«Мрію пожати 200 кілограмів», – лучанин, який став чемпіоном світу з пауерліфтингу. Інтерв'ю

Нещодавно у Луцьку відбувся WPA World Grand Cup. Через пандемію коронавірусу чемпіонат світу не був таким численним, як зазвичай, але на ньому також було представництво обласного центру Волині.

Для лучанина Петра Калиновського ці змагання стали першими у відкритій віковій категорії. Три роки тому він став чемпіоном серед юніорів, а в Луцьку повторив це досягнення вже серед дорослих, пожавши 150 кілограмів. До золота у ваговій категорії 75 кілограмів він додав бронзову медаль в абсолютній першості серед відкритої вікової категорії. На третій спробі Петро хотів пожати 157,5 кілограма, аби вибороти звання майстра спорту міжнародного класу, але, на жаль, зробити цього не зміг. Попри те, що вага йому не піддалася, спортсмен все ж і далі планує іти до поставленої мети.

Інформаційне агентство Волинські Новини, своєю чергою, розпитало Петра Калиновського про перші для нього дорослі змагання, перерву через коронавірус та ціну перемоги.

Петре, наша з тобою перша розмова відбулася три роки тому, коли ти виграв юніорський чемпіонат світу. Що в тебе змінилося?

Загалом, відбулося дуже багато змін. Наприклад, за останній рік, коли розпочався карантин, ми не тренувалися протягом двох місяців, я взагалі не заходив у зал. Одне, що робив, – відтискався вдома, але це важко назвати повноцінними тренуваннями. Я був дуже засмучений через це і взагалі думав покинути пауерліфтинг, адже перерва була дуже великою. Думав, що коли повернуся в зал, то результати в мене дуже впадуть. Готувався до гіршого, але коли відкрилися зали, ми з тренером все ж почали повноцінні тренування. Справді, спочатку було важко, але я мав дуже велику підтримку від своєї дівчини Олі та тренера Романа Зелінського. Він мені наголошував, що ми не задля цього результату колись починали тренуватися, тому потрібно продовжити тренування, аби показати ще більші результати.

Окрім того, мої друзі та знайомі часто ставили мені питання, чи я продовжую тренуватися, чи просто закинув спорт. На мене це тиснуло морально, тому я собі сказав, що потрібно продовжити тренування. Залишалося два місяці до чемпіонату світу в Луцьку, і ми почали підготовку. Я перейшов в іншу категорію (75 кілограмів, – О. З.), адже в 67,5 мені було вже нецікаво. Тому почав більше їсти (сміється, – О.З.) та тренуватися вдвічі більше. Коли я починав займатися пауерліфтингом, то поставив собі за ціль пожати 150 кілограмів. На цих змаганнях мені це вдалося.Ти сказав, що після великої перерви в тебе впали результати. Наскільки вони попадали і якою була перерва між змаганнями?

Перерва була дуже велика. Майже рік часу я не брав участі у змаганнях. Ми готуємося завжди на чемпіонат України, чемпіонат Європи та чемпіонат світу. Між цими змаганнями зазвичай два-три місяці перерви. Ми готувалися до чемпіонату Європи, але якраз тоді розпочався жорсткий карантин.

Після повернення до залу результати дуже впали. Якщо перед карантином я жав 140-150 кілограмів, то коли повернувся до залу – 120 кілограмів, це при тому, що тренер мені допомагав. Дуже важко було це сприймати.Нещодавній чемпіонат світу в Луцьку став для тебе першим турніром, у якому ти виступав уже не як юніор, а як дорослий спортсмен. Наскільки підготовка до цих змагань відрізнялася від попередніх? На що найбільше звертав увагу?

Так, я перейшов у категорію open (відкрита вікова категорія, – О.З.). Ми змінили тренувальний процес, почали жати три рази на тиждень: один важкий жим, один легкий, а на третьому тренуванні я або присідав, або робив станову тягу. Під час підготовки звертав увагу на ноги, і це дало свій результат. Адже коли ти не тренуєш ноги, виділяється менше тестостерону і, відповідно, силові ростуть повільно.

Пандемія коронавірусу впливала на підготовку?

Особливо не впливала, адже спортзали були відчинені. Я почувався на всі сто, але були перестороги, що карантин можуть зробити жорсткішим і змагання не відбудуться, тому це трішки тиснуло психологічно.Знаю, що змагання пішли не зовсім за твоїм планом, адже ти хотів починати жати зі 150 кілограмів? Чому все ж почав зі 140?

Вирішили з тренером трішки перестрахуватися, адже я не виходив на поміст майже рік. Не сказав би, що в мене були якісь переживання, адже я впевнено йшов до цих змагань. Але перед стартом вирішили перезаявити вагу, щоб почуватися впевненіше.

На третій крайній спробі ти вибрав вагу 157,5 кілограмів. Якби ти її пожав, це дозволило б тобі стати майстром спорту міжнародного класу. Чому цього не вдалося зробити?

Я працював з цією вагою, але на змаганнях не зміг з нею впоратися. Чому? Не буду про це говорити, на це вплинули деякі фактори, які є більш моїми особистими. Але я все одно радий, що мені вдалося пожати 150 кілограмів і стати першим.Чув, що на тренуваннях ти жав 170 кілограмів. Коли ти став чемпіоном світу серед юніорів, то в останній спробі поставив 130 кілограм, що було твоїм власним рекордом на той момент, але також не пожав, хоча робив це на тренуванні. Чим жим на тренуванні відрізняється від жиму на змаганнях, як на це випливає психологія?

Атмосфера тренувального процесу і змагань дуже відрізняється. Тренування і змагання – це зовсім різні речі. На тренуваннях ми стараємося створювати умови, наближені до змагань, але це все одно не те.

Зазвичай до Луцька на змагання з пауерліфтингу приїжджає близько 500 спортсменів. Цього разу їх було в рази менше, причина зрозуміла. У твоїй категорії в тебе був лише один суперник, тобто навіть якби ти пожав, грубо кажучи, 50 кілограмів, то все одно мав би срібло. Наскільки для тебе важлива ця перемога?

Я одразу налаштовувався не на медаль, а на результат. Зараз стати чемпіоном та потрапити у призи набагато легше. Ціна перемоги значно впала, тому насамперед я налаштовувався показати свій достойний результат.Ти маєш звичайну роботу. Пауерліфтинг жодного прибутку тобі не приносить, радше навпаки. Та й, будьмо відвертими, спорт – це не про здоров’я. Для чого це тобі?

У кожного є справа, яка приносить задоволення. Для мене ця справа – це пауерліфтинг. Коли я приходжу в зал і тренуюся, то відпочиваю головою. Якщо в мене дуже багато роботи і після цього прихожу в зал, то ніби перезавантажуюсь. Я кафую від цього, мені це просто подобається. У кожної людини має бути заняття, яке приносить їй задоволення.Якщо причина неприїзду на змагання великої кількості спортсменів з інших країн зрозуміла, то чому, на твою думку, на турнірі було мало учасників з Луцька? Лише твій тренер раніше виводив на старт мінімум п’ять учасників.

Я багато не буду говорити, лише скажу, що сильні духом люди не здаються. Можливо, хтось розпочинав тренування й очікував дуже великих результатів. Але для досягнення цих результатів потрібно працювати дуже довго і важко, зокрема правильно харчуватися і тренуватися. Просто так нічого не буває. Тому щоразу по кілька спортсменів відсіюється. Також в людей у житті змінюються пріоритети.Банальне для інтерв’ю питання на завершення. Які маєш плани, чи продовжиш виступи, аби все ж вибороти звання міжнародника?

Ці змагання були психологічною перевіркою для мене, чи пауерліфтинг – це взагалі моє і чи я буду далі ним займатися. Я це витримав, тому буду тренуватися і надалі. Пожав 150 кілограмів, тепер хочу пожати 200. Коли це буде – не можу сказати, але це буде стовідсотково.

Розмовляв Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото Андрія ПЕТРУШКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---