«Медичка від Бога»: історія життя загиблої на війні волинянки Оксани Горпініч
Журналістка Валентина Петрощук розповіла про життя загиблої Героїні з Благодатного Оксани Горпініч.
Як пишуть у фейсбук-групі Наше Місто, стежки Валентини та Оксани вперше перетнулися ще кілька десятків років тому. Тоді вона, юна дівчинка із селища Жовтневого (нині Благодатне), після закінчення школи зустріла своє кохання – Ігоря із сусіднього села Заболотці.
Він покликав заміж і Оксана залюбки погодилася. Про майбутню професію тоді ще й не думала. У селі знайти роботу непросто. І коли на фельдшерсько-акушерський пункт, у якому довгі роки трудилася завідувачкою її свекруха Євгенія Іванівна, потрібно було знайти санітарку, дівчина, не вагаючись, дала згоду. А невдовзі стала тут надійною помічницею.
З часом зрозуміла, що професія медика їй особливо близька. На сімейній раді подумали, що Оксані потрібно здобувати освіту. І хоч на той час у молодій сім’ї уже підростала маленька донечка, а заочної форми навчання у медичних навчальних закладах немає, вирішили: разом доглядатимуть дівчинку, а на вихідні мама приїжджатиме.
Швидко збігли роки навчання. У старшої донечки з’явилася молодша сестричка. Дівчатка – Іринка та Наталя – росли слухняними, були справжніми помічниками і матусі, і бабусі. Коли прийшла пора Євгенії Іванівні йти на заслужений відпочинок, її місце по праву зайняла невістка Оксана.
У Заболотцях не знайдеться жодної людини, яка б не згадувала теплим словом сільську фельдшерку. Вона жила своєю роботою. З самісінького ранку, осідлавши свого двоколісного помічника – велосипеда, вона вирушала у дорогу, адже село – чималеньке, вулиці далеченько одна від одної.
Оксана не оминула жодної хати, де жили старенькі люди, що потребували її допомоги. По-особливому трепетно ставилася до немовлят та малих діточок.
«Бувало, тільки подзвоню, щоб отримати ту чи іншу консультацію, адже у нашій сім’ї підростало дві онучки, – зі сльозами на очах каже жителька села, колишня завідувачка бібліотеки Галина Коханюк, – а вже через певний час вона з медичними сумками на плечах стукає у двері. Уважно вислухає, порадить, заспокоїть – і далі в дорогу».
«Медичка від Бога» – так характеризують Оксану Горпініч усі, хто її знав чи з ким зводили життєві дороги. І коли з’явилася перша звістка про те, що на війні, куди вона пішла добровольцем, їхня медичка пропала без вісті і з нею немає зв’язку, всім селом молилися і просили Бога, аби знайшли її живою. Та не судилося...
Ту, що врятувала від смерті не одну сотню солдат, цими днями витягли з-під завалів мертвою.
«Ще і ще раз переконуюся у тому, що Бог забирає до себе найкращих. І серце обливається кров’ю, що у цій проклятущій та нічим не виправданій війні гине цвіт української нації – залишаються навіки зі своїм болем, який не втішають жодні нагороди, батьки, страждають діти-сироти, вдовами – молодесенькі дружини...» – пише Валентина.
У розквіті літ та у час буйноцвіття природи зупинилося серце ще однієї чудової людини, яка обрала для себе фах рятувати життя людей. Але Герої не вмирають!
Пам’ять про Оксану Горпініч, яка знайде свій останній спочинок у рідній благодатнівській землі, довго житиме не лише у пам’яті рідних, а й усіх тих, хто знав її – завжди усміхнену, добру, милу, щедру на добро.
Інформаційне агентство Волинські Новини висловлює щирі співчуття рідним. Вічна пам’ять і слава!
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Як пишуть у фейсбук-групі Наше Місто, стежки Валентини та Оксани вперше перетнулися ще кілька десятків років тому. Тоді вона, юна дівчинка із селища Жовтневого (нині Благодатне), після закінчення школи зустріла своє кохання – Ігоря із сусіднього села Заболотці.
Він покликав заміж і Оксана залюбки погодилася. Про майбутню професію тоді ще й не думала. У селі знайти роботу непросто. І коли на фельдшерсько-акушерський пункт, у якому довгі роки трудилася завідувачкою її свекруха Євгенія Іванівна, потрібно було знайти санітарку, дівчина, не вагаючись, дала згоду. А невдовзі стала тут надійною помічницею.
З часом зрозуміла, що професія медика їй особливо близька. На сімейній раді подумали, що Оксані потрібно здобувати освіту. І хоч на той час у молодій сім’ї уже підростала маленька донечка, а заочної форми навчання у медичних навчальних закладах немає, вирішили: разом доглядатимуть дівчинку, а на вихідні мама приїжджатиме.
Швидко збігли роки навчання. У старшої донечки з’явилася молодша сестричка. Дівчатка – Іринка та Наталя – росли слухняними, були справжніми помічниками і матусі, і бабусі. Коли прийшла пора Євгенії Іванівні йти на заслужений відпочинок, її місце по праву зайняла невістка Оксана.
У Заболотцях не знайдеться жодної людини, яка б не згадувала теплим словом сільську фельдшерку. Вона жила своєю роботою. З самісінького ранку, осідлавши свого двоколісного помічника – велосипеда, вона вирушала у дорогу, адже село – чималеньке, вулиці далеченько одна від одної.
Оксана не оминула жодної хати, де жили старенькі люди, що потребували її допомоги. По-особливому трепетно ставилася до немовлят та малих діточок.
«Бувало, тільки подзвоню, щоб отримати ту чи іншу консультацію, адже у нашій сім’ї підростало дві онучки, – зі сльозами на очах каже жителька села, колишня завідувачка бібліотеки Галина Коханюк, – а вже через певний час вона з медичними сумками на плечах стукає у двері. Уважно вислухає, порадить, заспокоїть – і далі в дорогу».
«Медичка від Бога» – так характеризують Оксану Горпініч усі, хто її знав чи з ким зводили життєві дороги. І коли з’явилася перша звістка про те, що на війні, куди вона пішла добровольцем, їхня медичка пропала без вісті і з нею немає зв’язку, всім селом молилися і просили Бога, аби знайшли її живою. Та не судилося...
Ту, що врятувала від смерті не одну сотню солдат, цими днями витягли з-під завалів мертвою.
«Ще і ще раз переконуюся у тому, що Бог забирає до себе найкращих. І серце обливається кров’ю, що у цій проклятущій та нічим не виправданій війні гине цвіт української нації – залишаються навіки зі своїм болем, який не втішають жодні нагороди, батьки, страждають діти-сироти, вдовами – молодесенькі дружини...» – пише Валентина.
У розквіті літ та у час буйноцвіття природи зупинилося серце ще однієї чудової людини, яка обрала для себе фах рятувати життя людей. Але Герої не вмирають!
Пам’ять про Оксану Горпініч, яка знайде свій останній спочинок у рідній благодатнівській землі, довго житиме не лише у пам’яті рідних, а й усіх тих, хто знав її – завжди усміхнену, добру, милу, щедру на добро.
Інформаційне агентство Волинські Новини висловлює щирі співчуття рідним. Вічна пам’ять і слава!
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Надання ракет Tomahawk та дозвіл бити по росіянах: у НАТО ухвалили резолюцію стосовно України
Сьогодні 16:27
Сьогодні 16:27
У віці 112 років помер найстаріший чоловік у світі
Сьогодні 16:11
Сьогодні 16:11
Обірвалося життя військового з Волині Василя Залевського
Сьогодні 15:54
Сьогодні 15:54
На Ковельщині горіла господарська будівля, постраждав сторож
Сьогодні 15:20
Сьогодні 15:20
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.