На милицях сходами XVII століття: як військові відвідували монастир на Волині

«Так, хлопці. Перекурюйте тут, бо на території монастиря не можна буде», – відразу попереджує пані Мирослава, екскурсовод та волонтер Жидичин-центру, коли двадцятеро чоловіків висипаються з автобуса.

Хтось хутчіш, а хтось поволі. Кожен третій із них допомагає собі милицею або тростиною. Сторонньої допомоги не чекають і не хочуть, вперте «я сам» та «зможу, чого нє» лунає ствердно, йдеться у публікації на сайті Волинської ОВА.

І вони справді можуть – піднятись на пагорб «Святого Духа», з якого видно старицю річки Стир. Здолати підйом у скит. Вихопитись на парапет для спільного фото. Сходами XVII століття спуститись в усипальницю всередині Жидичинського монастиря.

Немає нічого неможливого для чоловіків, в яких устромила зуби війна і які зараз заліковують рани. Різного віку, статури – з Волині, Рівненщини, Донецька, Хмельницького, Нікополя, Кропивницького, Кам’янця-Подільського. Воїни України, які проходять реабілітацію на Волині після отриманих поранень. Саме для них організував екскурсію «Волинь – місце сили» профільний департамент облдержадміністрації в рамках туристично-реабілітаційної програми. А внутрішньої сили кожному із цих чоловіків не займати. Все, що вони бачили та пережили, що втратили і про що не говорять із незнайомцями – незримо відчуваєш за їх мовчанням та ввічливими усмішками.

Читати ще: Пацієнти з усіх областей: як на Волині працює центр реабілітації учасників бойових дій

«Хлопці, не розбігайтеся! Де я вас потім шукати буду», – діловито гукає пані супроводжувачка, коли вусаті й бородаті хлопці на милицях, один швидше іншого, зникають за поворотом. Хтось фотографується на фоні храму та цікавинок прилеглої території чернечої обителі. Хтось фільмує розповідь екскурсовода. Дехто стиха переговорюється між собою, розглядаючи внутрішнє оздоблення храму та образи святих на старовинних іконах.Всі одностайно замовкають, спустившись у монастирську усипальню. Тут, у підземеллі головного храму, нещодавно віднайшли крипту зі старовинними похованнями. І двадцятеро дорослих чоловіків справді перетворюються на хлопчаків, які із захватом слухають напівмістичну історію, що у прямому сенсі у них під ногами. Про те, як за допомогою геолокатора дослідники шукали підземелля. Про байки від місцевих, в яких «нєвєста у вельоні» лежить в труні посеред усипальні. Про таємничого священника, який похований у підземеллі так давно, що зітліли стінки домовини, але залишився цілим церемоніальний одяг, взуття і навіть пасма сивого волосся покійного.

Потім передають з рук у руки давню цеглину, позначену хрестом архімандрита, і намагаються визначити її вагу. Цеглина добротна, зроблена на совість, дещо квадратна на вигляд.

«Ну кілограмів шість-сім», – зважує брилу у руках пан Василь. Потім ворушить шевченківськими вусами й авторитетно уточнює «6,825».«А ну дайте мені, я зразу скажу. Рибак не збреше!» – перехоплює цеглину Віталій. Хлопці регочуть, а Віталій мружить очі: «Кілограми чотири є».

Екскурсовод Мирослава охоче відповідає на питання та ділиться подробицями відкриття крипти. Із підземелля усі виходять трошки іншими, натхненними, згуртованими. Нові враження додають енергії, поважний пан Василь на двох милицях тікає від супроводу, аби видертись на дзвіницю.

Статечний Петро, уродженець древнього Володимира, фотографує розарій та арки для дочки: «А ви бачили, як там красиво? Така велика територія і всюди квіти, піду розгляну».«Я так люблю цю старовину. Знаєте, скільки вона пережила і витримала?» – розглядає балясини та балки дзвонарної вежі кремезний і смішливий Ілля із Кам’янця-Подільского.

Опісля відвідин Палацу Митрополита, Центру духовної та психологічної підтримки «Ісихія» і спільного обіду воїни вирішують дещо скоротити екскурсію та повернутись у лікувальний заклад. У більшості за графіком процедури та прийом лікарів. Але реабілітація – це не лише про фізичне.«Ми щиро сподіваємось, що вам було цікаво та сподобалось, – звертається до захисників Вероніка Бальбуза, організатор заходу від ОДА. – Ми дякуємо вам за кожен день, який прожили, і за все, що ви робите для нашої країни. Мені хочеться, щоб якомога швидше ви змогли приїздити до нас не під час лікування, а просто так, під вільним, мирним небом України, разом із дітьми, дружинами та друзями».

До слова, це був перший захід такого формату від Волинської ОВА. Однак уже планується й надалі організовувати екскурсії для військових туристичними маршрутами Волині.

Окрему подяку в ОВА висловлюють Ківерцівському центру позашкільної освіти та громадській організації «Університет третього віку», які підготували подарунки-обереги для кожного воїна.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---