Міністр УНР, який розбудовував міжвоєнний Луцьк

Міжвоєнний Луцьк наповнений відомими іменами. Працювали тут у той час й імениті архітектори, які залишили чималу спадщину на вулицях міста. Серед них – міністр Української народної республіки Пилип Пилипчук.

У своїй спадщині він залишив приблизно 100 проєктів будівель в Луцьку. Частина з них збереглася. Деякі з його будівель розташовані на центральних вулицях міста, помітні й відомі у наш час.

Народився Пилип Каленикович 14 листопада 1889 року в Ружині Київської губернії. Початкову освіту здобув у гімназії в Житомирі. 1909 року вступив на навчання в «Институт инженеров путей сообщения» у Петербурзі. І закінчив його з відзнакою. Після цього працював у будівельній секції відділу торгових портів Міністерства торгівлі і промислу в Петербурзі, а також асистентом на кафедрі будівельної механіки у професора Степана Тимошенка в цьому ж Інституті. Про Пилипчука пишуть біографи, що він брав активну участь в житті української громади у Петербурзі.

У 1917 році переїхав до Києва. Тут він обійняв посаду старшого інженера технічного відділу Київської округи шляхів сполучення. Цей напрям своєї роботи продовжив як помічник начальника вказаної організації, а в серпні 1918-го став її начальником. І працював на цій посаді, аж поки більшовики не зайняли Київ. Саме така картина праці Пилипчука вимальовується, якщо читати його автобіографію. До обставин її написання повернемося нижче за текстом.

Читати ще: П'ять вдалих містобудівних рішень міжвоєнного Луцька

Практично не згадує він про свою участь в українських державницьких рухах. Пилипчук був членом Української партії соціалістів-революціонерів. Був одним із тих, хто повалив владу Скоропадського. Після цього був членом Ради комісарів, яка виконувала роль уряду в грудні 1918 року.

У січні 1919 року Пилип Каленикович став співорганізатором Української народно-республіканської партії. За часів Директорії УНР керував Міністерством шляхів. Наприкінці 1920 року виїхав до Польщі й далі працював уже в уряді УНР в еміграції. Спочатку був заступником голови Ради Республіки, а відтак – прем'єрміністром та міністром фінансів уряду УНР.До 1925 року Пилипчук виконував різні роботи як технік та короткий час працював у Кредитовому банку в Бидгощі. Після цього переїхав у місто Тчев, де працював у товаристві з переробки картоплі Solanum.

Перебуваючи саме там, Пилипчук написав лист до Луцька. Нагода була та, що луцький магістрат у березні 1927 року оголосив конкурс на заміщення вакансій міського архітектора і його помічника.

Читати ще: Для культурного відпочинку лучан: парки і сквери міжвоєнного Луцька

Подаючи свою кандидатуру, Пилипчук надіслав і автобіографію. Зі зрозумілих причин він не розписував детально усі свої посади в українських урядах і нічого не згадав про політичні партії. Окрема частина його біографії стосувалася участі в будівельних проєктах. Так, Пилипчук керував роботами зі спорудження мосту та 30 будинків на залізничному вузлі біля міста Льґув, є автором портового будинку в петербурзькому порту, керував відділом, який розбудовував Київ наприкінці 1919 – на початку 1920 років, та виконував інші роботи. Також Пилипчук є автором кількох наукових статей.

Серед семи претендентів на посаду архітектора вибрали кандидатуру Пилипчука. Його помічником став Ярослав Фартух.

Каденція Пилипа Пилипчука як міського інженера в Луцьку припала на 1927-1931 роки, а це означає, що він був причетним до величезної роботи з обмірів усього Луцька, які виконав брестський мірничий Єжи Жероме і завершив їх у 1929 році, склавши детальні плани міських кварталів. Це неоціненна робота, яка сьогодні стає в пригоді усім, хто досліджує Луцьк того часу з містобудівної точки зору.

Читати ще: Архітектор Кокеш: творець луцького простору міжвоєння

Що ж сталося у 1931 році? 31 жовтня відбулося засідання магістрату, де йшлося про дисциплінарне покарання для архітектора Пилипчука та його помічника Фартуха. Обох звинувачували в такому: службове недбальство під час виконання посадових обов’язків у вигляді стягнення з клієнтів незаконних поборів, власноручне складання для клієнтів апеляцій на рішення магістрату, що є неприпустимим для штатного службовця магістрату, та платного виготовлення планів, попри чітку заборону. Дисциплінарна комісія дала висновок, що подальша праця обох інженерів у магістраті є небажаною з точки зору інтересів міста. Обох архітекторів з магістрату звільнили.

Збережені будівлі

Далі Пилип Пилипчук став працювати як приватний архітектор, який виконував плани будинків на замовлення лучан. Таких збереглося, певно, з сотня, а то й більше. Переважно він проєктував житлові хати не дуже заможних людей. Це здебільшого малоцікаві садиби. Проте є в його творчому доробку і дуже стильні модерністські котеджі, і будинки загальноміської забудови центральної частини міста. Цікавою особливістю проєктів Пилипчука є те, що поряд із кресленням фасадів будинків автор іноді домальовував фігурки людей, дерева.Поки Пилипчук провадив приватну практику, відбувалася судова тяганина. Вочевидь він вважав себе невинним і подав до суду на магістрат. На жаль, справи Пилипчука в архіві суду не збереглося, неможливо дізнатися деталі перебігу процесу. Проте маємо лист архітектора до магістрату, з якого дізнаємося дещо цікаве. У 1936 році Луцький окружний суд виправдав Пилипа Пилипчука. Він звернувся до магістрату виплатити йому зарплату за кілька місяців, за невикористану відпустку і пенсійне відшкодування. Чоловік вважав, що це полюбовне залагодження справи, позаяк «моральна кривда, вчинена мені, ніякими сумами компенсуватися не може», писав він.Чи виплатили архітектору й це, відомостей немає.Незбережені будівлі

Архітектор Пилипчук, як і Сергій Тимошенко, брав активну участь в українському житті Луцька, зокрема був головою Товариства імені Лесі Українки, яке підтримувало Луцьку українську гімназію.Пилип Пилипчук жив і працював у Луцьку до початку війни. У 1940 році він опинився в Хелмі, де помер і був похований.У 2021 році його могилу було відновлено.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---