У нас три датчики: очі, голова та серце, - майстер металевих справ на Волині Сергій Шмидт

Про метал можна говорити як про матеріал, стихію чи інструмент. А можна вдатися до романтики і помріяти про… жінку. Так-так, саме про неї, бо ж лише жінка може бути непокірною та впертою, лагідною та піддатливою, притягує чи відштовхує, як і метал, до якого потрібен особливих підхід. Сьогодні говоримо про справу життя із народним умільцем, засновником сувенірної крамниці «Руда борода» Сергієм Шмидтом.

Особливістю виробів Сергія є вторсировина, з якою працює майстер.

«Наші вироби - це метал, що був у використанні, у який ми вдихаємо нове життя. Ідея полягає не у традиційній штамповці, яка нині популярна, а в ексклюзивній ручній роботі. У нас нема пневмомолота, лише руки та натхнення. Ми не маємо специфічного інструменту, але це не мінус, а навпаки – спонукає до ще більшої творчості. Прикро, що зараз «художню ковку» сприймають, як металеві паркани, мангали чи альтанки. Насправді - це мистецтво й ми рухаємося в утилітарному напрямку, виготовляючи інструменти, предмети побуду, декору. Для прикладу, у Львові ми робили ресторан у середньовічному стилі. Цікаво, що коли відвідувачі заходять, то їм пропонують сучасні столової предмети і ковані, більшість обирає старовинні. Звісно, вони менш комфортні, адже масивніші, втім, це дає можливість людям доторкнутися до шматочка минулого.

Для того, аби краще розуміти, що ми робимо, - купили тесло, який знайшли люди на городі. Йому років зо 700. Це для нас була особлива знахідка, адже її придбали саме для того, щоб зрозуміти, як виготовляли вироби наші предки. Зауважу, що тоді не було ні лазерів, ні болгарок, лише умілі руки та винахідливість. І що ми побачили, що в їхній роботі велика акуратність та точність. А це можна осягнути лише при скрупульозності, потрібно було сотню разів вдалити по металу.

І це зрозуміло, адже металу в той час було не так багато, як зараз, тому спроб на помилки не лишалося і кожен шматочок намагалися використати раціонально.

Цікаво зауважити, що коли ми беремося за якийсь складний виріб, то спочатку моделюємо його із пластиліну, а далі починаємо втілювати у життя. Метал – це той же пластилін, але піддається обробці при трішки вищій температурі – на сотень 5-8», - говорить майстер.

Сергій розповідає, що вже понад 10 років займається бойовим історичним фехтуванням і бачив багато обладунків різних епох. Та додає, що того, аби робити старовинні мечі, потрібно відчувати їх, знати навіщо на них кожна закарлючка.

«Спочатку має бути бажання та важка праця, далі усе приходить з досвідом. А для цього треба кілька разів обпектися та викинути пару заготовок на металолом. Звісно, є книги, в яких усе детально описано, і це треба знати, але вони не передають сам процес. Книги не додадуть майстру відчуття необхідної миті та навику точних рухів. Для прикладу, різний метал потребує різної температури для обробки, яка може бути і 300 чи 800 градусів. А визначити можна по кольору, метал з нагріванням світлішає.

Колись до мене прийшов товариш, який працює на заводі, й диву давався як ми це все робимо, бо ж у нього сотня датчиків, які про все кажуть, а у нас датчика три: очі, голова та серце», - розповідає Сергій.

Колектив «Рудої бороди» невеликий, окрім майстра, справою займаються помічник Сергій Сачковський та батько, який, допомагає після роботи чи вихідними, якщо якесь складне завдання.

«У нас весела компанія. Ми працюємо в насолоду, багато жартуємо та слухаємо музику. В обід любимо подивитися мультики.

Є в нас і свої правила. Зокрема не можна плювати у вогонь, сідати на ковадло, кидати сміття у горно. Просто, адже має бути повага до свого робочого місця, до своєї роботи та до самого себе.

Також ми чітко дотримуємося правил безпеки, адже розуміємо, що виробництво небезпечне й потребує особливої уважності. Тому маємо захисні окуляри, спеціальний одяг, міцне взуття із металевими вставками на носках, щоб коли щось падає, не поламало пальці. Також є спеціальні шкіряні рукавиці, щитки, респіратор. Робота має бути в задоволення, а не щоб жахатися від неї», - веде далі розмову Сергій.

Про те, як виникла марка «Руда борода», каже автор, думали довго.

«Ми все обмірковували, що ж придумати оригінального та цікавого, а потім якось назва сама прийшла. От у мого батька руді вуса, попри те, що він сивий і я маю руду бороду, хоча русий. Так і виникла назва – «Руда борода».

А цією справою я почав займатися випадково: знайшовши у підвалі два мішка вугілля, батько запропонував спробувати, тоді зробили нашвидкуруч імпровізоване горно й взялися кувати. Все страшно не вдавалося, пробували сокиру робити. Нічого не виходило і я просто викинув ще розпечену заготовку на вулицю.

Наступного дня підняв її, обдивився і зрозумів, що там і там можна підправити та все вдасться. З того часу почав працювати у цьому напрямку», - говорить майстер та додає, що корабель під назвою «Творчість» часто наштовхується на айсберг «Оренда приміщення».

«Почати свою справу на Волині вкрай важко. Перше, на що наштовхуєшся – оренда. Адже орендодавець може підняти ціну будь-коли, бо йому може здатися мало. Також важко знайти помічника. В мене було 9 людей, одні не допрацювали й до кінця дня, інші місяця не протрималися. Зараз вдалося налагодити співпрацю з Сергієм, вже разом рік працюємо.

Ще важко конкурувати з китайськими товарами, які низькопробної якості і їх дуже багато за малою ціною. Звісно, ми кардинально різнимося якістю та оригінальністю продукції, часто на ярмарках люди висловлюють захоплення нашими виробами, але не завжди купують», - завершує розмову Сергій Шмидт та додає, що попри усі труднощі їхній корабель все-таки пливе далі і, попри малий розмір майстерні, вона має гаряче «серце», адже ми велика нація, якій є чим гордитися.

Підготували журналісти Вадим та Анна Панафідіни

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---