Луцький театр вогню «Ейфорія» – про травми, нові зачіски та чому довелося виступати двічі для однієї людини

Під час розмови вони постійно сперечаються, перебивають один одного та жартують, однак коли беруть до рук «вогняний» реквізит, то стають одним цілим і максимально концентруються на виступі – це луцький професійний театр вогню «Ейфорія» у складі неповторних фаєрщиків Андрія Мошковського та Олександри Містюк.

Лише одне запитання про чоловіка, який через хворобу забув їх перший виступ, через що його рідні попросили виступити ще раз, змусило їх бути серйозними. Однак вже наступне питання про травми та підрівняні зачіски під час шоу знову повернуло їх до суперечок та жартів.

Тож, для читачів Інформаційного агентства Волинські Новини фаєрщики розповіли про виступ на весіллі відомого українського письменника Макса Кідрука, особливі забаганки клієнтів, романтичні випадки, а також отримані травми та нові зачіски.

Розкажіть, як у вас виникло захоплення вогняними шоу? Чому вирішили цим займатися?

Олександра: Одного разу я побачила, як хлопець крутить вогняне шоу. Це мене дуже заворожило – сам вогонь, процес – це було просто неймовірно, стоячи поряд, я відчула цей нереальний адреналін та зрозуміла, що хочу це робити. Паралельно мій брат також почав цим займатися, ми познайомилися з тим хлопцем, який один з перших у Луцьку почав крутити фаєр-шоу, і він передав нам цю науку.

Андрій: Я просто побачив, як Саша виступала, і закохався в це мистецтво, тому вирішив спробувати цим займатися. Спочатку Саша не дуже зраділа новому партнеру-конкуренту в колективі, але згодом ми з нею здружилися та відділилися від попереднього колективу, створивши свій дует.Скільки часу довелося вчитися, щоб опанувати бодай найпростіші навички? З чого починали?

Андрій: Дівчата розвиваються довше, тому Саші довелося вчитися років 12-14 (жартує, - ВН), а я вчився 4 роки, вийшовши на той рівень, що і вона.

Олександра: Власне я навчалася декілька місяців, після цього мені вперше дали спробувати покрутити не з тренувальним реквізитом, а з вогнем. Коли ти крутиш, то постійно вчишся, це постійний розвиток – скільки ти крутиш вогняне шоу стільки ти й навчаєшся чомусь новому. Я з впевненістю можу сказати, що вже минуло десять років з тих пір, як я вперше почала освоювати вогняну майстерність, і до цього часу навчаюся та розвиваю себе.На перших порах не було страшно?

Олександра: Однозначно було…

Андрій: Це щось нове. Вогонь – це стихія, яка є дуже непередбачуваною, навіть, коли ти виступаєш і дує вітер, воно трохи лякає. Зрозуміло, що зараз ми не боїмося.

Олександра: На початку ти отримуєш дуже великий заряд адреналіну, і це тебе лякає, але все пізнається з часом. Згодом ти стаєш впевнений в собі, знаєш, що і як правильно робити у різних ситуаціях.Коли зрозуміли, що варто створити свій театр вогню?

Андрій: Коли ми вийшли на новий рівень партнер-поїнгу…

Олександра: Партнер-поїнг – це той стиль мистецтва вогняного шоу, коли крутиш в дуеті, тобто один і той самий рух виконується вдвох. Можна сказати, що це вищий рівень вогняного шоу, ніж просто покрутити. Коли ми зрозуміли, що нам вдвох це комфортно і зручно, що ми навіть вдвох можемо зробити дуже якісне, феєричне, ейфорійне вогняне шоу, то вирішили створити свій окремий колектив – відбулося це три роки тому.

Андрій: Ось уже три роки ми існуємо всім на зло (сміється, - ВН).А чому саме «Ейфорія»? Можливо, ви запозичили назву з пісні переможниці Євробачення Лорін?

Олександра: Насправді театр вогню «Ейфорія» - це була моя мрія, напевно, років з 18-19.

Андрій: Під тиском Саші я не зміг їй «пропихнути» щось краще, тому що вона загорілася цим і сказала, що хоче, аби було так, тому так ми і назвалися. Мені назва не принципова, вогняне шоу воно і є вогняним шоу

Олександра: Як на мене, назва дуже гарна та привертає увагу людей.

Андрій: Так, дійсно вона закарбовується в пам’яті, люди згадують феєрію (в цей момент почали співати пісню «Euforia», - ВН).З вами ще хтось виступає? Чи ваші шоу ви робите лише у парі?

Олександра: Періодично з нами виступає мій брат, який є другом Андрія. Також є такий прекрасний артист Андрія Рейкін, який інколи нам допомагає. Тобто, коли є така потреба, ми залучаємо наших товаришів, які займаються тим самим видом мистецтва…

Андрій: Але зараз в принципі такої потреби немає, тому що ми звикли працювати лише удвох, і нашим замовникам здебільшого подобаються виступи, в яких ми працюємо в парі, змінюючи реквізит. Ми змонтували свої треки, де нам третя та четверта людина непотрібні.

Олександра: У нас виключно постановочні номери, які ми постійно вдосконалюємо та змінюємо, тобто ми не просто крутимо фаєр.Де саме ви виступаєте? На яких заходах можна побачити ваше шоу?

Андрій: Зовсім скоро, 12 серпня, ми будемо виступати на Дні молоді в Луцьку, адже ми постійно співпрацюємо з міською радою, зокрема з департаментом сім’ї, молоді та спорту.

Олександра: Переважно ми працюємо на комерційних замовленнях – це весілля, дні народження, різного роду вечірки, дискотеки.

Андрій: Також ми готові до волонтерських виступів, яких на сьогоднішній день дуже багато відпрацювали.Хто запрошував виступати в якості волонтерів?

Олександра: Дуже важко розповідати про волонтерські виступи, коли ти це робив не заради своєї вигоди, а заради когось. Було таке, що ми збирали кошти на АТО, діткам, які потребували негайної допомоги, виступали і в госпіталі для атовців. Ми відкриті до такого роду пропозицій, адже теж хочемо відчувати, що робимо це не лише для себе, а й для когось.Чи бували у клієнтів якісь особливі забаганки?

Андрій: Ми робимо все…

Олександра: Ні, все ми не робимо (сміються, - ВН), особисто я ні. Про Андрія говорити не буду. Звісно ми відкриті до всяких креативних пропозицій, якщо це вписується в рамки моралі…

Андрій: І в рамках нашої діяльності. Те, про що думає Саша, – це одне. Я мав на увазі саме роботу піротехнічного шоу (сміється, - ВН).

Олександра: Зовсім недавно ми готували програму до свята Івана Купала у селах Волинської та Рівненської областей. Ми завжди підлаштовуємося під замовника, коли нас просять зробити щось неординарне чи не те, до чого ми звикли, зокрема до більш розважальної програми, то ми на це йдемо.Можливо, пам’ятаєте найромантичніший випадок, пов’язаний з вашим виступом?

Олександра: Неодноразово наші виступи замовляли закохані чоловіки, які хочуть зробити пропозицію своїй коханій чи просто зізнатися у своїх почуттях. Ми виступали і в Старому місті, і біля будинку скульптора Миколи Голованя.

Андрій: В Луцьку часто проводяться нічні екскурсії, під час одної з яких жінка вирішила привітати свого чоловіка з днем народження – вона замовила цю екскурсію, а наприкінці ми виступали біля будинку скульптора…

Олександра: Це було дуже романтично. Все відбувалося зимою, ішов сніг, все біле. Закохана пара стояла з бокалами гарячого глінтвейну, збоку – факели та вогонь. Насправді це було прекрасне поєднання двох стихій.Знаю, що ви виступали на весіллі відомого українського письменника Макса Кідрука. Як вдалося отримати таке замовлення?

Андрій: Не секрет, що ми є колективом, який має своє ім’я і який поважає багато людей, котрі хочуть креативу та чогось ейфорійного. Ми співпрацюємо з рівненськими ведучими, які мають певний рівень ведення весіль, свою базу клієнтів. Є така прекрасна ведуча Наталія Чередниченко, яка одного разу до мене подзвонила і сказала: «Андрій, в мене є таке весілля, і я хотіла би прикрасити його вами». Для мене і для Саші це був сюрприз, адже ми навіть не знали, до кого їдемо на весілля…

Олександра: Насправді ми не знали, що виступаємо на весіллі Макса Кідрука. Будучи на місці, в нас був літературно описаний шок…

Андрій: Коли вийшла Наталя, то ми вже знали, для кого виступатимемо. Вона запитала: «Ви готові?». І я такий: «Наташа, ми не готові. Чому ти одразу нам не сказала, куди ми приїхали?».

Олександра: Виступ вийшов дуже драйвовим. Хочеться зауважити, що дизайнерське оформлення весілля було шикарним. Я думаю, що кожна наречена мріє про таке.

Андрій: Все було зі смаком, в американському стилі. Ми виступали відразу після виїзної церемонії, скрізь були ліхтарики, це було поблизу ставка.Саша, колись у розмові ти згадувала, що одного разу ви виступали двічі, оскільки чоловік мав склероз, і його рідні попросили повторити шоу. Розкажи про це.

Олександра: Це трішки сумна історія: ми виступали на весіллі дочки цього чоловіка у Львові, був чудовий виступ, всі були нами захоплені. За декілька тижнів після цього до нас зателефонувала дружина цього чоловіка, розповівши, що скоро в нього ювілей, і вони хочуть йому зробити класне святкування, в нього були серйозні проблеми зі здоров’ям, і він не пам’ятав нашого виступу. Тому вона дуже просила нас повторити шоу, адже тоді його емоції були дуже щирі та позитивні, тож жінка хотіла, аби він ще раз це пережив. Звісно, ми погодилися, приїхали та виступили – коли ми бачили того чоловіка, то цей момент дуже нас пробрав, ми дуже чуттєво і відповідально до цього віднеслися. Хочеться побажати таким людям здоров’я, нехай Бог їх оберігає та щодня дарує позитивні емоції.Оскільки ваші виступи не можуть обійтися без вогню, то чи бували випадки, що ви «підрівнювали» зачіски один одному?

Олександра: Не так давно Андрій – мій улюблений партнер (говорить з іронією, - ВН), член і засновник колективу «Ейфорія»… Ми обоє крутили піротехнікою, дуже близько стояли один до одного, і він так нею завернув, що вона повернула мені в голову, впавши на потилицю…

Андрій: І тому Саша постриглася під каре (сміється, - ВН).

Саша:…зробила мені залисину просто там, де в мене проділ на волоссі.

Андрій: Ти маєш розуміти, що це спірне питання, адже піротехнікою крутили як я, так і вона, тому могло відлетіти як від мене, так і від неї…

Олександра: Не могло, оскільки коли ти крутиш, то контролюєш свої руки і рухи, тому це було від нього, я це знаю.

Андрій: В той момент я вибачився, прийняв цю ситуацію.

Олександра: Андрій навіть купив мені каплі для росту волосся, але забув мені їх подарувати.

Андрій: Зі свіжого – як я поголився налисо: в мене була дуже гарна шевелюра і якось так випадково вийшло, що Саша не крутила разом зі мною партнер, тобто коли ми крутимо один біля одного, і вона просто «підстригла» мою шевелюру, тож мені довелося постригтися налисо.

Олександра: Я була з залисиною, і він походить з лисим – нічого страшного в цьому немає. В нас з Андрієм є таке головне правило: ми можемо робити, що завгодно – псувати волосся одне одному, палити одне одного. Головне, щоб не страждали люди, які оточують нас. Можливо, хочеться розповісти страшну історію, але особливо нічого такого не було, бо з роками ти здобуваєш певну майстерність.А як взагалі щодо травм, наскільки часто отримуєте опіки?

Олександра: Насправді дуже рідко, але періодично таке відбувається.

Андрій: Я люблю отримувати опіки, ми частково мазохісти (сміється, - ВН).Що вам потрібно для виступу? Де берете реквізит?

Олександра: Андрій – настільки майстерний хлопець, що руки склалися так, як потрібно. Він сам робить наш реквізит з куплених нами матеріалів. Зараз не проблема чомусь навчитися, тож зараз ми самі плетемо свій реквізит, постійно його перевіряємо та переплітаємо. Я дуже тішуся, що маю такого майстерного колегу.

Чи слідкуєте за конкурентами? Наскільки в Луцьку розвинені фаєр-шоу?

Олександра: Ми слідкуємо за людьми, які займаються тим самим видом мистецтва, що і ми. Називати їх конкурентами ми не будемо, адже це наші колеги. Переважно всі дуже добре знають один одного, ми спілкуємося та допомагаємо одне одному. Навіть колеги з інших областей дуже часто можуть нас виручити, зокрема у купівлі реквізиту, керосину, піротехніки. Бувають такі моменти, що в тебе виникає ще одне замовлення, однак ти перебуваєш в іншій області, тож просиш колег виручити тебе. Своєю чергою, ми протягаємо руку допомоги їм. Часто ми обмінюємося замовленнями. Звичайно ми стараємося бути кращими, але коли колеги також працюють над собою, то це дає поштовх до розвитку.А чи не виникало у вас ідеї вчити когось елементам вогняного шоу? Чи не зверталися до вас з таким проханням?

Андрій: Дуже часто питають, пишуть, просять, запитують, чи потрібний третій учасник, але ми не свінгери (сміються, - ВН) і звикли працювати лише удвох. Ми мали думку створювати свою школу фаєр-шоу, але розуміємо, що це буде «клепання» колег в лапках і ми вже не будемо ексклюзивні. Вони перебиратимуть від нас все, робитимуть те саме – це буде свого роду плагіат. Дуже часто наші колеги роблять плагіат на нас, прикриваючись індивідуальним смаком.Окрім занять фаєр-шоу, ви маєте звичайні роботи. Чи не задумувалися про те, аби займатися цим масштабніше? Можливо, навіть поїхати в інші країни, де шоу-сфера більш розвинена, ніж в Україні?

Андрій: Ми зараз про це не будемо говорити, але в нас є плани виїхати закордон, жити та працювати там, розвивати себе в цьому виді мистецтва, працювати над собою.

Олександра: Такі ідеї є і, можливо, під час припинення сезону вогняного шоу ми виїдемо закордон, де розвиватимемо себе, отримаємо досвід та розширимо кругозір, аби повернутися до Луцька кращими, ніж ми були до того.

Спілкувався Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---