«Можна розбомбити заводи, але не гаражі зі швейними машинками»: лучанин шиє плитоноски для захисників. Фото

Лучанин Володимир Цапук організував пошиття плитоносок у звичайному гаражі.

– В перші дні війни разом з сестрами ми скупили через інтернет усі доступні бронежилети. Зрозуміли, що не накупуємося. Бачив, що хтось варив ресори, хтось гартував сталь, хтось навіть пробував відливати пластини. Але виходило не те, що потрібно. Усі ці саморобки тільки на гірше. Причому люди роблять так не зі зла, а через незнання. А кращого за фабричну плиту все одно нема, бо амуніція має бути надійною, – переконаний Володимир Цапук, який входить у ГО «Фундація розвитку сільської молоді».Тож він вирішив сконцентруватися на плитоносках, а бронепластини купувати у перевірених виробників. Почав відвідувати швейні підприємства, аби набратися досвіду. Якось розповів знайомим музейникам, що хоче сам робити бронежилети. Йому дозволили зняти мірки з броніка, який колись носив співробітник Волинського краєзнавчого музею під час АТО. Разом з тим Володя познайомився з паном Юрієм, який «на ти» зі швейною машинкою. Так вони почали робити плитоноски просто у гаражі: Володя забезпечує логістику, шукає матеріали, а Юрій шиє.– Маю машинку ще 1954 року випуску. Шию з 8 класу, хоч ніде не вчився. Тут всюди йде 3-4 шви, одинарного нема ніде, – показує свій виріб пан Юрій. – Використовую свої нитки, бо рекомендовані стандартом заслабкі. Беремо вологостійку тканину, яка не горить, а тільки плавиться.Волонтери розуміли, що зможуть робити невелику кількість, але в цьому й була їхня перевага.

– Поки я витрачаю час на один бронежилет, то менеджер великого фонду такий самий час витрачає для закупівлі тисячі. А маленький волонтер їм тільки заважає, бо висмикує з партії окремі броніки. Тому ми закриваємо лише невеликі замовлення. Треба було знайти своє місце і ми його знайшли: точкова допомога солдатам, – каже Володя.Усі матеріали та розхідники активіст купує за власні та зібрані кошти, а готові бронежилети передає бійцям ЗСУ та поліцейським – усім, хто до нього звертався.

Читати ще: Фірма від Ярмольського продала на Волинь сотні неякісних бронежилетів. СБУ почала слідство

Плитоноска перш за все повинна бути міцною, щоб витримувати вагу пластин та іншої амуніції. Але разом з тим – зручною, щоб не натирала тіло. А ще ж незле було б, аби її можна було підігнати під будь-яку статуру, бо є високі та худі, а є низькі та огрядні бійці.І все це передбачено у гаражних виробах луцьких волонтерів.

Через невеликі обсяги вони могли вносити зміни в конструкцію кожної наступної моделі. Володя примітив, що вояки примотують турнікети ізоляційною стрічкою. Після того додали спеціальний модуль для них, що не передбачено навіть у фабричних виробах. Щойно бійці сказали, що треба петлі, їх стали робити. Потім вояки попросили, щоб був легкий доступ до плити знизу, аби її можна було швидко скинути, та водночас не настільки легкий, щоб вона могла сама випасти. Такі побажання теж змогли виконати. Це вже заслуга конструкторського розуму пана Юрія.– Бронежилети найчастіше використовують для міського бою, де більша ймовірність вогневого контакту. Бо в полі, де падають снаряди, все тіло бронежилетом не прикриєш. Найкращий захист у полі – це швидко окопатися, – розповідає зберігач фондів І категорії Волинського регіонального музею українського війська та військової техніки Василь Карпюк.– Є штурмові бронежилети, які прикривають шию, боки і пах, але вони мають вагу більше 16 кг. Коли літо і спека, боєць у ньому буде не просто мокрий, а може ще й тепловий удар отримати. Крім того такий бронік можна носити не більше двох годин підряд, бо можна пошкодити хребет. Бронепластина повинна мати підкладку – демпфер. Інакше, навіть якщо вона витримає кулю, то передасть енергію удару і може нанести бійцеві інші ушкодження, скажімо, поламати ребра. На мою думку, якщо волонтери шиють плитоноски правильно, за стандартами, то нічого поганого в цьому немає, – переконаний Василь Карпюк.– Перші тижні, то був неймовірний час. Працювали на колосальній довірі один одному. Стільки людей включилося у волонтерство, – каже Володя, поки ми йдемо від їхньої гаражної майстерні. – Бачу, що у москалів шансів немає. Бо можна розбомбити великі заводи, але не можна знищити гаражі зі швейними машинками.

Сергій НАУМУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---