На нирку сподівалися 10 людей, підійшла лише волинянка. Історії українців, яким пересадили органи

Торік в Україні провели понад 118 трансплантацій, за інформацією МОЗ України. Цьогоріч планують 250 операцій. Щороку близько п’яти тисяч українців потребують пересадки органів. Лише на Львівщині понад 100 людей очікують на пересадку нирок від нерідного донора, 56 пацієнтів – на пересадку серця, близько 30 людей – на трансплантацію печінки, 12 – легені.

Історії трьох українців, які отримали другий шанс на життя завдяки трансплантації, – у сюжеті ВВС Україна.

2007-го 16-річна волинянка Наталія Романова перенесла важку форму грипу. Почали погано працювати нирки. Відтоді почалося постійне лікування. Жінка вийшла заміж і з чоловіком Олександром зважилися на дитину.

«Попри хворобу нирок і песимістичні прогнози лікарів, я ризикнула – завагітніла. Хотіла, аби було заради кого жити, залишити після себе нащадків. Вагітність була складна, хворі органи не витримували подвійного навантаження. На 7 місяці мені зробили кесарів розтин, у нас з’явився син Богдан. Я приймала медпрепарати, лікувалася. Проте нирки відмовили», – згадує жінка.

Із 2017-го жінка перебувала на діалізі. Це метод очищення крові при нирковій недостатності. Лікарі попереджали, що краще зробити трансплантацію органа якомога раніше. Родичі пройшли перевірки – жоден не підходив Наталії як донор. Коштів на трансплантацію за кордоном родина не мала.

«Гемодіаліз – це повна залежність хворого від цієї процедури. Тричі на тиждень я їздила в райцентр на тригодинну процедуру. Не могла пропустити жодного разу, інакше – погіршення стану і навіть смерть. Не можна пити рідини, їсти фруктів, не можна піднімати дитину на руки. Про те, аби десь відпочити, і мови не було», – розповідає жінка.

«Коли почула, що в Ковелі зробили першу пересадку нирки, з’явився промінчик надії і я записалася в лист очікування на трансплантацію. Зателефонували зі Львова 5 серпня. Є донор, кажуть, по параметрах підходить. За пів години ми зібралися з чоловіком і виїхали».

Того дня внаслідок аневризми судин головного мозку помер 38-річний львів’янин. Родичі дали згоду на трансплантацію органів.

З Києва до Львівської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги терміново виїхала бригада лікарів.

Окрім 31-річної Наталії, на праву нирку претендували ще 10 хворих у списку. Та медичні параметри померлого донора майже на 100% збіглися лише із параметрами Наталії. Вночі лікарі провели операцію.

«Дружина мого донора ось-ось має народити»«Щоранку відкриваю очі та подумки промовляю: дякую, Дмитре, чиє серце б’ється в мені, дякую твоїй родині, що дала згоду на це, дякую лікарям. Я зараз – повноцінно здорова людина, щасливий чоловік і батько», – згадує Сергій Козачок.

Зараз Сергію Козачку 36 років. Сам він – із Костянтинівки на Донеччині. 21 листопада 2020 року йому пересадили серце від померлого донора. Ним став 28-річний львів’янин, який переніс інсульт. Згоду дала його родина. Увесь час із ним була дружина Валерія. Подружжя виховує двох доньок, живуть на Донеччині.

Ще дитиною Сергій Козачок захворів на грип, це дало ускладнення на аортальний клапан серця. У 27 років йому стало гірше – лікарі пропонували робити трансплантацію серця за кордоном. В Україні такі операції не проводили.

Але родина не мала фінансової можливості. Тоді Сергію Козачку зробили операцію Бентала – поміняли аортальний клапан і поставили штучну аорту. За пів року йому вживили кардіостимулятор – аби серце працювало у правильному ритмі. Сім років після операції чоловік жив майже повноцінним життям.

«Минулого року з’явилася задишка, пігментація на ногах, я не міг сам піднятися на п’ятий поверх. Серце було в чотири рази більше за нормальне. І весь організм недоодержував кров – у серця не було сил її качати. Я розумів, що це означало. Підготувався – сходив до нотаріуса, склав заповіт, закінчив усі справи на роботі», – згадує Сергій Козачок.

«Мене поклали у лікарню в київському Інституті серця, підліковували. У листопаді мені зателефонував кардіохірург Борис Тодуров. Спитав: «Ти не передумав щодо трансплантації серця? Якщо ні – то є донор». За 10 хвилин ми з дружиною були зібрані. На швидкій поїхали у Львів, а Тодуров гелікоптером полетів із Маріуполя», – розповідає Сергій.

Йому пощастило – серце 28-річного львів’янина Дмитра підходило йому більш ніж за 20 параметрами. У чоловіків була схожа вага, зріст, група крові, товщина аорти.

Вночі 21 листопада команда із 40 лікарів зі Львова та Києва зробила одразу три операції. Пересадили нирки та серце померлого. Після одужання Сергія він із дружиною через соцмережі зв’язався з родичами померлого донора – матір’ю і вагітною дружиною.

«Ми дуже вдячні мамі донора, яка змогла дати життя не тільки своїй дитині, але й мені. Його дружина ось-ось має народити дівчинку, і подумки ми з ними. Коли йду в церкву – замовляю літургію і ставлю свічку за упокій Дмитра та молюся за здоров’я його близьких. Я зараз можу назвати себе повноцінно здоровою людиною завдяки їм», – каже чоловік.

Трансплантацію Сергію зробили у Львівській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги. Ліцензію на такі операції медзаклад отримав у лютому минулого року, і вже за два дні там вперше провели трансплантацію нирки. За цей час там трансплантували 32 органи, 10 з них – від померлих людей за згодою рідних.

«Я отримав два шанси на життя»

Костянтин Бучок з Києва переніс дві операції із пересадки нирок. Першу трансплантацію зробили в Пакистані, нирка «працювала» вісім років. Вдруге пересадили нирку померлого львів’янина.

Як і Сергій Козачок із Донеччини, 47-річний киянин Костянтин Бучок вдячний родині свого донора львів’янина Дмитра. У ніч його смерті, 21 листопада 2020-го, чоловік отримав нирку. Його організм вже не витримував процедури гемодіалізу. Без донорської нирки він би помер. Для чоловіка це друга пересадка нирки у житті.

«До 2005-го року я – здоровий чоловік, батько, військовослужбовець. Захворів на ангіну – переніс хворобу на ногах і отримав ускладнення на нирки. Багато років лікувався медикаментозно, був на діалізі. Через сім років обидві нирки почали відмовляти. Вердикт лікарів – на діалізі довго не протягну, мене врятує лише трансплантації», – згадує Костянтин Бучок.

У той час в Україні робили пересадки органів від родинних донорів у кількох обласних центрах і столиці. Костянтин і його дружина Ірина почали шукати варіанти операції за кордоном. Паралельно збирали кошти на неї.

«Розглядали операцію з трансплантації в Австрії, Туреччині, Ізраїлі. Проте ціни там стартували від 70 тис. доларів. Для нас це непідйомна сума. У Білорусі дешевше, але «трупну» нирку можна чекати роками. Почули про аналогічні операції в Пакистані. Там можна було вкластися у 50 тис. доларів із двотижневим перебуванням. Мав знайомого у посольстві, він допоміг із візою і перельотом», – розповідає чоловік.

У Пакистан полетіли вдвох із дружиною. Костянтин міг пересуватися лише на візку. Українцям одразу приставили охорону, поселили в безпечний район. Операцію зробили за кілька днів в офіційній лікарні. Донором став пакистанець, який «продав» свою нирку. В країні дозволена трансплантація нирок від живих донорів.

«Через два тижні мене відпустили додому. Нирка пропрацювала 8 років. Це середній термін. І от я знову на діалізі три рази на тиждень. Тіло набрякає, стан жахливий. Не можна пити, їсти з обмеженнями, не можна сходити в туалет. Та рідина накопичувалася в тілі, вага збільшувалася на 2-3 кг за день-два. Діаліз повільно вбивав мене, мій організм дуже важко його переносив. Мої ноги були як стовбури дерев, я весь опух. Син навіть сказав: «Папа, не помирай».

«Коли почув про початок трансплантації органів у Львові – записався в лист очікування, здав усі аналізи. Проте надію не дуже мав – не вірив у нашу медицину».

У жовтні Костянтин Бучок захворів на коронавірус, був у реанімації. Після виписки зателефонували зі Львова.

«Сказали – є донорська нирка, параметри підходять на 100%. Ми з дружиною зібралися за пів години і виїхали. Вночі мене прооперували. Вразила команда – окрім Тодурова, там були молоді львівські лікарі. Такої уваги до себе від медперсоналу ніколи не відчував: кожні пів години після операції приходили до мене і питали про стан, моніторили життєві показники».

Операція для Костянтина, як і для всіх інших, була безкоштовною. За два тижні чоловіка виписали, він повернувся додому.

«Після операції прокинувся здоровим – якщо можна так пояснити. Коли дозволили – напився досхочу кефіру. Мріяв про це останній рік – просто напитися рідини. Мені пощастило ще один раз отримати шанс на життя», – каже чоловік.

Але, на жаль, в Україні більшість людей помирає, так і не дочекавшись своєї черги.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---