Мільйон для Ляшка. Як Радикальна партія стала ручною опозицією. Нові викриття Онищенка

Олігарх і український нардеп-утікач Олександр Онищенко презентував в Україні свою нову книгу про корупцію чинного президента Петра Порошенка (поки ще немає в продажу, – прим. ред.) під назвою “Петро П’ятий. Правдива історія про українського диктатора”. Вона містить серію невідомих історій про корупцію в оточенні українського президента Петра Порошенка.

Вже опубліковано на правах ексклюзиву два розділи з цієї книги. Перша “Коля – хороший хлопець” містить текстограму розшифровки однієї з “плівок Онищенко” з голосом президента. Плівка пояснює відому, але не розгадану історію про те, якою ціною були закриті справи проти екс-міністра екології Миколи Злочевського.

Стаття українською: Як Порошенко по Злочевському питання вирішував. Текст розмови президента з нардепом Онищенком

У другому розділі під назвою “Труба” Онищенко розповідає історію про те, як партія “Народний фронт” за допомогою корупційної схеми “витягнула” з держбюджету 40 млн доларів, які були спрямовані на її дорогу виборчу кампанію.

Стаття українською: Операція “Труба”. Як “Народний фронт” “купив” перемогу на виборах

20 квітня “Страна” опублікувала третій ексклюзивний розділ – про Радикальну партію Олега Ляшка, яка, як випливає з одкровень автора, діє на догоду інтересам президента. Нижче – текст глави книги.

Бобіки і чихуахуа. Ручна опозиція влади

Я завжди з легкою посмішкою дивлюся прямі трансляції із залу Ради, де з трибуни лідер радикалів Олег Ляшко, бадьорий, з рум’янцем на щоках, віщає про честь, совість і гідність. Політик моральних імперативів в очах бабусь і дідусів, в реальному житті – технічний проект олігархів. Причому не особливо розбірливий у зв’язках. Замовляє музику для Ляшка той, хто платить – ні більше, ні менше. Після того, як він потрапив до парламенту, став брати у всіх – від Ігоря Коломойського до Ріната Ахметова.

Зверніть увагу, коли Ахметов тримав дистанцію з Порошенком, лідер радикалів був більш розкутий в критиці, проте риторика його значно змінилася після того, як Ахметов вступив в партнерство з президентом. І, можете не сумніватися, так само різко зміниться, коли Ахметов розійдеться з Порошенком.

Однак зараз у Ляшка важкий період. Він вимушено вдає з себе на публіці опозиційного діяча, хоча по факту працює в команді президента. Користуючись послугами Ляшка, Петро Олексійович тепер активно “мочить” свого головного політичного конкурента – Юлію Тимошенко. Юлія Володимирівна красномовно висловилася з цього приводу: “Якщо Порошенко хоче зі мною боротися, нехай не посилає до мене своїх бобиків і чихуахуа”.

Це тактичний стиль Петра Порошенка – всю брудну роботу робити чужими руками. Скажімо, коли Ляшко обзиває і викриває Тимошенко, президент як би не при справах, над сутичкою, і, якщо навіть запитати у нього про це в лоб, зробить круглі очі, потисне плечима і скаже, що він тут взагалі ні до чого.
"Я теж підгодовував Ляшка. Власне, хто цього не робив! З Радикальної партією у мене була операція по депутату Сергію Мельничуку, колишньому командиру “Айдара”, тому самому, на якого президент завів кримінальну справу через критику в “Фейсбуці”. Мельничук вступив в конфлікт з радикалами, за чиєю квотою пройшов у Раду, і вирішив вийти з фракції. Коли про це стало відомо, ми домовилися, що він перейде в “Волю народу”, де як раз не вистачало одного депутата. В той момент я був відповідальним за голосування групи і мені потрібен був голос. Щоб легко “скинути” Мельничука, без додаткового скандалу і шуму, Ляшко попросив у мене один мільйон доларів – компенсацію за мовчання.

Ще раз: лідер політичної фракції попросив у мене мільйон. Доларів. За те, щоб він не базікав з трибуни і де попало про вихід депутата з його фракції".

Але повернемося до парламентської біржі. Під час торгів під куполом за моєї участі я платив депутатам, які не входили до правлячої коаліції, і вкрай рідко – провладним, бо “своїх” керівництво БПП і “Народного фронту” змушує голосувати в наказовому порядку, закликаючи до партійної дисципліни. І це, до речі, дуже часто ставало причиною внутріфракційних образ і розломів.

“Чому одні заробляють, а інші – ні”, – дивувалися депутати двох фракцій, яких не приставили до потоків. А Петро Олексійович, як ми знаємо, людина не особливо щедра, більш того, не з тих, хто любить розплачуватися за боргами, а тим більше платити людям, яких він ні в що не ставить. Депутатів Верховної Ради президент взагалі ні в що не ставить.

Саме так він ставився до більшої частини “багнетів”, якими Жванія напхав партійний список. Думаю, в душі Порошенко щиро вважав, що це вони, парламентарії, ще повинні доплачувати йому – щомісячної даниною. На хороших зарплатах і гонорарах тримають далеко не всіх «своїх», а тільки довірених і особливо старанних. Звідси, з моєї точки зору, і з’явилися такі явища, як депутат Розенблат, “попалили” на смішному хабарі агента Катерини в 20 тисяч доларів. А згадайте радикала Мосійчука, який «ніщебродствував» на депутатських запитах сумами за все по кілька тисяч доларів. Не той нині корупціонер – зовсім зубожів.

До слова, нинішні розцінки на покупку-продаж депутатських голосів набагато нижчі, ніж були до Майдану. Ці події девальвували корупцію в Раді, проте не скасували її. Під час моїх приватних торгів з депутатами, коли я збивав ціну за кожне голосування, один з них в серцях поскаржився, що не те нині час, і згадав, як добре раніше було. Зараз депутати готові продаватися за кілька десятків тисяч доларів, тоді як в минулий час за такими тарифами навіть на переговори не виходили, а пропозиції подібного роду вважали образливими.

Найкрутіше, як мені розповідали, депутати відчували себе в другій половині нульових, при екс-президенті Ющенку, коли йшла багатосерійна політична війна всіх з усіма. Тоді голоси купувалися за сотні тисяч доларів і навіть за мільйони. Золотий час, не те що зараз!

Незважаючи на моє різке і оригінальне кар’єрне зростання, я усвідомлював, що є тимчасовим і всього лише одним з проміжних ланок в механізмі парламентської корупції. Цікаво, що в будь-якій європейській державі інформація такого роду спричинила б за собою серйозні наслідки – як для кар’єри фігурантів, так і для країни.

У кулуарах Європарламенту журналістів лякають румунським скандалом навколо історії з соціал-демократом, якого два роки тому засудили до трьох років в’язниці за хабар в 100 тисяч доларів. У нас же за фактом публікації про продажність депутатів не завели жодної кримінальної справи. Коли я розповів історію, як на прохання президента корумпував депутатів, був скандал. Суспільство два тижні обговорювало, а після, як у нас це прийнято, переключилося на нову тему. Благо для влади – скандалів у нас хоч греблю гати.

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) покрутилось-повертілось навколо теми, проте інтерес швидко вичерпався. Всі фігуранти підкупу заперечують свою причетність до того, що купували чи що продавалися. Однак я плекаю свій досвід управління системою законотворчості і бережу спогади. І часто переглядаю історію листувань з моїми респондентами з найближчого оточення Порошенка, які передавали мені установки: скільки, кому, куди, і за що.

Про факти і докази розповім трохи докладніше. Анатомія корупції в українському парламенті – це взагалі тема для окремого дослідження і цілого циклу кримінальних справ, однак після виходу цієї книги головні фігуранти заявлять, що мої визнання – брехня і наклеп. Вони звикли “морозити” обличчя, і перш ніж ви почуєте чергову порцію заяв, що я все вигадав, хочу звернути увагу на кілька цікавих фактів, за якими допитливий читач побічно вирахує, що я не брешу.

По-перше, у мене на руках є сертифіковані результати експертизи іноземних компаній, що підтверджують справжність всіх листувань, платіжок та записів. Але це формальності.

Неформально перевірити корупційність голосування можна за другорядними ознаками. Наприклад, щодо явки депутатів. В ті дні, коли по Раді гуляють великі гроші, під її куполом з’являються парламентарії, яких днем ​​з вогнем не знайдеш в звичайні сесійні дні. Всі вони, володарі депутатського значка і недоторканності, за дзвінком – на робочому місці, їх навіть з рейсів знімають. Ні відряджень, ні лікарняних, ні вихідних – все відміняється. Вони ліниво бродять по кулуарах парламенту, знайомляться з журналістами і однопартійцями, неквапливо п’ють каву в буфеті, щоб в одну мить зайти в зал на одне важливе голосування і дисципліновано натиснути на кнопку. Більше від них нічого не потрібно.

Заведуть, посадять і підкажуть, коли жати на кнопку. При Партії Регіонів таким ляльководом, який жестами показував, за що і як голосувати, був покійний регіонал Михайло Чечетов. Він розмахував руками, щоб парламентарії нічого не наплутали і натиснули на «правильні» кнопки. Зараз роль Чечетова виконують групові чати, куди «куратор» просто скидає повідомлення, як голосувати і в який момент. Прогрес. Зручно.

Більшої ваги мають не ляльководи, а носії кеша, лідери “договорняків”. Коли я співпрацював з Порошенком, то розумів, що виконував роль посередника між Радою і Банковою не в глибокій самоті – у мене є помічники. За часів Януковича при владі за питання фінансового взаємодії з депутатським корпусом відповідав Андрій Клюєв. У Порошенка таких Клюєвих було кілька. У плеяді нових людей, наприклад, Олесь Довгий – посередник, ефективність якого визначається високим ступенем політичної адаптивності: він працює з колишніми регіоналами і командою Леоніда Черновецького, а також вельми вдало знаходить спільну мову з новою когортою сучасних політиків. Зручна людина. Багатий, до речі.

Скажу, що саме Довгого президент призначив до мене, як головного переговірника в перший місяць після моєї еміграції в Лондон. Саме Довгий став одним з кураторів скандальних позачергових виборів Сергія Березенка по 205-му округу, коли перемогу купили за таксою 400 грн за голос, та інше, та інше. Правда, останнім часом вплив Довгого і вага значно зменшилися, що сталося після скандалу з позбавленням його депутатської недоторканності.

Силовики завели на нього справу, звинувативши в махінаціях при розподілі землі за часів мерства Черновецького. Довгий худо-бідно відбився, але осад залишився. Кажуть, через Олеся президент сильно посварився з генпрокурором Луценком, а ентузіазм Довгого значно зменшився.

В окремих випадках президент делегував право домовленостей Сергію Березенку і екс-главі Адміністрації президента, а нині раднику президента Борису Ложкіну. Останнім часом вплив Ложкіна також зменшився. Він все більше і більше дистанціюється від клопотів першої особи у владі, хоча і не відійшов зовсім.

Однак головними в такого роду делікатних питаннях у Порошенка вже котрий рік залишаються двоє людей – його партнер і родич Ігор Кононенко, а також інвестбанкір Макар Пасенюк, керуючий директор групи ICU (інвестиційний банкір, наближений до Порошенка. – прим. ред.). Ну і начальник служби охорони Юрій Фьодоров. Його роль починається тоді, коли потрібно пронести готівку в чорних небрендованих сумках.

В особливо складних і дорогих випадках гроші перераховували безготівково. Я для себе збільшив і повісив в рамочку платіжку, на якій видно перерахування на мій рахунок майже 12 мільйонів євро. Гроші на особисте прохання президента України перевів сам керуючий директор групи Макар Пасенюк, задіявши одну з офшорних компаній – Melia Properties Limited. За домовленостями, після переведення в готівку рівно половину кеша я повернув до Адміністрації Президента – знову ж через Фьодорова. А решту мені довелося витратити на призначення по облрадам. Тобто крім “правильного” голосування в Раді мені потрібно було розрахуватися за призначення в багатьох обласних радах.

Гроші були розподілені по депутатам місцевих рад, які після обирали представників БПП, наприклад, в Київській, Житомирській, Чернігівській, Херсонській, Львівській облрадах. Там один голос коштував дешевше, ніж у Верховній Раді. Коротше, чорні спортивні сумки в той період тріщали по швах.

Серед найбільш дорогих голосувань я можу відзначити кілька: проекти держбюджетів 2015-2016 років, призначення та відставка генпрокурора Віктора Шокіна, нове призначення Юрія Луценка, відставка з посади голови Служби безпеки Валентина Наливайченка.

Скажімо, голосування за відставку Наливайченка коштувало 2-2,5 мільйона доларів. Через мене проходив мільйон. Однак рекордним за кількістю витрачених на парламент грошей за весь період цієї каденції стало голосування щодо призначення на посаду генерального прокурора України Віктора Шокіна. Операція «Дорогий Шокін» – так називали її на Банковій. Чинній владі ця кадрова рокіровка обійшлася в суму, близьку до трьох мільйонів. Тільки через мене пройшло 1,5 мільйона. До слова, Порошенко менівинен за це голосування, я вважаю. Тоді я заощадив йому купу грошей.

Лідер радикалів Олег Ляшко, наприклад, вимагав 10 мільйонів доларів за голосування його фракції – повне божевілля. Ми пропонували два мільйони і пояснювали, що інших розцінок давно вже немає. Криза, девальвація, пішов, Ляшко, лісом, коротше. Але він упирався і стояв на своєму. Торги тривали довгий час, в стилі доброго арабського демпінгу, але в підсумку нам вдалося знайти більш поступливих депутатів, які погодилися голосувати за Шокіна за менші, ніж запитували радикали, гроші.

Всі ці депутати сьогодні – власники публічних е-декларацій, де вказано, що на їх рахунках у банку великі заощадження – спадок від бабусь і дідусів, виграш в лотереї і доміно, а квартири і машини – подаровані дружинами або тещами.

Коли ми заручилися підтримкою інших депутатів, то очікувано послали Ляшка до лисого чорта, і йому це чомусь не сподобалося. Лідер радикалів злетів з гальм – чи то від жадібності, чи то від досади. Коли Ляшко зрозумів, що втратив два мільйони на порожньому місці, він вискочив на парламентську трибуну і почав качати істерику про змову Порошенка з регіоналами і про те, що Шокін обслуговуватиме банду Януковича, як тільки його призначать генпрокурором.

Порошенко тоді, спостерігаючи прямі трансляції, реготав від душі. А після зробив Ляшка маріонеткою, своїм “міньйоном” – через Ахметова.

Після публікації цієї глави її зміст прокоментував Олег Ляшко.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---