю милуватись красою і йду шукати місцевий музей етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва. Там мене вже чекають.

Палець, кошачка, квітка-цибулька і кучерявка

Враховуючи близькість до лінії фронту, найцінніші експонати музею евакуювали ще на початку повномасштабного вторгнення. Однак заклад працює і приймає туристів. І, повірте на слово, у ньому таки є на що подивитися. І повчитися теж є чому.

Починається експозиція з залу, де представлений інтер’єр хати селянина кінця XIX- початку XX століть. Вишиті картини на стінах, годинник із зозулею, ліжко з вишитими наволочками та простирадлом, ткані доріжки. На мить здалося, що я в хаті моєї бабусі на Поліссі. Найбільшою прикрасою кімнати є піч, розмальована яскравим рослинним орнаментом. Безцінним спадком від попередніх поколінь українців наступним.«Мистецтвознавці стверджують, що нашому розпису майже три сотні років, – розповідає екскурсовод музею Олена Арбузова-Терещенко. – Першим у цій місцевості наприкінці XVII століття оселився козак Петрик, звідси й назва Петриківка. А вже біля нього будувались інші. Хати жінки білили, а по білому малювали, аби кожна господа відрізнялася від сусідньої. Фарби робили з відварів рослин, сажі, глини. Першим інструментом їх нанесення був палець. Пізніше стали використовувати шматочки стебла рогозу, який росте на берегах річок. Ще один пензлик, притаманний нашому розпису – це так звана кошачка. Непоказний на вигляд, він виготовляється лише вручну з шерсті домашніх пухнастиків. Її вистригають у котиків на грудях, між передніми лапками. Шерсті для однієї кошачки треба зовсім небагато, тому домашні улюбленці від стрижки не страждають».Якщо зробити мазок таким пензликом, каже пані Олена, він матиме форму краплинки з гострим кінчиком. Це одна з особливостей петриківського розпису. Краплинками зазвичай малюють фантастичні форми рослинних орнаментів. Наприклад, так звані квіти-цибульки, кучерявки. Здавна вважали, що кожен елемент розпису має певне сакральне значення.«Центральна частина печі називається дзеркало, – провадить далі екскурсовод. – І тут зазвичай малювали дерево життя, яке ви бачите перед собою. У нижньому ярусі кетяги калини нахилені донизу. В цьому випадку це символізує те покоління господарів, які пішли в засвіти. Далі квіти – символ життя. На них сидять птахи – символ добра, щастя, спокою. Зверніть увагу, що вони майже одного зросту, однаково розмальовані, зображені на одному рівні. Це символізує рівність, гармонію, а повернуті один до одного – ще й кохання. Вище – наша кучерявка – квітка, де пелюстки нагадують цибульки. Чітко промальовані зернятка – дітки. Три кружечки над усією композицією – це духовність, зв’язок із Богом. Часник і цибуля по боках – обереги, які захищають піч-матінку від усього лихого».

Список ЮНЕСКО і десять рекордів – у Петриківці

У грудні 2013 року ЮНЕСКО прийняла рішення про внесення петриківського розпису до списку нематеріальної культурної спадщини людства. Наше національне культурне надбання визнали у всьому світі. Сотні професійних майстрів та аматорів нині малюють у стилі українського національного розпису на дереві, склі, тканині, порцеляні. Поки триває війна, найцінніші зразки можна побачити лише на відео та фото. А розпис на папері визнаних майстрів пензля та учнів-початківців і нині є в експозиції музею. Майже всі картини – на тему козацьких пісень Дніпропетровщини, які теж внесені до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.«Три перших роботи – Гімн України, далі пісні «Гей ви, козаченьки, вітер в чистім полі», «Їхали козаки з ярмарку та й купили яблуньку», «Зелений дубочку, чого похилився» і багато інших відтворили пензлі талановитих митців, – Олена Арбузова-Терещенко знайомить мене з експонатами. – І, звичайно, наш гімн звитяги «Ой у лузі червона калина». А ще у музеї є фотозгадки про десять (!!!) рекордів України, які теж були зафіксовані у Петриківці. Серед них – найдовша паперова стрічка, панно, паркан і навіть рогач, розмальований петриківським розписом. І найбільша таріль – 4,5 метра в діаметрі».

Бахмут – український. І Крим – це Україна

Цілу стіну у музеї займають ще одні родинні обереги українців – ляльки-мотанки. Як виявилось, цю колекцію петриківцям подарували майстрині з Бахмута. З чудового українського міста, яке рашисти зараз стирають з лиця землі, перетворюючи на вхід до пекла. З цими майстринями співробітники музею разом були на мистецькому фестивалі «Червона калина», який відбувався у 2012 році в Криму (зауважте, символічна назва на тоді ще українському півострові, – авт.).«Перша група на стенді – ляльки-забавлянки, – пояснює Олена Арбузова-Терещенко. –Маленьким дітям подобається, коли іграшка видає якісь звуки. От чиясь мама і придумала ляльку-торохтушку. Всередину неї клали зернятка, чіпляли дзвіночок. А ось ця лялька – з цукерками – забавить будь-яку дитину. Наступна група – ляльки-берегині. Серед них сімейні – мама з дитинкою. Берегиня хатня – день і ніч. Вона двостороння: вранці господиня повертала її білою стороною і просила, щоб усе заплановане на день вийшло, а увечері обертала темною і знову-таки просила, щоб всі домашні прокинулись живі-здорові. Маленька лялька з вузликом – подорожниця».Велику частину колекції складають обрядові ляльки. На весілля дарували нерозлучників. На Вербницю – вербну голубку. Є у колекції пасхальні та різдвяні ляльки. Сукня, схожа на два складені млинці – у ляльки-масниці, яка закликала весну. В іграшки-зерновушки всередині зернятка. Таку ляльку шили восени і давали бавитися дітям. Малюки мають позитивну енергетику. Бавлячись з такою лялькою, вони заряджали це насіннячко своїм позитивом. Якщо його висіяти навесні, вважалось, що буде гарний врожай. Всередину ляльки-травниці клали запашну суху траву, яка перед тим лежала біля ікон. Основне її призначення – чистити енергетику в домі. Лялькою давали бавитись дітям, коли ті хворіли. Дитина вдихала цілющі аромати і скоріше одужувала. З побажанням щастя дарували ляльку-благополучницю з зерном у руках, що символізувало достаток.

Є в колекції бахмутських майстринь і лялька для всіх жінок родини.«Сім’ї українців колись були великими, і в хаті зазвичай жило кілька поколінь жінок, –пояснює екскурсовод. – На всіх робили одну ляльку «дівка-баба». Вона змайстрована так, що з одного боку має вигляд дівчини. Їй звіряли потаємні думки молоді. А якщо її вивернути навиворіт, то лялька, як трансформер, перетворюється в бабусю. У неї просили допомоги старші жінки».

Петриківка працює на перемогу

Як розповіла директорка музею етнографії Любов Юхименко, з перших днів повномасштабної війни музей перестав працювати. Відправивши у безпечне місце найцінніші експонати, його працівники волонтерили, плели маскувальні сітки. За трохи часу заклад культури вирішили відкрити – люди звикали до нової реальності і багатьом були потрібні позитивні емоції.«Ми проводимо не лише екскурсії, а й майстер-класи з петриківського розпису, лялькарства, писанкарства, соломоплетіння, – каже Любов Юхименко. – Найбільшою популярністю користуються уроки малювання. У нас навіть маленькі діти пробують це робити. Приміром, у селищному дитсадку петриківському розпису починають навчати з трьох років. Тому обмежень за віком нема».

Арт-терапія у музеї допомагає швидше зцілюватися і пораненим воїнам.Уроки малювання дають чудовий результат у подоланні тривожності та стресових станів. Сподобались майстер-класи і військовим кореспондентам.

«Мені вдалось побувати в Петриківці і познайомитись з людьми, які бережуть і примножують наші українські традиції, – згадує керівник відділу кореспондентів у Дніпрі інформаційного агентства МО України «АрміяІnform» Тарас Грень. – Петриківський розпис – надзвичайно сильна річ. Це мистецтво, яке відновлює душу. Воно тепле і справжнє. Коли ти розписуєш, відчуваєш неабиякий прилив енергії. З чим це пов’язано – ще треба досліджувати вченим. Як на мене, це енергія рідної землі і генетична пам'ять українців».За словами Любові Юхименко, вдячні військові навіть передали у фонд музею прапор 128-ї окремої бригади ТРО з підписами усіх бійців.Арт-терапією піднімають настрій нашим захисникам на передовій і деякі майстри петриківського розпису. Зокрема, вони розмальовують гелікоптери і військове спорядження.Самі ж музейники, попри тривоги і періодичну відсутність світла, продовжують працювати. Приймають групи, проводять майстер-класи, організовують театралізовані дійства. І мріють, аби якнайшвидше настав той час, коли після нашої перемоги повернуть в експозицію всі вивезені експонати.До війни, розповідають працівники установи культури, музей відвідали туристи із 42 країн з світу. Вони сподіваються, що після перемоги цікавість до петриківського розпису як візитівки України зросте.До слова, недавно завдяки співпраці з відділенням Польської гуманітарної акції в Україні у петриківській громаді відремонтували стаціонарне відділення терцентру соціального обслуговування. Партнери з Польщі вкотре довели на ділі, що сила в єдності.

Людмила ПРИЙМАЧУК

Луцьк-Петриківка-Луцьк

Фото автора, Любові Юхименко, з соцмереж Дніпропетровської облради та Петриківської громади

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---