Мріяв стати Героєм-космонавтом, але став Героєм нашого часу. Азовець Владислав Бакум – єдиний ковельчанин, якого досі не повернули з полону
19 жовтня на рідну землю повернули 95 українських військовополонених. Серед них – 34 азовці. Однак волинянка Тетяна Бакум у списках на обмін свого сина так і не побачила. Її Влада досі тримають російські окупанти, вже майже два з половиною роки. 25-річний боєць – єдиний ковельчанин, якого досі не повернули з полону.
Під час останнього обміну додому повернувся друг Влада – військовий з Ковеля Андрій Богдан, ще раніше – ковельчанин Владислав Оксеньчук. Усі троє знайомі з дитинства. Разом відвідували різні гуртки, як стали старшими – проходили вишколи на базі ковельського осередку ПП “Національний корпус”.
“Певно, ці військові навчання і стали для нього поштовхом піти захищати Україну”, – міркує мама полоненого Владислава Бакума.Після дев'ятого класу Влад вступив до Ковельського промислово-економічного фахового коледжу, обрав робітничу спеціальність – ремонт автомобілів та двигунів. Потім навчався на заочному в ЛНТУ і вже паралельно служив в “Азові”. Найбільшим досягненням для хлопця було те, що він пройшов курс молодого бійця та отримав шеврон “Азову”.
Про військову справу, згадує мама Тетяна, Влад і не мріяв.
“Він ніколи не казав, шо хоче воювати. А коли вирішив піти до “Азову”, запевняв мене, що там не воюють”, – пригадує ковельчанка.
Однак доля розпорядилась інакше. У 2019 році Влад пішов в АТО, захищав Світлодарську дугу, але пробув там недовго. Опісля поїхав на Львівщину вчитися управляти БТРами, а вже зовсім скоро знову повернувся в Маріуполь.“Як приїздив додому, завше приносив мені букети. Щоразу, на будь-яке свято, на день закоханих, на день ангела, завжди”, – зринають щемливі спогади мами.
У 2021 році у Влада закінчувався контракт, однак, аби звільнитись разом з Андрієм Богданом, який доєднався до “Азову” на рік пізніше, хлопець контракт продовжив. І розпочалась повномасштабна війна.
Пані Тетяна згадує: ще в грудні вона говорила з сином про вторгнення рашистів. І Влад наполягав: ”Мам, війна буде...”Тоді хлопці були в Маріуполі. 86 днів захисту. 82 дні у повному оточенні. Без ліків. Без їжі. Без зброї.
“У нього завжди все добре, є що їсти, в нас все є, в нас все гаразд, повернуся живим і здоровим, не переживай”, – пригадує синові слова.
Трохи більше молодий воїн розповідав своєму татові, який, до слова, на другий день повномасштабного вторгнення пішов воювати у 100-ту бригаду.“Я буду Героєм, космонавтом… Цю цитату я прочитала у його записничку ще зі школи. Ми весь час з неї сміялися, але це виявилось ніби віщим посланням. Бо він справді став Героєм”, – зітхає матір полоненого бійця.
З початком великої війни Влад став дзвонити все рідше. Востаннє сімʼя спілкувалася з ним 12 травня, напередодні того страшного та неочікувано довгого полону.
“Я намагалася розпитати в нього хоч щось, просила скинути фото, але він відповідав тільки плюсиками. Певно, тоді вже передчував щось недобре і готувався до полону”, – розмірковує мама.
16 травня – перший вихід з “Азовсталі” в полон. Серед українських захисників – і Влад з Ковеля.
“Нам обіцяли три-чотири місяці, але, на жаль, це перетворилося в роки...” – констатує мама.Про те, що син в полоні, жінка дізналася із соцмереж. Спершу хлопців направили в Оленівку на Донеччині. Як пригадує пані Тетяна, найскладніше було, коли вона дізналась про тамтешнє масове вбивство полонених. Тоді російські терористи вбили 53 українських захисників.
Читати ще: Росіяни засудили азовців з Волині на 25 років. Матері благають про допомогу
“Ми не знали, шо з нашими дітьми. Я плакала. Чоловік приїхав зі служби, щоб мене підтримати. Це було дуже важко. В той день я була на роботі, коли це все дізналася. Ледь дійшла додому, – пригадує Тетяна Бакум. – Вдома я вже нічого не могла робити, тільки ридала, кудись звонила, щось читала. Але знайомі потім передали, що Влад живий...”
Читати ще: Для синів шеврон «Азова» – це велика честь, – мами волинських захисників «Азовсталі»
Відтоді жінка не минала жодної акції щодо деблокади Маріуполя. Одну з перших вони організували у Ковелі. Далі почали їздити до Луцька, Рівного, Львова, Києва та навіть до Польщі, де влаштували мітинг під стінами російського посольства.Щоразу, коли під час обмінів звільняють азовців, Тетяна намагається з ними звʼязатись, аби дізнатись хоч дещицю про свого сина.
“Коли хлопці виходять з полону, я завжди маю якісь новини про сина. Казали, що дуже схуд, про щоденні тортури, знущання, недоїдання, голод, холод...” – розповідає жінка.
Тетяна вже встигла поговорити зі звільненим Андрієм Богданом. Хлопець ділиться, що її Влад, попри майже два з половиною роки полону, жартує та підбадьорює хлопців.“З його мамою ми стали найкращими подругами. Війна нас зблизила. Ми з нею пройшли весь цей біль, усі ці тортури. Раніше були просто знайомими, лиш віталися, а спільна біда зблизила...” – зауважує Тетяна Бакум.
Уже близько місяця посеред Ковеля висить плакат з їхніми синами. Тетяна наголошує: важливо, аби люди бачили та пам’ятали, якою ціною ми сьогодні живемо.
“Акції треба проводити, треба нагадувати. Тому що вони не повинні зникнути з поля зору, з нашого інформаційного простору, щоб люди доєднувались до акцій, щоб пам’ятали, щоб знали”, – зазначає вона.Тетяна зізнається: дуже часто візуалізує зустріч з сином. Особливо уві сні, де Влад приїжджає серед ночі та стукає у двері:
“Але коли ти просинаєшся, це реальний біль. Все, що відбувається насправді, – оця реальність здається страшним сном...”
Однак жінка не втрачає надії і вірить. Вона мріє, аби її Влад повернувся до свого дня народження – 25 листопада. Йому буде 26 років.
“Це будуть сильні обійми і сльози щастя. Напевно, буду кричати на весь Ковель, коли дізнаюся, що в списках обміну є його ім’я...”
А поки у Ковелі вже планують наступну акцію на підтримку полонених захисників Маріуполя. Її хочуть провести вже в листопаді.
Анна КРАВЧУК
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Під час останнього обміну додому повернувся друг Влада – військовий з Ковеля Андрій Богдан, ще раніше – ковельчанин Владислав Оксеньчук. Усі троє знайомі з дитинства. Разом відвідували різні гуртки, як стали старшими – проходили вишколи на базі ковельського осередку ПП “Національний корпус”.
“Певно, ці військові навчання і стали для нього поштовхом піти захищати Україну”, – міркує мама полоненого Владислава Бакума.Після дев'ятого класу Влад вступив до Ковельського промислово-економічного фахового коледжу, обрав робітничу спеціальність – ремонт автомобілів та двигунів. Потім навчався на заочному в ЛНТУ і вже паралельно служив в “Азові”. Найбільшим досягненням для хлопця було те, що він пройшов курс молодого бійця та отримав шеврон “Азову”.
Про військову справу, згадує мама Тетяна, Влад і не мріяв.
“Він ніколи не казав, шо хоче воювати. А коли вирішив піти до “Азову”, запевняв мене, що там не воюють”, – пригадує ковельчанка.
Однак доля розпорядилась інакше. У 2019 році Влад пішов в АТО, захищав Світлодарську дугу, але пробув там недовго. Опісля поїхав на Львівщину вчитися управляти БТРами, а вже зовсім скоро знову повернувся в Маріуполь.“Як приїздив додому, завше приносив мені букети. Щоразу, на будь-яке свято, на день закоханих, на день ангела, завжди”, – зринають щемливі спогади мами.
У 2021 році у Влада закінчувався контракт, однак, аби звільнитись разом з Андрієм Богданом, який доєднався до “Азову” на рік пізніше, хлопець контракт продовжив. І розпочалась повномасштабна війна.
Пані Тетяна згадує: ще в грудні вона говорила з сином про вторгнення рашистів. І Влад наполягав: ”Мам, війна буде...”Тоді хлопці були в Маріуполі. 86 днів захисту. 82 дні у повному оточенні. Без ліків. Без їжі. Без зброї.
“У нього завжди все добре, є що їсти, в нас все є, в нас все гаразд, повернуся живим і здоровим, не переживай”, – пригадує синові слова.
Трохи більше молодий воїн розповідав своєму татові, який, до слова, на другий день повномасштабного вторгнення пішов воювати у 100-ту бригаду.“Я буду Героєм, космонавтом… Цю цитату я прочитала у його записничку ще зі школи. Ми весь час з неї сміялися, але це виявилось ніби віщим посланням. Бо він справді став Героєм”, – зітхає матір полоненого бійця.
З початком великої війни Влад став дзвонити все рідше. Востаннє сімʼя спілкувалася з ним 12 травня, напередодні того страшного та неочікувано довгого полону.
“Я намагалася розпитати в нього хоч щось, просила скинути фото, але він відповідав тільки плюсиками. Певно, тоді вже передчував щось недобре і готувався до полону”, – розмірковує мама.
16 травня – перший вихід з “Азовсталі” в полон. Серед українських захисників – і Влад з Ковеля.
“Нам обіцяли три-чотири місяці, але, на жаль, це перетворилося в роки...” – констатує мама.Про те, що син в полоні, жінка дізналася із соцмереж. Спершу хлопців направили в Оленівку на Донеччині. Як пригадує пані Тетяна, найскладніше було, коли вона дізналась про тамтешнє масове вбивство полонених. Тоді російські терористи вбили 53 українських захисників.
Читати ще: Росіяни засудили азовців з Волині на 25 років. Матері благають про допомогу
“Ми не знали, шо з нашими дітьми. Я плакала. Чоловік приїхав зі служби, щоб мене підтримати. Це було дуже важко. В той день я була на роботі, коли це все дізналася. Ледь дійшла додому, – пригадує Тетяна Бакум. – Вдома я вже нічого не могла робити, тільки ридала, кудись звонила, щось читала. Але знайомі потім передали, що Влад живий...”
Читати ще: Для синів шеврон «Азова» – це велика честь, – мами волинських захисників «Азовсталі»
Відтоді жінка не минала жодної акції щодо деблокади Маріуполя. Одну з перших вони організували у Ковелі. Далі почали їздити до Луцька, Рівного, Львова, Києва та навіть до Польщі, де влаштували мітинг під стінами російського посольства.Щоразу, коли під час обмінів звільняють азовців, Тетяна намагається з ними звʼязатись, аби дізнатись хоч дещицю про свого сина.
“Коли хлопці виходять з полону, я завжди маю якісь новини про сина. Казали, що дуже схуд, про щоденні тортури, знущання, недоїдання, голод, холод...” – розповідає жінка.
Тетяна вже встигла поговорити зі звільненим Андрієм Богданом. Хлопець ділиться, що її Влад, попри майже два з половиною роки полону, жартує та підбадьорює хлопців.“З його мамою ми стали найкращими подругами. Війна нас зблизила. Ми з нею пройшли весь цей біль, усі ці тортури. Раніше були просто знайомими, лиш віталися, а спільна біда зблизила...” – зауважує Тетяна Бакум.
Уже близько місяця посеред Ковеля висить плакат з їхніми синами. Тетяна наголошує: важливо, аби люди бачили та пам’ятали, якою ціною ми сьогодні живемо.
“Акції треба проводити, треба нагадувати. Тому що вони не повинні зникнути з поля зору, з нашого інформаційного простору, щоб люди доєднувались до акцій, щоб пам’ятали, щоб знали”, – зазначає вона.Тетяна зізнається: дуже часто візуалізує зустріч з сином. Особливо уві сні, де Влад приїжджає серед ночі та стукає у двері:
“Але коли ти просинаєшся, це реальний біль. Все, що відбувається насправді, – оця реальність здається страшним сном...”
Однак жінка не втрачає надії і вірить. Вона мріє, аби її Влад повернувся до свого дня народження – 25 листопада. Йому буде 26 років.
“Це будуть сильні обійми і сльози щастя. Напевно, буду кричати на весь Ковель, коли дізнаюся, що в списках обміну є його ім’я...”
А поки у Ковелі вже планують наступну акцію на підтримку полонених захисників Маріуполя. Її хочуть провести вже в листопаді.
Анна КРАВЧУК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Вистрелив собі у груди: на Волині загинув чоловік
Сьогодні 12:03
Сьогодні 12:03
На Волині провели в останню дорогу воїна Олександра Пшикова
Сьогодні 11:34
Сьогодні 11:34
«Є більш доречні способи висловити подяку»: мер Луцька прокоментував фрески з бізнесменами у головному соборі міста
Сьогодні 10:08
Сьогодні 10:08
У Луцьку на мосту перекинувся автомобіль. Фото
Сьогодні 08:12
Сьогодні 08:12
Польща запропонувала Україні купувати зброю в кредит
Сьогодні 07:43
Сьогодні 07:43
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.