«Мені 76 років, а треба притулок шукати». Як у волинському селі Велицьк допомагають переселенцям
Жителі волинського села Велицьк прихистили півтора десятка внутрішньо переміщених осіб. Допомагають житлом, одягом і харчами. Єдине, з чим у селі проблема, – знайти роботу.
Про це йдеться у сюжеті телеканалу «Аверс».
За три місяці війни Надія з донькою виплакали стільки сліз, що багатьом важко і уявити. Вона розміняла восьмий десяток, а тепер на старості залишилась навіть без даху над головою. Жінки евакуювалися з Рубіжного. Спочатку в Ковель, а звідти у село Велицьк. Засіяли город, аби відволіктися від тяжких думок.
«Оце ж садила, поливаю, щоби думки дурні не лізли в голову, по правді скажу», – говорить Надія.
Її донька Ірина розповідає, що в їхню квартиру потрапив снаряд: «Я не знаю, як ми залишились живі. Нема житла, повертатись нікуди. Не знаємо далі, як буде і що буде».Жителька Велицька Алла чи не відразу зголосилася прийняти у себе тих, хто вимушений втікати від обстрілів. Сама тим часом постійно готує харчі на передову.
«В нас є будиночок невеличкий. Ми вже прийняли людей. Робили клич і до Ігоря Чайки (міський голова Ковеля, – ред.), і до наших керівників, що ми можемо прийняти і ми маємо приймати людей, тому що треба помагати. І таким чином ми прийняли людей з Рубіжного, вони в нас живуть і будуть жити стільки, скільки їм потрібно», – каже Алла Халамай.
Ірина розповідає, що їх зустріли, нагодували, приготували все необхідне: «Сусіди зі всієї вулиці допомагають. Ми приїхали перед святами, ще до Пасхи. Нам носили все: і м’ясо, і крупи, приїжджали волонтери. Тобто нас забезпечили всім необхідним.
Якби не допомога місцевих жителів, було би ще тяжче. Нині жінки отримують по 2 тисячі гривень. Пані Ірина каже, що вкрай необхідно знайти роботу. От тільки працевлаштуватись у селі зараз нереально.
«За одну допомогу ти не можеш прожити. Треба шукати роботу. Будемо думати, може, переїжджати кудись до міста, щоб я могла знайти роботу. Тому що я не можу кинути матір, вона одна не впорається», – зазначає Ірина.
Сімей, які через війну втратили все, – мільйони. Але попри це чимало родин чекають, коли українські захисники звільнять їхні міста, аби повернутися додому.
«Дай Бог їм здоров’я, сили, щоб ми змогли повернутися додому», – каже 76-річна Надія.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про це йдеться у сюжеті телеканалу «Аверс».
За три місяці війни Надія з донькою виплакали стільки сліз, що багатьом важко і уявити. Вона розміняла восьмий десяток, а тепер на старості залишилась навіть без даху над головою. Жінки евакуювалися з Рубіжного. Спочатку в Ковель, а звідти у село Велицьк. Засіяли город, аби відволіктися від тяжких думок.
«Оце ж садила, поливаю, щоби думки дурні не лізли в голову, по правді скажу», – говорить Надія.
Її донька Ірина розповідає, що в їхню квартиру потрапив снаряд: «Я не знаю, як ми залишились живі. Нема житла, повертатись нікуди. Не знаємо далі, як буде і що буде».Жителька Велицька Алла чи не відразу зголосилася прийняти у себе тих, хто вимушений втікати від обстрілів. Сама тим часом постійно готує харчі на передову.
«В нас є будиночок невеличкий. Ми вже прийняли людей. Робили клич і до Ігоря Чайки (міський голова Ковеля, – ред.), і до наших керівників, що ми можемо прийняти і ми маємо приймати людей, тому що треба помагати. І таким чином ми прийняли людей з Рубіжного, вони в нас живуть і будуть жити стільки, скільки їм потрібно», – каже Алла Халамай.
Ірина розповідає, що їх зустріли, нагодували, приготували все необхідне: «Сусіди зі всієї вулиці допомагають. Ми приїхали перед святами, ще до Пасхи. Нам носили все: і м’ясо, і крупи, приїжджали волонтери. Тобто нас забезпечили всім необхідним.
Якби не допомога місцевих жителів, було би ще тяжче. Нині жінки отримують по 2 тисячі гривень. Пані Ірина каже, що вкрай необхідно знайти роботу. От тільки працевлаштуватись у селі зараз нереально.
«За одну допомогу ти не можеш прожити. Треба шукати роботу. Будемо думати, може, переїжджати кудись до міста, щоб я могла знайти роботу. Тому що я не можу кинути матір, вона одна не впорається», – зазначає Ірина.
Сімей, які через війну втратили все, – мільйони. Але попри це чимало родин чекають, коли українські захисники звільнять їхні міста, аби повернутися додому.
«Дай Бог їм здоров’я, сили, щоб ми змогли повернутися додому», – каже 76-річна Надія.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.