«Майстер, який запалював душі»: вечір пам’яті Степана Сидорука в Палаці учнівської молоді

17 січня в Палаці учнівської молоді на вечір пам’яті Степана Івановича Сидорука зібралися колеги, родина, представники міської влади, управління освіти, профспілки, директори шкіл, друзі та вихованці.

Рік тому невблаганно підступна хвороба обірвала долю директора закладу, відмірявши йому лише 57 років земного буття. Присутні на вечорі-реквіємі пригадали яскраві події життя непересічної людини, харизматичного організатора і мудрого керівника, віддали належне його багаторічній діяльності у формуванні потужного творчого колективу палацу, вихованні молодого талановитого покоління, підтримали родину Сидоруків.



Степан Іванович – син Волинського краю, і все його життя було тісно пов’язане з рідною землею. Він народився 20 жовтня 1962 року в селі Хотишів Камінь-Каширського району у сім’ї Анастасії та Івана. Завжди з душевним трепетом згадував він місця, де народився і виріс, через усе життя проніс любов до батьківської оселі. Після закінчення Хотишівської школи здобував вищу освіту на історичному факультеті Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки.

Трудову біографію розпочав секретарем комітету комсомолу, потім служив у лавах армії. У 1980-х роках працював помічником міського голови, після чого повернувся до служби в армії за контрактом. Вже тоді проявилися лідерські здібності Степана Івановича, які стали основою професійної та громадської діяльності. Починаючи з 80-х років, чоловік був одним з найактивніших лідерів дитячого, молодіжного громадського руху в Україні – головою Волинської обласної піонерської організації, членом бюро Національної ради дитячих організацій України, головою Ревізійної комісії Федерації дитячих організацій України.

У 2005 році розпочався новий значимий період життя Степана Сидорука – він очолив колектив луцького Палацу учнівської молоді.

«Чи думав я, простий селянський хлопець, що колись буду керівником у такому чудовому Палаці?!» – так він говорив, коли хотів підбадьорити молодих педагогів, допомогти подолати невпевненість в собі. Сьогодні вдячні працівники закладу пригадують його як відкриту до спілкування людину, яка раділа їхнім успіхам, вміла знайти компромісне рішення у життєвих та професійних ситуаціях. Степан Іванович ніколи не цурався своєї простої вдачі, нарівні з колегами брав участь у толоках і дружніх посиденьках, а його влучні висловлювання «Крига скресла», «Побійтеся Бога», «Будьте мудріші», «Давайте шукати те, що нас об’єднує» звучали і звучатимуть як відповідь на потреби нашого часу.Особливу увагу, свою батьківську любов Степан Іванович віддавав юним вихованцям палацу: він прикладав усі сили, щоб зробити палац сучасним, комфортним, затишним і відомим не лише на Волині, в Україні, а й за кордоном. Підсумком багаторічної відданої роботи директора стали численні патріотичні, освітньо-виховні, творчі національні та міжнародні проєкти. Без перебільшень, потужні танцювальні та вокальні колективи Палацу учнівської молоді зараз є знаними на престижних подіях в країні і в Європі. Указом Президента України №10/2017 Степану Івановичу було присвоєно звання «Заслужений працівник освіти України».Його серце перестало битися 18 січня 2019 року… Згідно з останньою волею Степана Івановича, свій спочинок він віднайшов у «забутому Богом і людьми», тихому і скромному селі Котуш у волинській глибинці. Найважчий тягар непоправної втрати ліг на плечі дружини Ірини, сестри Тетяни, дочки Мар’яни. Осиротіли внуки, яких так обожнював люблячий дідусь. Під час заходу дочка Мар’яна прочитала присвячений батькові вірш, запалила свічку. Хвилина мовчання – у пам’ять про Степана Івановича.Для вшанування пам’яті багаторічного очільника закладу, який вклав чимало зусиль і таланту для його розбудови, колеги та вихованці палацу підготували концерт-реквієм. На сцені актової зали пролунали класичні й сучасні музичні твори, проникливі вокальні та поетичні виступи, розгорнулися виразні хореографічні композиції.У життя своїх колег та вихованців Степан Іванович Сидорук увійшов як «майстер, який запалював душі», давав можливості для самореалізації, творчого поступу. Вкотре підтверджується мудра істина: людина жива, допоки згадують її діяння…

«…Ніхто із нас не знає, у кого і коли кінець,

Ми – персонажі, бо в кожного є своя роль.

У всіх своє покликання, місце та стілець,

Ми підлеглі під керівництвом наших доль»

З поезії Олега Назарка
Фото з сімейного архіву родини Сидоруків

Фото події Марії Пилипчук

Текст – керівниці гуртка «Юний журналіст» Марії Пилипчук, художнього керівника ПУМа Тетяни Панасюк

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---