«Ми тільки два дні пожили у власній квартирі», – харків’янка при надії два тижні провела в метро

«Я дивлюся у вікно й бачу, як у різних частинах міста все палає… Два тижні ми були в метро… Я не знала, що страшніше: чути постріли або постійно перебувати там, де немає світла, де немає сонця», – розповідає харків’янка Катерина Зарицька, яка нині оселилася в Луцьку.

Про це йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

Вона впевнена: не виїжджати з країни – правильне рішення. Щойно припиняться обстріли, жінка готова повернутися до Харкова та братися до будь-якої роботи, аби відбудовувати рідне місто.

«Моє життя кардинально змінилося. Я планувала вагітність, завагітніла. Все було в звичайному режимі. Взяли з чоловіком квартиру в іпотеку, зробили ремонт. Тільки-но зробили ремонт, два дні пожили у власній квартирі і 24 лютого о п’ятій ранку чоловік розбудив мене зі словами: «Почалося». Я спершу не зрозуміла, що почалося, адже вагітність у мене протікала в нормі. На запитання, що саме почалося, він сказав: «Почалася війна». Я дивлюся у вікно й бачу, як у різних частинах міста все палає. Я не розумію, що робити. У мене були плани. Я мала призначене судове засідання…

Запитую в чоловіка, що будемо робити. Він каже: «Спускаємося в метро. Там буде безпечно, а далі побачимо». Ми спустилися в метро, вважаючи, що скоро, через кілька годин, усе закінчиться. Але нічого не закінчувалося, тому два тижні ми були в метро», – пригадує Катерина Зарицька.Поділилася: психологічно було дуже тяжко, адже в метро розміщувалося багато невідомих людей, під час комендантської години метрополітен зачиняли, а батьки перебували в мікрорайоні, який постійно обстрілювали.

Читати ще: «Наші діти – головне, через що ми виїхали». Вагітна переселенка з Харківщини народжуватиме в Луцьку

«Протягом другого тижня я вже не могла перебувати в метро. Я не знала, що страшніше: чути постріли або постійно бути там, де немає світла, де немає сонця, де багато невідомих людей. У мене навіть були панічні атаки. Я поверталася до квартири, чула постріли й вибігала назад…

Багато знайомих казали, щоб я виїжджала, навіть за кордон… Коли через два тижні ми прийшли до своєї квартири, побачили, що всі вікна, які ми тільки-но вставили, вилетіли», – говорить жінка.

Виїхати в безпечніше місто її переконав чоловік. Коли вони їхали до залізничного вокзалу, то просто не могли впізнати рідний Харків.

Читати ще: «Під вибухи втікали від колони окупанта»: вимушена переселенка, яка стала мамою у Луцьку. Як народжуються діти війни

«Я сіла на потяг сполученням Харків–Львів. Багато хто казав, що треба їхати до Польщі. Були різні варіанти. Я зателефонувала знайомим і вони сказали: «Ми тебе чекаємо в Луцьку, приїжджай», – продовжує Катерина.

Її чоловік залишився в Харкові. Вона теж хоче за першої ж нагоди повернутися в рідне місто, аби відбудовувати його.

«Ти тримаєш себе в тонусі, тому що знаєш, що відповідаєш не тільки за себе, а й за майбутню дитину. У голові тримаєш тільки одне – потрібно зберегти дитину, оскільки вона дуже очікувана. Я знаю, що в мене син, як зазначили тут, у Луцьку, козак. Усе, що я роблю, – заради нього… Сподіваюся, що я народжу під перемогу», – наголошує харків’янка.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---