«Мрію здобути медаль Олімпіади», – Яна Беломоіна про старт сезону, війну та російських спортсменів. Інтерв’ю

Відома Луцька велосипедистка Яна Беломоіна доволі вдало розпочала сезон, завоювавши золото на турнірі з маунтинбайку в Словенії та два срібла на змаганнях у Греції. Однак минулий сезон стартував для неї зовсім невдало, адже розпочалася повномасштабна війна. Попри те, що Яна на той момент готувалася до старту в Іспанії, новини з України дуже сильно вплинули на неї, вона навіть не думала про змагання, а хвилювалася за бабусю, яка була у Луцьку.

Також у своїх соцмережах вона написала пост про виключення росії зі спортивних організацій, назвавши путіна вбивцею та зазначивши, що Україна робить все, аби війна зупинилася, на відміну від росіян.

Інформаційне агентство Волинські Новини поспілкувалося з Яною Беломоіною про старт нового сезону, пережиті травми, повномасштабну війну, російських спортсменів, які підтримують вторгнення до України, та майбутню Олімпіаду.

Яно, ви завоювали дві срібні медалі й золото на турнірах на початку сезону. Наскільки задоволені результатом?

Упевнено можу сказати, що цей сезон починається добре. Я провела продуктивний зимовий збір та плавно входжу в змагальний режим. Цей сезон передбачається дуже довгим, останній етап кубка світу аж у середині жовтня, тому і форму потрібно набирати плавно, щоб вистачило сил до його завершення. Але, звісно, перші змагання завжди тривожні, тому що після довгої зими та паузи без гонок ти не знаєш, де перебуваєш та яка у тебе форма, поки не стартуєш. А перемоги – завжди гарна мотивація.Читати ще: «За хвилину до старту серце виривається», – Яна Беломоіна про переможний сезон, хобі та підготовку

Розкажіть про підготовку до сезону в Південній Африці, що було найважче, наскільки допоміг досвід попередніх тренувальних зборів?

У Південній Африці ми були два тижні, це був командний збір. Також ми проїхали чотириденний марафон Tankwa Trek – це дуже складна гонка за профілем, складністю доріг (каміння), яка триває під час спеки до 40 градусів за Цельсієм. Щодня ми долали етапи, які тривали по чотири-п’ять годин. Прокидалися о 4:45, тому що через спеку старти були дуже рано. О 6:00 уже розминалися й стартували. Жили в наметах, тому і гарно відпочити після етапів не виходило. Це був ще той челендж. Ми уже не вперше там бували і знаємо, що спека дуже виснажує тебе, вона не шкодує, тому краще мати більше часу для адаптації спочатку, перед змаганнями.

Але, на жаль, ми не змогли отримати візи раніше, хоч і планували вирушити туди хоча б на тиждень-два перед марафоном. Коли я пригадую гонки там та своє самопочуття, то мені здається, що я боролася сама з собою, а не з суперницями. Але загалом задоволена, що з кожним днем ставало краще, і в результаті за сумою ми змогли вибороти бронзу.Читав, що ви ще на карантині опановували йогу. Наскільки вона вам допомагає у підготовці, чи, можливо, інші види спорту?

Ох, згадую той рік Covid-19. Коли нас попередили, що змагання на наступні три місяці відміняють, це був шок. Ми повернулися з зимового збору, вже були готові до гонок, і тут відміна…

Це був час для чогось нового, тому що на велосипеді я не могла уже бути щодня й цілий день. Тож на карантині щодня займалася випічкою та йогою. Я почала вивчати та цікавитися, що таке йога, та практикувати. В час занять ти справді відволікаєшся від будь-яких тривожних думок та стресу. Йога – це також дихальна практика, яка дуже важлива у спорті, та гнучкість, яка допомагає мінімізувати травми. Вважаю, що йога дуже гарно впливає на тіло та нервову систему, але зараз бракує часу, щоб повернутися до занять. Хоча від йоги я відчувала лише позитив.Торік ви місяць ходили з гіпсом на руці та не могли їздити на велосипеді. Ви також маєте такий гіркий досвід, зокрема два роки поспіль через травми не поїхали на чемпіонат світу, та й загалом у вас було чимало ушкоджень. Яке відновлення важче: фізичне чи психологічне?

Так, на жаль, за час моєї спортивної кар’єри у мене було чимало травм. Були такі, з яких легко виходиш – стояло лише питання часу, аби повернути фізичну форму. А ось важкі травми впливають психологічно, з’являється страх, щоб цього не повторилося. Важкі травми – це завжди велика гра, яку ти чи в змозі пройти, чи ні, ти сама собі ставиш питання: переможеш чи ні, зупинишся чи підеш далі? Але особисто я, неодноразово проходячи такі важкі випробування та отримуючи їх знов, кажу собі, що і це пройду! Навіть після найважчих травм я змогла піднятися та повернутися у великий спорт. Звісно, дуже багато допомагає чоловік, адже він проходить це все разом зі мною. Вважаю його і моїм психологом певною мірою.Як ви загалом оціните для себе минулий сезон, зважаючи на події в Україні та чергову травму?

Минулий сезон був складним, з американськими гірками. Спершу війна, яка психологічно зламала мене, забрала усю увагу від змагань. Пізніше, коли я опанувала себе та повернулася в гарну форму, травмувалася на етапі кубка світу, де мала великі шанси заїхати на п’єдестал. До того ж, двічі хворіла на Covid. Рік справді був складним та не таким успішним, як я про це мріяла. Але у великому спорті не буває без поразок. Усі ми проходимо через невдачі, травми, програші. Важливо те, як ти сприймаєш їх, як вчишся на своїх помилках та чи не зламає це тебе.

У жовтні минулого року ви взяли участь у чемпіонаті України в Чернівцях. Які емоції відчували після повернення в Україну?

Повернення додому після довгого періоду, у час війни, було дуже емоційним. Дуже чекала, коли побачу свою родину, близьких, друзів та обійму всіх. Їдучи на гонку, я багато думала, чи правильно це все, чи правильно проводити змагання у час війни. Але приїхавши туди та побачивши щасливих дітей, тренерів, які живуть цим та борються, щоб зберегти наш спорт і молоде покоління, я зрозуміла, що ми маємо жити та боротися за наше майбутнє.Ви розповідали, що перші гори, що їх подолали на велосипеді, були у Криму. Всі ми сподіваємося, що Крим колись-таки повернеться до складу України. Це допоможе у розвитку маунтинбайку в Україні?

Такі гарні спогади залишилися… Так, мрію повернутися до Криму, дуже гарне місце. Ще з самого початку моєї спортивної кар’єри ми з моїми першими тренерами їздили туди на зимові збори та на перші змагання сезону з МТБ і шосе. Там гарні дороги, гори, траси, де можна було продуктивно тренуватися. А влітку тренер також відвозив нас туди на мінівідпочинок з велосипедами. Там ми каталися, купалися в морі, жили у наметах, готували на вогнищі. Ці спогади та гарні емоції залишаться на все життя. Вже пізніше ми також їздили туди щозими зі збірною та готувалися до перших міжнародних змагань за кордоном. Гірський профіль та погодні умови там дозволяли продуктивно проводити зимові збори. Хочеться вірити, що зможемо туди повертатися.

Ми з вами перейшли до теми війни. Напевно, за цей рік жодне інтерв’ю не обходиться без згадки про події в Україні. Якими для вас були дні перед повномасштабною війною та її початок, стежили за новинами?

Війна вплинула психологічно на кожного українця. Згадую, як все це почалося. Я була з чоловіком в Іспанії на зборах перед важливими стартами. Але почувши і побачивши, що відбувається вдома, не могла продовжувати думати про тренування, не могла сісти на велосипед, не кажучи вже про змагання. Мені в один момент здалося, що все руйнується, був сильний страх, страх за близьких, страх, що я не з ними. Зі сльозами на очах я жила новинами щодня та щоночі. Тоді мене почали підтримувати спортсмени з різних країн: вони підходили, обіймали, пропонували різну допомогу. Ця підтримка психологічно допомогла мені зібратися та вийти на старт. Пам’ятаю, що гонку я проїхала погано, але все одно відчувала, що маю це зробити.Про початок війни ви дізналися від бабусі, яка сказала вам, аби ви демонстрували своїм прикладом усьому світу, що Україна сильна, що ми – переможці. Як це було – виходити на старт в Іспанії, знаючи про жахливі події у твоїй країні, не виникало думки відмовитися від змагань?

Бабуся для мене дуже близька. Вона виховувала мене, і я вдячна їй за усе. Дуже переживала за неї, оскільки вони з моєю тіткою(дочкою бабусі) під час повітряної тривоги завжди спускалися у підвал і перебували там доволі довго. У підвалі – холодно та сиро, ноги в бабусі уже «не бігали», а це ще більше вплинуло на її стан та здоров'я. Тому я дуже просила їх поїхати до Польщі хоч на перший час. Не відразу, але все-таки вона погодилась. Мій хороший друг допоміг, перевізши та забравши їх до себе. Я йому дуже вдячна за це. Вони були там два місяці, але мусили повернутися, бо бабусі ставало гірше, їй потрібно було в лікарню, а у Польщі її не могли взяти на лікування. Тому я прилетіла до них, і ми разом поїхали до України. Зараз вона вдома.

У день початку повномасштабного вторгнення ви написали пост на підтримку України. Можливо, в перші дні зверталися до когось з колег-спортсменів із росії, з якими раніше перетиналися на змаганнях, аби вони не мовчали? Бо зараз вже зрозуміло, що сенсу говорити з ними немає.

Після моєї публікації про підтримку України та відсторонення російських спортсменів від змагань і всіх спортивних заходів більшість російських колишніх колег відразу ж відписалися. Деякі з них писали агресивні повідомлення, не дуже добре висловлювалися. Тобто відразу все стало зрозуміло, маски було знято. До цього часу росіяни не мають права брати участь у змаганнях, тому ми з ними не пересікаємося.Також ви закликали виключити росію з усіх спортивних міжнародних організацій. У багатьох видах спорту росіянам заборонили брати участь у змаганнях…

Усі українські спортсмени проти того, щоб росія брала участь в будь-яких змаганнях, доки війна триває. Ми розуміємо, що все політизовано. Але нам дуже прикро, що світ може розглядати та обговорювати повернення російських спортсменів на міжнародний рівень, адже вони популяризуватимуть свої країну навіть під нейтральним прапором. Ми бачимо, скільки ця країна принесла біди Україні і всім українцям. Спортсмени з росії підтримують політику війни. Взагалі не розумію, як люди можуть думати, що спорт поза політикою, якщо кожного спортсмена фінансує його держава. Отже, він є представником своєї держави, політики та її правил. І я вірю, що більшість світу нас підтримує, хоча, звісно, тема війни потрохи згасає.

Нещодавно збірна України з футболу поступилася Англії у відборі на Євро, після чого чимало експертів та пересічних вболівальників заявили, що футболісти вийшли на поле занадто розслаблені, немотивовані, здалися ще до початку матчу в той час, коли у країні війна і воїни в окопах віддають життя, аби вони могли тренуватися і грати. В контексті цього хочу запитати, чи справедливими є вимоги українців до своїх спортсменів нині, мовляв, вони мають показувати надзусилля та завжди бути першими на усіх змаганнях?

Я не можу відповідати за інших спортсменів. Особисто за себе скажу, що впродовж моєї довгої спортивної кар’єри я щодня працюю та максимально викладаюся на кожному тренуванні, аби бути переможцем. Однак це великий спорт, який не буває без програшів. На кожен старт, особливо у цей час, ми виходимо з великою мотивацією, можливо, забагато тиснемо самі на себе, а це може негативно впливати на результат.У вас дуже круті Instagram та Facebook. Наскільки спортсмену важливо бути активним у соцмережах та доносити свої меседжі? Які можливості вам дають ваші сторінки з великою кількістю аудиторії?

Дякую. Коли є бажання, я активніше веду свої соціальні мережі, проводжу там більше часу. Насправді мене ніхто не примушує до того, що я маю бути дуже активною, у мене немає ніяких зобов’язань до цього. Ми усі зараз розуміємо, що соцмережі наразі є дуже популярними. Кожен використовує їх у різних цілях. Для мене це в першу чергу спосіб спілкування з друзями з різних куточків світу, це також інструмент для розвитку та, звісно, популяризації спорту, здорового способу життя. А діти, які багато часу проводять у соцмережах, братимуть з цього більше користі.

Напевно, однією з цілей на цей сезон є підготовка до Олімпійських ігор наступного року? Чого очікуєте від майбутньої Олімпіади, чи поки намагаєтеся не забігати так далеко і не тримати цей старт в голові?

Якщо говорити про наступну Олімпіаду в Парижі – то це одна з моїх мрій. Мрію потрапити туди та здобути медаль. Але відбір ще триває, тому цей рік є дуже важливим для кваліфікації та здобуття ліцензії. Тож усе за порядком.Знаю, що ви любите куховарити. Що готували востаннє?

Ми готуємо з чоловіком щодня, адже обоє маємо хист до цього. Але особисто я люблю випікати. Для мене це якась особлива магія. Можливо, тому, що я взагалі обожнюю будь-яку випічку. Нещодавно готувала запіканку з шоколадом. А днями планую пекти хлібчик.

Коли збирається до Луцька? І що зробите перше, коли приїдете до рідного міста?

Сезон лише починається, попереду насичений графік змагань, тому поки важко сказати, коли повернуся до Луцька. Але насамперед обійму бабусю та проведу час із родиною.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото з Facebook Яни Беломоіної

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---