«Ми тепер мусимо жити за двох…». На Волині вшанували матерів Героїв

У неділю, 16 травня, в ресторації «Вулик», що неподалік від Луцька, відбулося особливе дійство – завершальний етап благодійного соціального проєкту «Посміхнись, мамо». Цього дня тут вшановували матерів, які віддали Україні найдорожче – своїх синів. Символічно, що захід відбувся у особливий для християн день жінок-мироносиць, а також це день ушанування солдатських матерів.

Ініціаторкою благодійної акції стала депутатка Луцької райради Василина Сидорчук (Вітовщик), яка працює фізичним терапевтом у Центрі реабілітації учасників бойових дій.

Аби цей проєкт вдалося втілити, працювала велика команда небайдужих людей: депутати Луцької районної ради на чолі з головою Олександром Омельчуком, учасниці Жіночого руху «ЗА Майбутнє», народний депутат Вячеслав Рубльов, Волинська обласна рада, Центр реабілітації учасників бойових дій на чолі з Ігорем Гнетньовим, Волинський обласний благодійний фонд «Дитяча місія. Україна», командир військової частини 1141 Національної гвардії України підполковник Василь Гуртовський, а також багато меценатів та волонтерів.

«Луцька районна рада подає приклад усій країні завдяки активним депутатам, – зазначив Олександр Омельчук. – Ідея організувати акцію «Посміхнись, мамо» виникла тому, що у нас часто забувають про матерів загиблих героїв. А їм потрібно віддати шану. Такою акцією ми даруємо матерям краплину щастя. Для цього не треба багато – всього лише увага тим, хто виховав та, на жаль, втратив синів – захисників України».

Напередодні 17 матерів загиблих учасників бойових дій з Луцька та району обрали для себе вишиті сукні від волинської компанії «Едельвіка», а в день імпрези зачіски, манікюр, макіяж їм подарували майстри з салонів краси «Діва», «Юнік стайл», Family studio, «Студія краси Анни Літвінової», «БАРБІЯ», «Візаж» та інших.

Також цього дня, окрім теплих слів, приємного спілкування, частування, на матерів героїв чекало чимало подарунків від спонсорів проєкту та музичні вітання від шоумена Сергія Скулинця.

Організатори кажуть: були приємно вражені кількістю охочих подарувати трохи приємних моментів матерям волинських героїв.

«Для мене це щось дуже сокровенне, – каже перукар Віра Мосійчук. – Я сама мама, в мене підростають два хлопці. І низький уклін жінкам, які виховали героїв. Коли мені зателефонували й запропонували взяти участь у цьому проєкті, погодилася не роздумуючи. Для мене не є чимсь складним приділити трохи уваги й подарувати разом із зачіскою хороший настрій жінкам, на чию долю випали непрості випробування».

«Звісно, ніщо не втамує біль материнських сердець. Але так хочеться подарувати їм бодай краплину радості», – додає візажистка Альона Марчук.

«Я погодилася на участь у цьому проєкті не думаючи. Інтуїтивно мене ніби потягнуло до цих людей, – ділиться перукар Олена Главнічек. – Я просто відчула, що мушу допомогти. У Луцьку це направду перший проєкт, коли згадали мам героїв на такому рівні. І я вірю, що він триватиме, й не тільки у Луцьку, районі, а й по всій Волині, по всій Україні. Хочеться, щоб він став, як і мріє наша Василинка, таким всеукраїнським флешмобом».

Погоджується з нею й Олена Ващук (Кудим) – велнес і спа-терапевт, власниця «Майстерні тіла Олени Кудим», яка подарувала матерям героїв сертифікати на свої послуги.

…У їхніх очах назавше оселився сум. І біль утрати, хоч і притупився, щодня нагадує про себе. Комусь – пронизливим поглядом з портрета з чорною стрічкою, що у домі на чільному місці, комусь – щебетом внучат. Усміхатися крізь сльози та жити за себе й синів – тепер їхні нові уміння й суперсили. Історія кожної – то повість про велику любов, велику жертву і страждання.

«Мій син Роман Луцюк в АТО пішов добровольцем. Служив у «Айдарі». Перше пораненням мав у руку. А друге було в кишечник. Три місяці лікувався у госпіталі в Києві, а потім – у США. Півтора року там лікарі боролися за його життя. Але були безсилі… – розповідає Емілія Крат зі Шклиня. – Не змогли врятувати мого синочка… Ще тиждень ми чекали, доки привезуть домовину… Не знаю, як і пережили це все… Поховали його в Гаразджі, от і їжджу тепер до сина в гості. Єдине, якби тією алеєю не так машини їздили, бо дуже пам’ятники пилом припадають… Ми з чоловіком зараз живемо самі, хазяйства великого не тримаємо, бо вже не те здоров’я. А донька мешкає в Києві. Звісно, вона нам допомагає. Дуже часто приїздить невістка з дітьми із Луцька, не забувають нас»…

Алла Писарук з Піддубців стискає в долонях значок, на якому – портрет сина. З усіх сил стримує сльози.

«Мій син Сергій загинув сім років тому. Машину, в якій він їхав з товаришами, розстріляли терористи. Йому було всього 28, а його дитині – 9 місяців… – ковтає жінка клубок у горлі. – За ці сім років це вперше знайшлися ось такі дівчатка, які захотіли навести нам красу та подарувати хороший настрій. Дуже їм дякуємо за це. Це дуже зворушливо і приємно, що про нас ще пам’ятають».

Синові Алли Климюк з Гірки Полонки було всього 22. Ігор служив у першому відділенні третьої роти першого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади. Був гранатометником. Контракт підписав у 2015 році й одразу ж потрапив на схід. Хлопець загинув у січні 2017 року в бою з окупантами.

«Коли телефонував додому, завжди казав: «Здоров’я бажаю, товаришу мамо!», а я мала відповідати: «Здоров’я бажаю, товаришу солдате!». Коли ж я відповідала «Привіт, синку, як твої справи?», він клав слухавку й перетелефоновував, аби я відчеканила: «Здоров’я бажаю, товаришу солдате». Отакий був…» – пригадує мати.

Жінка каже: тепер намагається жити так, щоб не нести у світ темряву, допомагає іншим.

«У мене є ще син, якому 19, і донька, якій 16. Живу для них… – усміхається крізь сльози. – Нам, мамам, тепер треба жити за двох – за себе і за синів. Я думаю, мій син не хотів би дивитися, як я потопаю в сльозах. Він хотів би, щоб я йшла і допомагала людям, як це робив він. Мені було дуже приємно чути від його побратимів про те, яким мій син був відданим і жертовним, як умів захистити, прикрити тил. От і намагаюся жити так, щоб там, на небі, йому не було за мене соромно».

Мати Героя каже: вона має місце для скорботи, кімнату, де вона може поплакати, навіть покричати. Але людям воліє нести позитивну енергетику, а не смуток і біль. Хоча, зізнається, прийшла до цього не одразу, перший рік виявився надто важким, біль від втрати ятрив нестерпно серце і рвав душу.

«Але несу цей хрест, бо так мені судилося. Бог не дає людині випробувань більших, ні вона здатна витримати», – додає вона.

«Так приємно, що в цьому світі ще хтось щось для нас робить просто так, без грошей, не вимагаючи нічого натомість, – каже Алла. – Ми сьогодні – немов Попелюшки, які зібралися на бал. Ці сукні, візаж… Для нас, жінок із зраненими душами, це немов промінчик світла».

Цього дня на адресу матерів героїв лунали найщиріші слова, для них звучали чудові пісні. Мало того, неабиякий сюрприз для всіх присутніх приготували й самі мами, виконавши щемливу пісню, яку напередодні записали на студії Сергія Скулинця.

«Я радо запрошую вас усіх до себе на студію, – сказав шоумен. – Приходьте, ми з вами поспіваємо, вип’ємо чаю чи кави. Не вмієте співати – приходьте як група підтримки! Це теж дуже важливо – підтримувати тих, хто хвилюється, працюючи у студії вперше».

«Дуже хочеться, аби сьогоднішнє свято подарувало вам радість. Бо від кожної з вас я відчуваю неймовірне тепло, – хвилюючись, зазначила Василина Сидорчук (Вітовщик). – Хочу, щоб ви почувалися щасливими і щоб наш проєкт тривав і розростався й наступного року здобув куди більших масштабів».

Цього дня було чимало сліз. Але – не гірких, радше це були сльози втіхи та вдячності.

«У кожної з нас є день, який змінив, розділив наші життя на до і після. Був період, коли ми закривалися від світу. Мені, наприклад, нічого не хотілося, я нікуди не ходила, настільки було боляче і важко. Я навіть не стерла із телефона номер сина, у мене є його останнє повідомлення: «Мамуль, вітаю з Днем матері»… – звернулася до присутніх мати Героя Людмила Камінська. – Дякую усім, хто зробив нам це свято. Ви хотіли, щоб нам було сьогодні тепло. То хочу сказати: нам спекотно від ваших теплих слів та подарунків. Ми посміхаємось, можливо, через сльози та сум, але йдемо додому щасливими та з купою подарунків і приємних спогадів про цей день».

На прощання усі гуртом заспівали «Червону руту», а потому всі мами мали нагоду зробити світлини на згадку про цей емоційний день.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---