«На «Азовсталі» є два десятки моїх знайомих волинян». Андрій Д’яченко – про «Азов», напад Білорусі та Арестовича

Вже за кілька годин після повномасштабного нападу росії він зібрав у Луцьку хлопців, які хотіли їхати під Київ, у Маріуполь або ж в інші гарячі точки. Але зрозуміли, що є ймовірність нападу Білорусі на Волинь, тому невдовзі бійці стали окремим підрозділом, який нині дислокується в області. Йдеться про спецроту ОЗСП «Любарт» та одного з її командирів Андрія Д’яченка.

У травні 2014 року він пішов захищати Україну на східних рубежах та провоював два роки, ставши ветераном «Азова». Через шість років не зміг стояти осторонь, коли росія здійснила повномасштабний напад на Україну, та знову став до лав війська, створивши спецроту «Любарт», яка увійшла до батальйону «Луцьк». На початку війни він писав пости в Telegram, заспокоюючи цивільних волинян, але через брак часу перестав це робити.

Тому Інформаційне агентство Волинські Новини зустрілося з Андрієм Д’яченком та розпитало його про створення спецроти, зміни в ЗСУ порівняно з 2014 роком, що йому розповідають азовці, які обороняють «Азовсталь», про ставлення до Арестовича, чи досі є ймовірність нападу лукашенківської Білорусі на Волинь та коли у війні настане переломний момент і Україна пожене росіян зі своєї землі.

Андрію, коли зранку 24 лютого росія здійснила повномасштабний напад на Україну і в Луцьку прозвучали перші вибухи, ти був готовий до такого перебігу подій?

Я зрозумів на сто відсотків, що війна неминуча, коли 21 лютого путін розказував ось цю нудну півторагодинну лекцію про слов’ян, русичів, полян та визнав «ДНР» та «ЛНР». Тобто в той момент, коли він сказав, що росія ухвалила рішення визнати ці дві недореспубліки, я зрозумів, що війна буде, це було питання годин, днів чи навіть тижнів. Коли з України масово почали виїжджати посольства – це було однією з низки ознак, що війна неминуча.

Читати ще: «На війні критичними є перші шість-вісім годин», – ветеран «Азову» з Луцька

Скажу відверто: до початку лютого я був скептиком щодо того, що росія нападе. Зараз мені за це не соромно, адже я маю пояснення, чому так думав. Я вважав, що сили, які зібрала рашка на кордонах з Україною, – це об’єктивно мало, щоб атакувати таку велику країну. Всі аналітики кажуть, що для того, аби напасти на Україну з таким рівнем боєздатності, армії та ВПК, потрібно мінімум 350-400 тисяч нормально підготовлених солдатів. Росія на нас напала, маючи 180 тисяч, їхній рівень підготовки ми бачили, м’яко кажучи, вона така собі. З точки зору здорового глузду цієї війни не мало бути, адже для неї не було не лише жодних передумов та економічних підстав, але й військових причин нападу. Ця війна – це просто хвора фантазія путіна. Напад росії з перших годин був приречений, адже будь-яка людина, яка хоч трохи знається на військовій математиці, розуміла, що цими силами неможливо захопити ні Україну, ні половину України, як вони собі там нафантазували.Чому росіяни навіяли собі думку, що вони непереможні, і пішли на нас 180 тисячами, яких, як ти сказав, мало для нападу? Вони самі повірили у власну пропаганду?

Це феномен цієї країни, тобто вона – недовсе. Вони «пижаться» довести, що є правонаступниками радянського союзу, але це просто жалюгідна пародія на срср. Намагаються довести, що вони третій Рим, центр світового православ’я, але це просто пародія православ’я. Путіна часто порівнюють з Гітлером, але насправді він є його пародією. Їхня армія, спецслужби – це також пародія. Згадай ось цю смішну історію, коли Петров і Баширов труїли подружжя Скрипалів у Солсбері. Вони це робили за якимись методичками 70-х років, не врахувавши того, що Велика Британія нашпигована камерами чи не найбільше у Європі, там є сучасні засоби комунікації, де за сигналом мобільного телефона можна відслідкувати переміщення. А вони тупо це робили за схемою радянських шпигунських романів. Тобто їхні спецслужби, якими вони так тішаться, – це пародія. Коли я у 2014 році воював в АТО, ми розуміли з хлопцями, що рашкінська армія не така сильна та не відповідає своєму іміджу, який їй зробила пропаганда. Але ми тоді це пояснювали собі тим, що рашка не посилає проти нас кращі війська. У 2022 році ми зрозуміли, що це був реальний рівень їхньої армії. Вони обманули самі себе, їхні генерали не розуміли стан армії, сам путін не розумів, солдати не розуміли.

Пам’ятаєш ось ці перші дні протестів у Казахстані, коли вони на кількох літаках висадили десант в Алмати, десь в столиці й придушили всі протести за кілька днів? Я думаю, що це закрутило їм голову. У їхній хворій уяві вони думали, що Україна – це те саме, зроблять кілька висадок десанту – і всі порозбігаються.

Тобто Майдан і ось ці вісім років війни на Донбасі їх нічого не навчили?

Як бачимо, так. Для нас це дивно чути, а ось для цих людей виявляється – ні. Медведчук з Кивою за два тижні до цього всього намагалися найняти дві тисячі тітушок, щоб спровокувати якісь сутички в урядовому кварталі. Це ж абсолютна шиза. Так, їх можна було найняти за якихось 100 доларів, але лише щоб вони постояли масовкою. Для заворушень з кров’ю потрібно було наймати якусь ПВК (приватна військова компанія, – ВН), рівень зарплати якої зовсім інший. Тобто це свідчить про те, наскільки у них все було провалено, зокрема й агентурна робота всередині країни. На щастя для нас, звичайно.

Ти очолюєш спецроту «Любарт». Як швидко вдалося створити цей підрозділ?

Напевно, цей процес зайняв менш як добу. Коли почалася війна, в мого товариша був офіс на Шопена, ми зідзвонилися з ветеранами «Азова» і все пішло сарафанним радіо. Вже в перші кілька годин війни ми зібрали стихійну групу хлопців з особистою зброєю. Це, напевно, можна вважати початком існування спецроти. Спочатку ми думали, що робити, був варіант їхати в Київ, коли після обіду стало зрозуміло, що росіяни готують напад на столицю. Також думали їхати у Маріуполь, росіяни вже почали заходити в Сумську область. У перші кілька годин не було зрозуміло, що є їхньою ціллю: чи вони просто атакуватимуть на Донбасі, чи атакують повномасштабно. Поки ми розглядали ці варіанти, прикинули, що нема гарантії того, що з Білорусі не може бути нападу на Волинь. Тому залишилися тут і відтоді дислокуємося у Волинській області.Читати ще: «Готові воювати з саперними лопатками»: Луцький батальйон тероборони цілком набраний

«Любарт» входить у батальйон «Луцьк», тобто це територіальна оборона. Зараз досі ходить мем про закарпатську тероборону, мовляв, ці бійці нічого не роблять, а лише фотографуються по формі і потребують крутого спорядження. Розкажи загалом про функції тероборони, зокрема на Волині.

Про волинську тероборону інші меми ходили, ось цей мем з Макроном, коли ж там підуть білоруси, втомилися чекати нападу Білорусі (сміється, – О. З.). В тероборону протягом усієї війни було внесено низку змін, які змінювали її функціонал. Закон, який проголосували у липні 2021 року, першочергово передбачав, що тероборона діє в межах створених адміністративних одиниць. Вже після початку війни було ухвалено поправку, що тероборону певної області, якщо є рішення начальника Генштабу, можуть залучати до виконання бойових завдань за межами регіону. Я вважаю це рішення правильним, але за умови, коли людей зібрали і навчили, а не просто відправили.

Під час цієї війни можна побачити багато цікавих речей, коли деякі чоловіки вирішили, що можна піти в, умовно кажучи, тероборону Чорткова на Тернопільщині, куди війна в найближчі 25 років не дійде, і там пересидіти. Але потрібно розуміти, що боєць тероборони складає військову присягу на вірність народу України, рівносильну присязі військовослужбовця ЗСУ, тобто не на вірність територіальній громаді й області. Я вважаю правильним, що за умови достатньої підготовки тероборонівців з тих регіонів, де немає бойових дій, залучають до виконання бойових завдань в інших областях. По-перше, це правильно, адже у несправедливому становищі перебувають хлопці з, умовно кажучи, луганської тероборони, які стікають кров’ю. По-друге, це можливість для тероборони здобути реальний бойовий досвід. По-третє, хлопці, які пішли у тероборону своїх областей, мають розуміти: найкраща гарантія того, що на твій регіон не нападе путін, – якщо ти зупинив його на дальніх підступах. Тобто для того, щоб путін не напав на Волинь, потрібно нормально його потріпати під Сумами і Черніговом, що й сталося в березні.

Також потрібно розуміти, що коли відкривається фронт у регіоні, звідки тероборона, то її знімають з бойових дій та перекидають у свою область. Адже у бійців більша мотивація захищати рідний край, вони краще знають місцевість, краще організовують логістику.

Зараз серед звичайних людей у соцмережах, в приватних розмовах досі є думка, що наша армія та керівництво країни не були готові до повномасштабного наступу росії. Що ти можеш сказати таким «експертам»?

Дуже забавно, коли про це розповідають люди, які знають, що таке армія, хіба з Counter-Strike. Це неправда, армія та Генштаб готувалися, але, на жаль, були прорахунки, зокрема великий порахунок – втрата Півдня. Ти задумувався, чому сильно постраждали саме західні передмістя Києва – Ірпінь, Буча, Бородянка? За логікою, мали б постраждати північні, східні та північно-східні рубікони столиці. Але не всі у російському генштабі повні кретини. Прораховуючи варіанти удару по українській столиці, вони подумали, що коли укропи вибудували непогану оборонну лінію на північ та схід від Києва, значить, потрібно атакувати там, де вони не чекають. Тому росіяни завели війська через Чорнобильську зону та атакували західні передмістя Києва. Я думаю, що в останні дні ми вже знали, що російські війська підуть з боку Бліорусі, але Генштаб не встигав перебудувати лінію оборони, оскільки не розумів, чи з боку Білорусі будуть вкиди, чи якісь маневри на відволікання. Ми маємо розуміти, що з півночі та сходу столиці теж були напрямки ударів, але так сталося, що Суми й Чернігів зупинили атаку росіян, прийнявши весь удар на себе.

У Сумах були не найкращі збройні сили, найкращі було стягнуто на Донбас. Довгий час вважали, що путін не ризикне воювати повноцінно, а воюватиме руками недореспублік. Зрозуміло, що у їхній формі була б російська армія. Була ймовірність, що війна буде локалізована там. Тому український штаб непогано укріпив оборонні рубежі в ОРДЛО. Є передмістя Донецька Мар’їнка, яке я 4 серпня 2014 року в складі підрозділу відбивав у сепаратистів. Це місто росіяни досі не змогли взяти, вони вже підходили під Київ, захопили майже всю Херсонську область, а в Мар’їнці три місяці ідуть в лобові атаки і зараз контролюють лише половину міста. Вони поклали там купу м’яса, купу техніки. Тобто в росіян були успіхи лише там, де ми не очікували їхнього нападу.

Із півднем України вийшла прикра ситуація. Наскільки я розумію, там було питання не обороноздатності, а зради. Вважають, що не заведено говорити такі речі до закінчення війни, але упівголосу про це всі вже кажуть. Там були елементи зради, коли окремих командирів підрозділів, завданням яких було тримати на собі оборону Чонгарського перешийка, підкупили росіяни і вони віддали наказ своїм військам знятися та відійти.Нещодавно у Facebook гуляло відео, де якийсь підрозділ з передової на камеру розповідав про погане забезпечення, показував розірвані плитоноски і таке інше. Чи справді такі ситуації є і чи мають право воїни поширювати таку інформацію?

Я думаю, що такі проблеми, звичайно, є, адже на війні завжди купа проблем, на війні ніколи нічого не можна прорахувати. Якби на війні всі ідеально все прораховували, то ніхто їх не програвав би, всі лише перемагали б, адже ніхто не планує поразку. У 2014 році випадки, про який ти сказав, були повальні. Очевидно, що і зараз є такі ексцеси, зокрема це стосується тероборони східних регіонів, Сумщини. Ми тут, на Волині, мали час отримати зброю та комплектуватися, а вони там були ледь не в тому, в чому вийшли з дому. Чоловіки діставалися до військкомату, отримували зброю, здавали ксерокопію паспорта і за кілька годин приймали перші бої. Хлопці з Харкова розповідали мені, що до них приходили цивільні о сьомій ранку, які ніколи не служили в армії, а о п’ятій вечора вже брали участь у боях вперше в житті.

Але ці ексцеси не масові. Чи коректно це виносити на загал? Я думаю, що спочатку бійці мають пройти всі можливі інстанції, командирів. Якщо ж їх проігнорували на всіх цих рівнях, то їм потрібно було звернутися у військову прокуратуру. Я не вірю, що на всіх цих рівнях їх відшили б. Ми живемо в епоху інтернету, коли набагато простіше не особливо заморочуватися наслідками.

Як змінилися ЗСУ зразків 2014 і 2022 років, у чому різниця?

Потрібно розуміти, що березень та грудень 2014 року – це різні речі. У березні Збройних сил України як таких не існувало. Станом на березень військ, які могли б хоч якось виконувати поставлені бойові завдання, було п’ять тисяч на всю Україну. Тому дуже багато втрат у перші місяці війни несли елітні полки спецназу та десантників, оскільки командування мусило використовувати добре підготовлених бійців спецназу, еліту армії як піхоту, бо піхотинців узагалі не було. Але їхньою кров’ю, кров’ю добровольців вони вигравали там якийсь час.

Зараз армія є, до того ж, це не просто армія, а армія, яка об’єктивно входить у ТОП-20 світових. На жаль, вона ще має багато проблем, але потрохи проходить трансформацію та вилазить з радянської армії, переходить на сучасні стандарти. Тобто зараз такий момент, коли і по-старому не працює, а по-новому ще не працює. Але українська армія показала, що спромоглася витримати цей удар дуже достойно. Трансформація армії завдяки всім цим подіям піде набагато швидше.Мобілізація – це те, що зараз хвилює чимало українських чоловіків. На твою думку, чи варто тепер дозволяти відкривати кордони для військовозобов'язаних?

Чесно кажучи, я навіть не знаю, як на таке питання одразу відповісти. Моя логіка полягає в тому, що не можна і немає сенсу мобілізувати сто відсотків чоловічого дорослого населення. Навіть під час Другої світової війни жодна армія не мобілізувала сто відсотків чоловіків.

Я вважаю, що потрібно робити ставку на якість, а не на кількість. Тобто трьохсоттисячна якісно підготовлена, гарно озброєна, добре екіпірована армія – це краще, ніж мільйон мобілізованих, які ледве вміють стріляти, не готові психологічно, не одягнуті, недоукомплектовані і так далі. Інша проблема в тому, що так мало б бути в ідеалі, а на практиці ми бачимо, що ворог напав просто зараз, тому немає часу пускатися в філософські роздуми.

Звичайно, мобілізація потрібна, але якщо чесно, я відкрив би кордони. Ми прекрасно розуміємо існування корупційних схем на кордонах. Тому я зробив би для чоловіків, які хочуть виїхати, плату на казначейський рахунок на потреби ЗСУ. Потім, наприклад, він не має права брати участь у якихось виборних посадах. Немає сенсу тримати тут купу чоловіків. Україна відрізняється тим, що в ній є достатня кількість чоловіків, які готові воювати. Випадки, коли військові бігають вулицями й когось ловлять, – поодинокі. Бувають конфузи, наприклад, коли повістки роздавали на авторинку. Але за правильної роботи військкоматів було б достатньо чоловіків, які й так пішли б на війну. Я ще не маю остаточно сформованої думки, чи відкривати кордони для військовозобов’язаних чоловіків. Однак я точно проти того, щоб усі, хто старший вісімнадцяти років, ішли на фронт. Водночас у разі потреби вони мають бути готові іти в армію.

Очі всієї країни зараз прикуті до Маріуполя та «Азовсталі». Не секрет, що ти ветеран «Азова», можливо, вдається виходити на контакт. Що кажуть хлопці та дівчата, яка там ситуація?

На «Азовсталі» є два десятки моїх знайомих волинян, частина з них вже інтернована. З деякими я мав зв'язок, не постійно, але кілька разів на добу. Ми змушені були видалити наші листування, адже зрозуміло, що в полоні можуть це перевіряти. У цих повідомленнях були дуже круті моменти. Тиждень тому вони писали: «Ми розуміємо, що нам кінець, без варіантів. Єдине, що нас хвилює, – це вивезти наших поранених. А тоді можна іти в останній бій і все». Ти розумієш, наскільки в них крутий моральний дух, краща частина суспільства зараз в Маріуполі на «Азовсталі», це еліта української армії. Вони раз на день їдять якийсь крекер, місяць пили відстояну технічну воду, яку зливали з труб.

Рішення, яке ухвалило вище військове керівництво країни, я вважаю правильним. Об’єктивно тримати оборону «Азовсталі» вони ще могли б, але для всіх це означало б мученицьку, безглузду смерть від голоду під уламками. Тобто всі ці хлопці загинули б, і в кінцевому варіанті росіяни все одно взяли б «Азовсталь». Звичайно, для якогось згаданого вище фейсбучного патріота була б гарніша картинка, щоб можна було говорити про нове Берестечко, 300 спартанців. Але треба керуватися здоровим глуздом. Зрозуміло, що в цьому раунді битву за Маріуполь Україна програла. Тому триматися за кілька квадратних кілометрів території і купу розбитого каміння, на що росіяни перетворили «Азовсталь», не було можливості. Тиждень тому, в четвер, у мене було листування з одним бійцем, і він мені писав, що їх є дві тисячі, але боєздатність підтримує лише близько двохсот людей, решта – поранені, виснажені, контужені. Щодня це число зменшувалося. Тому це правильне рішення, щоб гарнізон почесно капітулював. Це не принизлива капітуляція, коли змушували виходити на колінах. Будемо сподіватися, що їх не катуватимуть та обміняють якнайшвидше. Дуже добре, що до цієї історії прикута увага світу, адже ми розуміємо тваринну ненависть росіян та «деенерівців» до «Азова». Сподіваюся, що через кілька місяців ти візьмеш інтерв’ю в когось із волинян, які були на «Азовсталі».Майже ніхто не говорить, що на «Азовсталі» були і є тероборона, поліція, морські піхотинці та інші бійці. Чому медійний шум лише навколо «Азова»?

«Азов» – це в принципі феноменальний підрозділ, який утворився в 2014 році з невеличкої групки футбольних фанатів та зміг стати світовою військовою легендою. Цим підрозділом захоплюються світові спецназівці. Досвід «Азова» будуть вивчати в різних школах спецназу різних країн. Я не можу сказати, чому так сталося. «Азов» – це дуже специфічний тип людей, які зліплені з якогось особливого тіста. «Азов» було створено 5 травня, тобто підрозділу вже вісім років, за які він пройшов шлях від купки дезорганізованих футбольних фанатів з нульовим рівнем дисципліни до військової легенди. У 2014 році це були пацани без дисципліни, їм не треба було форми, спорядження, вони казали дати їм калаша і відправляти воювати. Я думаю, що колись про «Азов» буде написано багато книжок. В основному «Азов» – це молодь, це не радянське покоління воїнів, вони розуміють, що таке сучасні технології. Вони вели дуже круту війну в інформаційному полі, при тому, що «Азов» часто блокують у соцмережах, на них вішали дуже багато ярликів.

У соцмережах люди часто поширюють пости про допомогу «Азову» та іншим військовим з «Азовсталі», на цій темі багато спекулюють політики. На твою думку, військово-політичне керівництво робить усе можливе, аби визволити воїнів?

У березні ще можна було військовим шляхом пробувати деблокувати гарнізон Маріуполя. Так, це було б дуже важко. Десь з двадцятих чисел березня це стало неможливо з об’єктивних причин. Для деблокади Маріуполя потрібно було зібрати дві-чотири повноцінні укомплектовані механізовані бригади, вести їх 200 кілометрів голим полем від Запоріжжя. Зрозуміло, що в тому регіоні добре діє російська ППО, домінує їхня авіація. Тому це були б смертники, ці військові навряд дійшли б до Маріуполя. Потрібно відмітити, що гарнізон «Азова» повівся дуже круто, їхні командири розуміли складність ситуації, але не капітулювали 1 чи 5 квітня. Вони максимально довго тримали оборону в немислимих ситуаціях голодними, не маючи боєприпасів. Таким чином бійці відтягували на себе величезні сили росіян, давали можливість виграти час великій землі. Будучи повністю оточеними, вони ліквідували величезну кількість росіян, біля шести тисяч, ліквідували кілька сотень бронемашин, тобто дуже сильно підірвали обороноздатність донецького угруповання росіян, яке наступає на наші позиції в Гуляйполі, Краматорську та Слов’янську.

Чому не було деблоковано гарнізон до 20 березня? Тут головна причина полягає в провалі операції на Півдні. Східні рубежі, підходи з моря в Маріуполі були дуже добре укріплені. Коли ж стався прорив у Херсонську область і за лічені дні росіяни взяли під контроль її майже всю та пройшли маршем Мелітополь, Бердянськ і до західних воріт Маріуполя – це була велика несподіванка. Головна трагедія Маріуполя криється в цьому. Коли після війни військова прокуратура буде розбиратися з тим, що сталося на Півдні, ми отримаємо відповідь, чому така доля спіткала Маріуполь.На початку війни ти був таким собі волинським Арестовичем. Ти писав оптимістичні пости в себе у Telegram про недолугість військових рашки, про ймовірність нападу Білорусі на Волинь і так далі. Чому зараз нічого не пишеш?

Якщо чесно, немає часу, інколи нема моральних сил. Зараз я офіцер середньої ланки ЗСУ. Доводиться робити величезну кількість організаційної роботи, паралельно мушу організовувати навчання для бійців та сам вивчати деякі дисципліни ночами. До речі, я дуже зі скепсисом ставлюся до людей, які вважають себе військовими, але знаходять час по п’ять разів на день писати щось у Facebook. Якщо приділяти час писанині, ти будеш красти у себе знання. Я дуже часто стикався на війні з тим, коли є достойні солдати, але про них ніхто не знає. А є круті підрозділи, в яких добре працює пресслужба, їх знають, їх люблять волонтери. Я зустрічав простих робочих мужиків з райцентрів Вінницької області, які риють окопи, місяцями з них не вилазять і ледве знають, що таке Instagram. Але ти розумієш, що такі прості роботяги витягують на собі цю солдатську лямку. Дуже прикро за це. Часто люди, які викладають по п'ятнадцять фото на день, фронту навіть у бінокль не бачили. Стосовно мене, то я буду старатися знаходити час та писати щось для волинян.

Як ти взагалі ставишся до Арестовича?

Він виконував хорошу роль як психолог, без іронії. Я прекрасно розумію, чому людям, не готовим до війни, які не мали досвіду 2014 року, було дуже страшно в перші дні. Арестович гасив ці панічні настрої, тобто як психолог він добре впорався зі своїм завданням. Стосовно його як військового, я не зустрічав людей, які мені розказали б, як Арестович воював. Те, що він сипле гарними фразами та цитатами, – це все добре. Але я дуже сумніваюся, що з Арестовича вийшов би хороший практичний військовий. Серед військових експертів порадив би слухати Олега Жданова, Тараса Чмута і Миколу Бєлєскова.

Яка роль Білорусі у цій війні? Звідти ще можуть піти на Волинь?

Лукашенківська Білорусь готувалася вступити у війну, якби все йшло за першочерговим планом путіна. Я завжди роблю поправку, коли кажу лукашенківська, адже Білорусь є окупованою, білоруський народ – це жертва путінсько-лукашенківської агресії. Оскільки росіяни все провалили, лукашенко як людина з колгоспною кмітливістю зрозумів, до чого все йде, і що сенсу заскакувати на корабель, що тоне, немає. Два місяці він дуже гарно петляв і примудряється це робити досі. Особливої боєздатності армія Білорусі не має, серйозний перелом у війні вона зробити не може, але могла б створити нам проблеми. Більше того, вона їх і створила ось цим постійним фактором – нападе – не нападе, змушуючи тримати групу українських військ у прикордонні. Українська розвідка постійно прораховує, наскільки серйозні наміри білорусів. Наші війська могли бути перекинуті на східний фронт, якби не було фактору лукашенківської Білорусі. Таким чином лукашенко грає на боці путіна.

Гіпотетично білоруси ще можуть піти на Волинь. До моменту, поки тривають бойові дії, не можна бути в чомусь точно впевненим. Але волинянам варто розуміти, що зараз напад Білорусі, порівняно з березнем, мінімізований. Але якщо почати цим легковажити, то наші вороги це використають. До останнього дня війни, коли буде підписано капітуляцію росії, завжди потрібно мати на увазі, що певний резерв сил має бути на українсько-білоруському кордоні.

Ти писав пост про те, що окупанти, які влаштували бійню в Бучі, мали нападати на Волинь. Звідки дізнався цю інформацію?

Ще до війни я спілкувався з розвідниками, контррозвідниками, які ділилися інформацією, прораховували варіанти, як діяти у випадку війни. Відповідно, поінформовані люди ділилися зі мною такою інформацією. Це не є якась дуже таємна інформація. Є аналітичні агентства, які поденно публікують перебіг бойових дій, і також писали, що окремі підрозділи 155-ї бригади стояли на Волинському напрямку. Очевидно, що вони чекали падіння Києва, аби отримати відмашку, щоб зайняти якусь буферну зону на Волинському напрямку.

Читати ще: Геноцид, як в Бучі, міг статися на Волині, – Андрій Д’яченко

Як ти думаєш, ось ці вибухи в росії – це «нас там нєт, ані самі сєбя бамбят» чи ми вже проводимо «спєцапірацию па асвабаждєнію ат нацистав»?

В українській армії та українських спецслужбах є специфічні підрозділи, які мають право діяти на території держав, що становлять загрозу інтересам України. Я думаю, що ці підрозділи і діють.

У США ухвалили закон про лендліз. Коли, на твою думку, настане переломний момент і ми поженемо москалів з нашої землі?

Лендліз дуже вплине на хід війни. Озброєння, яке нам передають, справді дуже хороше. Я сподіваюся, що нам нададуть протиракетні комплекси, які дадуть можливість ефективно збивати більшість високоточних ракет. Якщо нам дадуть хороші комплекси ППО і авіацію, тоді Україна має всі шанси на хороший контрнаступ та за кілька місяців вийти на свої кордони. З Кримом буде важко, але принаймні повернути ОРДЛО цілком реально за кілька місяців, якщо росія не оголосить мобілізацію. Ми маємо розуміти, що росія витягує війну проти нас на мобілізованих з «ЛНР», «ДНР». Якщо вона запустить механізм повномасштабної мобілізації, то в нас будуть проблеми, адже вони пришлють в Україну багато неякісного, немотивованого, ненавченого м’яса, тому потрібно буде витрачати ресурси на утилізацію цього м’яса.Тобто ти вважаєш, що Крим ми не повернемо?

З Кримом буде дуже важко. Будьмо чесними: там велика кількість нелояльного до України населення, яке було нелояльним і до 2014 року. Після 2014 року там ще багато навезених. Крим дуже важко атакувати, не маючи флоту, а Україна фактично його не має. Просто ввести війська в ось цей вузький перешийок… У нас будуть шалені втрати. Головне в цьому питанні те, що, відповідно до своєї конституції, росія трактує Крим як свою територію, а коли відбувається вторгнення на їхню територію, згідно з військовою доктриною, вони самі для себе залишають право використовувати ядерну зброю. Питання Криму дуже важке. Мені здається, що він повернеться разом зі зміною політичного керівництва росії. Я сподіваюся, що наша війна спричинить тектонічні зрушення у російському суспільстві, які приведуть до повалення режиму путіна. Коли прийде постпутінська влада, Україна має твердо, без зволікань ставити питання про повернення Криму і баста. Він має повернутися якось ось так.

В одному з інтерв’ю ти казав, що війна – це найщасливіші роки твого життя. Зараз ти змінив свою думку?

Я не змінив цю думку. Мені прикро, що на війні гине дуже багато людей, які не мали б гинути. Наприклад, ось ці звірства в Бучі, коли звичайні цивільні люди стають жертвами. Ми, військові комбатанти, коли беремо у руки зброю, апріорі підписуємося під тим, що нас можуть вбити та покалічити. Тому нам нічого скаржитися, це шлях, який ми обрали. Так, цей шлях благородний, але важкий, і ми готові до наслідків. Спортсмен все життя готується, щоб виступити на Олімпійських іграх, але якщо виступу не буде, то для чого були ці тренування. Тому військовий найкраще може себе реалізувати під час війни. Ця фраза стосується моїх особистих переконань, але вона не означає, що я хочу війни. Як і всі нормальні люди, я проти. Але під час війни почуваюся більш живим, потрібним, ніж у мирний час.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---