Михайло Савчук: «Спортивна психологія – важіль впливу на успішного спортсмена»

Він завжди в тіні, але ніколи не останній, за лаштунками, але грає головну роль, мотивує, підказує та вболіває. Він – тренер. Михайло Савчук – людина, яка не лише власним прикладом спонукає розвиватися та йти вперед, а й часто є рятувальним копнем для спортсмена, який не дає впасти в депресію після поразки, з тренером, який вчить, співпереживає, вболіває та власним прикладом доводить, що немає нічого неможливого для тих, хто прагне.

Михайло Савчук – тренер луцького клубу з бушинкан джиу-джитсу, бразильського джиу-джитсу та грепплінгу «Garda», срібний призер Чемпіонату Європи із бразильського джиу-джитсу 2019, на його рахунку сотні переможних поєдинків та безліч талановитих спортсменів, він вперше в історії Волині отримав синій пояс з джиу-джитсу.

З Михайлом ми обговоримо доволі цікаве питання спортивної психології. Загалом спортивна психологія – поняття широке і актуальне не лише для діючих спортсменів, а й для тих, хто з якихось причин завершив спортивну кар’єру.

БІЛЬШІСТЬ СПОРТСМЕНІВ НЕ МАЮТЬ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

«На жаль, це так. Понад 90% спортсменів не мають належної психологічної підготовки. Від цього страждає спортсмен як особистість, його професійні результати і його позиціонування себе в спорті в цілому.

Є три основних поняття на чому базується будь-яка система підготовки у сучасному спорті і завдяки чому досягаються справжні результати. Це фізична психологічна і тактична підготовки. Тренуючи спортсмена по цих пунктах , він стає фізично сильний, витривалий, технічно наповнений. За таких умов спортсмен має чіткі алгоритм дій у тих чи інших ситуаціях і ефективно протидіє супернику в бою.

Буває таке, що на змаганнях зустрічаються два сильних суперника, приблизно однаково підготовлені і один з них програє. Часто кажуть, що психологічно не витримав. Не спроста так кажуть, бо й дійсно, спортсменів психологічно ніхто не готує. Спеціалізований підхід передбачає роботу зі страхами, стабілізацію нервового, психологічного стану, мотивацію. Практика показує, що в основному спортсмени такої підготовки не мають. Тоді виникає таке протиріччя: психологічно не налаштувалися – програли», – розповідає Михайло Савчук.

Тренер додає, що слід розмежовувати поняття психологічна і мотиваційна підготовка.

«Інколи кажуть, мовляв, спортсмена психологічно готували, налаштовували його на перемогу, аби він не боявся, був рішучим, переконали у тому, що саме він достойний стати чемпіоном. Звісно, це важливо. Однак для психологічної підготовки лише цього пункту недостатньо, поза увагою лишається багато нюансів, які негативно можуть вплинути на виступ спортсмена і на його підготовку. Варто пам’ятати, що всі ми люди, а спорт – це найбільш емоційна сфера діяльності людини і на її професіоналізм можуть впливати чинники саме з повсякденного життя», – наголошує спортсмен.

ДОМАШНІ ПРОБЛЕМИ ЛИШАЄМО ВДОМА

«Я б цю фразу трішки вдосконалив. Домашні проблеми вирішуємо вдома, й віддаємося спорту без проблем. Маю на увазі, що вислів, мовляв, всі побутові питання, які вас хвилюють, просто залишати вдома не можна, навіть якщо вдасться абстрагуватися й на тренуванні чи змаганнях про них забути, то потім ви все одно до них повернетеся й вони будуть вас обтяжувати й пригнічувати, що в подальшому завадить успіху в спорті. Це факт.

Зараз, дивлячись через призму багаторічного тренерського досвіду та досвіду спортсмена, бо я ще досі діючий спортсмен, виступаю на змаганнях різного рівня, спостерігаю за тим, як побутові проблеми, особистісні переживання, які не є частиною спортивної кар’єри, впливають на стан людини і в подальшому – на спортивний результат.

Навчаючись на психолога, я зрозумів, що це за фактори і як можна себе убезпечити від них. Використовуючи певні методи психологічної підготовки на собі, я побачив хороший результат на виступі під час змагань, що давало можливість бути зконцентрованим, йти до перемоги, витримувати навантаження та швидко відновлюватися після програшу, використовуючи його як хороший урок, що давав можливість проаналізувати свої помилки та стати кращим. Цей досвід я обов’язково передаю своїм вихованцям», – говорить пан Михайло.

ЛАНЦЮЖКОВА РЕАКЦІЯ

Тренер Михайло Савчук каже, що фізичний стан будь-якої людини дуже сильно залежить від психологічного стану, так само й емоційний стан залежить від фізичного.

«Тобто спостерігається ланцюжкова реакція в спорті. Коли спортсмен починає готуватися до виступів на змаганнях, то в нього розпочинається досить тривалий та складний період навантаження як фізичних, так і психологічних, оскільки це певна відповідальність перед клубом, тренером, перед людьми, які вірять та вболівають за спортсмена. Якщо ми говоримо про виступ на рівні держави – то це відповідальність перед містом, областю. Це дає моральне навантаження, яке спортсмен повинен виправдати. Це дуже важко, оскільки частина його уваги сконцентрована на тому, як не підвести, як зробити все правильно, перемогти. І це навантаження збільшується залежно від рівня змагань.

Тренер для спортсмена – це не лише вчитель, зразок і наставник. Дуже часто це і психолог, психотерапевт і просто друг, якому можна вилити душу. От в емоційній складовій підготовки до змагань найголовнішим прийомом є, у першу чергу, бесіда. Серед різних методик співпраці тренер-спортсмен, найважливішими є ті, які дозволяють навчити спортсмена виокремлювати головне і сконцентровуватися на найважливішому, упускаючи деталі.

Тренеру, у переважній більшості, доводиться працювати зі спортсменами, які програють, а тому перше, чим має допомогти тренер своєму підопічному, – відновити віру в себе, мотивувати», – наголошує тренер.

ПОРАЗКА – СХОДИНКА ДО ПЕРЕМОГИ

Якщо спортсмен не досягає запланованого результату, відчуває, що це крах всього, існує відчуття провини, то завдання тренера пояснити, що програш – це частина процесу підготовки.

«У нашому спорті нічиї нема: хтось перемагає, а хтось програє. Перше, що має зробити тренер – пояснити багато простих речей. До поразки треба підходити конструктивно. Звісно ж, тут спрацьовує спочатку людський фактор: негативні емоції, образа, зневіра, можлива навіть депресія, але – стоп. А чи можна перемогти, ні разу не програвши? Звичайно, є безліч причин провалу: суперник підготувався краще, йому пощастило, він технічніший. Але для того, аби програш зіграв на користь, треба переглянути бій, проаналізувати кожен рух. І тоді з’являється об’єктивне бачення ситуації, самоаналіз, спортсмен бучить, де він попрацював добре, де упустив. З’являється об’єктивізм і поразка не сприймається як трагедія», – продовжує пан Михайло.

Та додає, що тренер – це своєрідне ядро, яке створює благополучне середовище для своїх учнів. І воно змінює людей, уподібнює до себе в плані поведінки, рис характеру.

«Я розумію, що крім спорту важливо займатися самоосвітою, саморозвитком. І тому приношу книги в зал і мотивую, питаю, що цікавого прочитали. І з тими спортсменами, які навколо мене створюють своє ядро і є кістяком, дуже люблю обговорювати якісь важливі теми, вести дискусії. Це розвиває спортсменів не лише фізично, як інструмент сутички, а й морально, духовно. Тобто емоційно розвинені спортсмени не піддаються негативним впливам поразки, вона їх мотивує на перемогу», – говорить тренер.

А ЩО ПІСЛЯ СПОРТУ?

Спортивна психологія допомагає і після закінчення кар’єри. Зазвичай, спортсмени після виходу зі спорту не зовсім адаптовані до буденного життя, адже спорт – це і було все життя, а тепер його нема.

«Після завершення кар’єри багато спортсменів задають одне і те саме питання: що робити далі? Адже на пенсію спортсмени виходять рано, коли ще півжиття попереду. Ось спорту більше нема, а це був єдиний вид діяльності, де я себе реалізував. Як жити? Куди податися? Тому тут спрацьовує спортивна психологія, яка не дає людині поринути у депресію, зневіритись у своїх силах та опустити руки, адже її основи стають як ніколи актуальними. Упевненість у собі, робота на результат, не здаватися, досягати мети, бути гнучкими – усе це допомагає реалізувати себе в іншій професії. І є дуже багато відомих спортсменів, які ставали успішними політиками, бізнесменами, благополучно реалізовували себе в інших сферах діяльності», – каже тренер.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Спорт – це не лише техніка, витривалість та сила. Спорт – це завжди філософія і психологія. Вивчаючи спорт у глибинному значенні розумієш, що кожен спортсмен може досягати висот завдяки комплексному вивченню цієї культури.

«Спортсмен, який не працює над самовдосконаленням у моральному, емоційному та психологічному плані, – поганий спортсмен, навіть якщо він ідеально володіє технікою. Бо розвиток має бути, як би банально це не звучало, усебічним. А в разі потреби, тренер завжди підставить своє професійне, дружнє плече», – завершує розмову Михайло Савчук.Анна Панафідіна

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---