«Ми одна команда і любимо цього хлопчика»: сім'я з Луцька під час війни усиновила дитину з інвалідністю

Юлія та Сергій Миронці виховують двох власних дітей – шестирічну доньку Стефанію та сина дошкільного віку Григорія. Родина завжди хотіла усиновити ще одну дитину. Кажуть, що війна пришвидшила їхні бажання.

Суспільному подружжя розповіло, як вирішили усиновити хлопчика Романа з Київщини та як дитина з інвалідністю адаптувалася у їхній сім'ї.

«Ми хотіли всиновити дитину, коли наші кровні повиростають і ми будемо старші. А війна якось нас так підштовхнула швидше це зробити, бо було багато самотніх дітей», – каже мама Юлія.

Відтак розпочали обирати, консультуватися з психологами, юристами та соціальними працівниками. Психологи радили брати дитину, не старшу за п'ять років, щоб їй легше було адаптовуватись, каже Сергій Миронець.Подружжя зізнається: найважче було не оформляти документи, а обрати дитину. Допоміг чат-бот «Дитина не сама».

«Хай як це грубо звучить, у програмі є фільтри: можна обрати вік, наявність братів чи сестер, наявність інвалідності у дитини. Я забула поставити цю галочку і так ми побачили анкету Романа», – розповідає Юлія Миронець.Разом із чоловіком зателефонували та дізналися, що хлопчик є. Йому чотири і він на 9 місяців менший за їхнього сина Григорія, а ще в нього є інвалідність через гідроцефалію . крім того, у хлопчика діагностували геміпарез, дитячий церебральний параліч та атрофію зорових нервів.«Коли я дізналася про його діагноз, це не злякало зовсім. Там був список хвороб, то ми брали консультацію педіатра, щоб він нам про кожен діагноз розказав перед тим, як їхати знайомитися, що розуміли, чи ми зможемо давати цьому раду, чи ні», – каже Юлія.Читати ще: Як українцям отримати допомогу при усиновленні дитини

Сина привезли з приватного дитячого будинку в Київській області. Змінили йому прізвище та по батькові, дату народження й ім'я залишили.Нині Роман та Григорій ходять в одну групу у дитячому садочку.

«Він все робив раніше за режимом. Зранку з ліжка без дозволу не вставав. Усі прокинулися, пішли наниз, я роблю сніданок. Усі прийшли до мами, а Роми немає. І це було дуже довго. А він просто чекав, поки ми зайдемо в кімнату і скажемо: «Ромчику, встаємо», – розповідає Юлія.

Читати ще: Сім’я з Волині виховує 18 дітей та шукає на усиновлення ще двох малюків

За пів року проживання в новій родині Роман вже адаптувався та звик, каже Сергій Миронець.«Ми одна команда і любимо цього хлопчика, він дуже гарно вписався у нашу сім'ю, став членом нашої родини і в нас усе супер», – запевняє батько.

Подружжя переконане: кожна дитина заслуговує мати сім'ю, де її будуть любити.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---