Мереживо та портупеї: лучанка власноруч шиє еротичну білизну. 18+

Лучанка Галина Шмид має досить делікатне та естетичне захоплення, яке з часом переросло у справу всього життя. Так, у власній майстерні дівчина моделює та творить найрізноманітнішу білизну – ніжну, класичну та «з перчинкою». Розмаїття виробів вражає! Італійське мереживо, витончена вишивка, пікантний «контур» – це аж ніяк не все, чим Галина може здивувати навіть найвибагливіших леді. До слова, її вироби мають попит навіть за кордоном.

І, хоча свого часу Галина здобула вищу освіту за спеціальністю «лісове й садово-паркове господарство», її пристрасть до шиття та моделювання одягу з кожним роком життя лише посилювалась.


«Скільки себе пам’ятаю, я щось шию. Мій перший спогад, пов'язаний зі швейною машинкою, – це коли мама прострочувала якусь білу спідницю – вона вже цього й сама не пам’ятає, а мені запам’яталося, а я, своєю чергою, біля неї майструвала спідницю для ляльки з клаптиків тканини. На той момент мені було орієнтовно шість років, тому тримати в руках голку та ножиці батьки дозволяли лише у їхній присутності», – розповідає Галинка й мимоволі усміхається, поринаючи у солодкі спогади з дитинства.А ось за «дорослу» швейну машинку – бабусину «Чайку» – Галинку пустили в 14 років.

«Оце радості було! Після цього я почала просити маму знайти мені вчителя, який міг би навчити шити. Мама знайшла мені викладачку з професійно-технічного училища. Я приїжджала до неї додому, і вона навчала мене базових знань – як правильно робити викрійки, для чого яка виточка, як моделювати одяг. Тоді мене вперше посадили за промислову швейну машинку. Спочатку я дуже її боялась! Постійно слідкувала, щоб пальці випадково не втрапили під голку, розуміла ж – прошиє їх легко!», – каже майстриня.

У 16 років Галинка домовилася з завучем школи, у якій навчалася, що організує показ мод під час шкільного звітного концерту.

«Що могла – те на шкільний показ відшила. Моделями були однокласниці та подруги. Ті сукні, які я могла здужати пошити - робила я сама, а на більш складні моделі спочатку збирала гроші на тканину, а тоді їхала до досвідченої швачки й дивилась, як вона шиє. Я малювала ескізи, а вона мені показувала, наприклад, техніку швів і перепитувала, чи саме так я це все уявляла. В мене ЗНО на носі – а я сиджу і спостерігаю, як шиють платтячка. Майстерня на ДПЗ, а я жила у Липинах. То вже готувалась до ЗНО у маршрутках», – розповідає про свої перші кроки у швейному мистецтві лучанка.Галина зізнається, що їй дуже пощастило, адже всі уроки шиття проходили у крутих швачок, які знали про стандарти якості все.

«Тоді я ще не знала, що аж ніяк не всі дотримуються отих стандартів якості. Коли працювала в однієї жінки, яка також багато чого мене навчила, її клієнтка принесла сукню й попросила її переробити, бо хтось пошив – а плаття не сіло по фігурі. Я розкроїла ту річ, розклала на стіл і була шокована. Питаю у наставниці: «А так можна?». А вона й пояснила, що мені дуже пощастило, адже життя зводило мене лише з хорошими швачками», – каже модельєр білизни.

Трошки пізніше Галина дякувала долі за те, що її не взяли на навчання в одне з училищ Луцька. Тоді дівчині сказали: «Хай які гроші заплатять твої батьки – все одно не візьмемо».

«Річ у тім, що, коли ми прийшли до дирекції, моя мама зазначила, що я вже умію шити і в пріоритеті – університет. Училище було важливим особисто для мене, а для батьків – вища освіта. Тому мене почали «валити» технічними питаннями, яких я на той час не знала. Це те ж саме, що вміти варити каву, але не знати, з чого сконструйована кава-машинка», – усміхається Галя.

Однак така невдача не відбила у наполегливої дівчини бажання вчитися. А якщо є бажання – значить, і вчитель обов’язково знайдеться.

«Звичайно, під час навчання велика кількість тканини втрапила до смітника. Але куди ж без цього?» – сміється майстриня.

Протягом певного періоду Галина працювала у майстрині, яка вишиває шарфики і відправляє їх за кордон. Робота з легкими тканинами в майбутньому й дала їй поштовх до пошиття білизни.Галина зізнається, що іноді до неї навідувались думки, що, мовляв, пошиття суконь – це добре, але вона не знайшла у цьому родзинки, власне, для себе. Не раз думала: «А може, то не моє?».

«Але у 2016 році я пошила для себе перший бюстгальтер. Тоді ж і дізналася, що протягом всього життя носила не свій розмір, і так 80% людей, до речі. Пошила… Поміряла… Комфортно! Шви не розпадаються, носиться гарно. Показала виріб подрузі. Через тиждень купила мереживо і пошила бюстгальтер їй. І теж вийшло нормально. Сфотографували ми той «бюстик» і викинули у соціальні мережі. Несподівано мені написала дівчина із Кіровограда й попросила пошти таку ж білизну їй. Вона скинула мені максимально точні заміри, і я вирішила ризикнути. Вперше шила трусики на відстані. Було страшно, а як же він сяде? Викрійку то я побудую, але ж людини ніколи не бачила. Пошила, відправила, гарно сіло. Потім та дівчинка замовила у мене комплект білизни вдруге. На той час я шила лише бра та трусики. З формами ще не «гралася», – розповідає майстриня.Через пів року після цього Галина разом із подругою придумали назву бренда LingeRey_Studio, намалювали логотип, роздрукували етикетки в друкарні.

«У кожної людини є той, хто на неї впливає і дає чарівні мотиваційні «копні». для мене це - подруга Настя, яка може приїхати до мене й просто спостерігати поряд, аби я працювала й не відволікалась, – пригадує дівчина.

Справжнім проривом для Галини було запрошення до участі в одному з fashion week, де майстриня презентувала білизну ручної роботи у одному із «шоурумів» (Showroom).

«Лучанок зацікавила моя білизна, були продажі, посипалися замовлення. Опісля мене запросили на закритий показ, тому спеціально відшивала білизну вже на моделей. Однак у мене є власний пунктик – я працюю лише з повнолітніми моделями, адже білизну, яку моделюю та шию, не завжди можна вважати закритою. То як пустити 16-річну дитину напівоголеною на подіум? Навіть якщо вона згодна. Отже, у мене – табу 18+», – акцентувала дизайнер білизни.

Минув час, і луцькій рукодільниці стало мало бралетів та трусиків, які вона моделювала.

«Мені захотілося більшого – шити боді, купальники, працювати з формами і «кісточками». Шукала, хто міг би навчити, але на території Волині нікого не знайшла. Тому розпочався період, коли їздила вчитися шити білизну аж за 160 кілометрів – до сусіднього Львова. Тоді й з’явилося чітке розуміння того, що конструювання білизни відрізняється від конструювання звичайного одягу. Попри те, що базу знань вже мала, мене навчили тих речей, які я не могла осягнути без практики. Часом бувало, що купувала бюстгальтери спеціально для того, щоб розпороти і вивчити, як же він пошитий. Раніше я боялася шити вироби з поролоном, оскільки знала, що якісно я їх не виконаю, та й машинка не подужає такий матеріал. Тепер же маю промисловий агрегат, якому що не підсунь – все «з’їсть». Окрім того, маю оверлок та дві побутові швейні машинки. Тепер техніка дозволяє мені шити будь-які види білизни», – ділиться сокровенним умілиця.

Швейну майстерню Галина облаштувала вдома у батьків, адже двоє її братів проживають та працюють за кордоном, тож має місце де розмістити свою техніку та фурнітуру. Зі слів дівчини, вартість набору чи елемента білизни залежить від «начинки» – тканини, фурнітури тощо.

«У мене є вироби з італійської тканини, яку мені привозять з самої Італії. Це не той варіант, коли продавець вказує, що тканина італійська, а продає турецьку, а й справді – «там купили, сюди привезли». Ця тканина у мене лімітована, тому що її привозять по метру. Для того щоб пошити якісний бюстгальтер, потрібно зробити тринадцять замірів. Тобто якщо я зніму з людини тринадцять мірок, пошию білизну точно за лініями тіла. Якщо ж мені нададуть лише дві мірки, у мене є багато лекал і таблиці розмірів, за якими виведу ті мірки, яких мені не вистачає. У такому разі я моделюю креслення, відшиваю макет і міряю. Після цього клієнт розповідає, чи сів виріб гарно, розповідає, що хоче виправити. У пошитті білизни важливим є кожен міліметр», – ділиться професійними секретами Галинка.

Вона розповіла, що складність пошиття білизни на відстані полягає у тому, що часто людина не може самостійно зняти коректні мірки. Бували випадки, коли навіть після детального пояснення майстрині, як правильно робити заміри, люди помилялися аж на п’ять сантиметрів.Замовлення отримує не лише з різних куточків України. Білизну ручної роботи замовляють і з-за кордону.

«Перше іноземне замовлення отримала з Польщі. Моя подруга збирала замовлення в Любліні, передавала мені, я все шила й передавала їй назад на Польщу автобусом. Пізніше шила замовлення на Мальту. Зараз підключилися США, Таїланд та Японія. Клієнти знаходили мене через інтернет. Замовлення українок дещо відрізняються від закордонних. Наприклад, на Японію і Таїланд я відшивала «контурну» білизну – портупеї тощо. Клієнтки зі США замовляли і «контур», і бра, і трусики. Замовники з Польщі та Мальти брали більш практичні набори. Що стосується українок, то наші жінки замовляють абсолютно різну білизну – від чашечки з потрійним «пуш-апом» до делікатного бра. Нещодавно клієнтка попросила вишити на бюстгальтері пантеру. Щось контурне можу вишити й я, а ось таку пантеру маю замовляти», – усміхається співрозмовниця.

Для пошиття білизни майстриня використовує металеву гіпоалергенну фурнітуру.

«Перед тим як купувати оптом матеріал, беру пробу. Якщо якість не така яку я хочу, пускаю той матеріал на свої експерименти. На контурну білизну даю лише металеву фурнітуру та кісточки. Останнім часом почала моделювати та шити більш еротичну білизну», – розповідає Галина.Вона наголосила, що у світі мережив та гачечків є два кардинально різні «світи» – контурна та повсякденна білизна.

В одному виді білизни можна виходити протягом восьми годин на роботу, і при цьому комфортно почуватися, а призначення іншої – дійти із ванної кімнати до спальні. Хто ж одягає еротичну білизну на цілий день, а потім увечері приходить в ній до коханого чоловіка? Кожна білизна має свою категорію. Контурна у мене лише в трьох кольорах – чорна, червона, біла. Інших немає. У той же момент, повсякденна та еротична білизна є різних кольорів», – пояснює швачка.

Наразі Галинка наполегливо працює над «економікою справи». Серед планів на найближче майбутнє – придбати ще одну швейну машинку.

На запитання, чи підтримує лучанку чоловік у такій делікатній справі, Галина відповідає, що, безумовно так, ще й інколи підкаже свій «чоловічий погляд» на жіночу спокусливу білизну..

Насамкінець Галина радить представницям прекрасної половини людства любити й балувати себе.

«Ми в себе одні. Кого ж ще любити, як не себе? А якщо я люблю себе, то не буду ходити протягом дня у незручному чи негарному бюстгальтері. Жінка не має відчувати білизни і з полегшенням її скидати, приходячи додому з роботи», – радить луцька рукодільниця.Підготувала Вікторія Семенюк

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---