Луцький отець-канонік Владислав Буковинський

Державна політика України на сучасному етапі почала приділяти більше значення висвітленню складних питань історії країни. Особливу роль у формуванні національної свідомості мали представники релігійних спільнот. Вагоме значення у створенні соціально-політичної думки різних національностей, які проживали на території Волині у воєнний період, відігравала Римсько-Католицька Церква.

Варто підкреслити діяльність духовенства та мирян Церкви у період 1939-1945 років на Волині. Спільними зусиллями вдалося зберегти самоідентифікацію етнічних груп, які проживали в регіоні. Вони також формували культурне різноманіття соціуму.

Однією із важливих постатей для Луцька міжвоєнного періоду є Владислав Буковинський. Народився 22 грудня 1904 року (за старим стилем) в Бердичеві. Його батьками були Кипріян Юзеф Буковинський та Ядвіга Сціпіо дель Кампо. Матір походила зі спольщеної італійської родини. Після смерті Ядвіги у 1918 році Кипріян Буковинський одружився з Вікторією Сціпіо дель Кампо.

Читати ще: «Заступивши дорогу в полі біля Довгова, за житом»: про луцьких отців домініканців середини ХVІІ століття

У 1914 році Владислав розпочав навчання у російській державній філологічній гімназії №8 в Києві. Із 1916-го навчався у Жмеринці. У 1918 році продовжив навчання у польській гімназії в Проскурові на Поділлі. У 1920 році родина Буковинських переїхала до Свєнціце. Таким чином вони були вимушені рятувати свої життя від більшовицьких переслідувань.1920 року, отримавши атестат зрілості та склавши екзамени у Краківському реальному училищі №2, Владислав розпочав навчання на факультеті права Ягеллонського університету. Паралельно юнак навчався в школі політичних наук при правничому факультеті. Під час здобування вищої освіти брав активну участь в діяльності Студентської кресової громади. Двічі був головою цієї ж ради. З 1925-1926 років працював головним редактором часопису «Час». У 1926-му закінчив навчання з почесним титулом магістра.

Читати ще: Монастир тринітаріїв у Луцьку на старих зображеннях

У період 1926-1931 років Буковинський навчався в Краківській духовній семінарії. Священницькі свячення отримав 28 вересня 1931 року. Із того ж року одразу взявся за виконання обов’язків вікарія та вчителя релігії у Рабці та Сухій Бескидський(до 1936-го). Довго пропрацювати на цьому місці йому не судилося. У 1936 році він отримав дозвіл від Краківського митрополита Адама Стефана Сапеги на переїзд до Луцька.

Першим місцем служіння в Луцьку для ксьондза Буковинського було викладання у Вищій духовній семінарії та робота вчителем релігії у луцьких школах. У семінарії навчав катехетики, історії Церкви та соціології. У Луцькій дієцезії виконував різні функції: генерального секретаря інституту Католицької Акції, головного редактора часопису «Злука», заступника редактора «Католицького життя». За свою роботу та значні заслуги перед Церквою єпископ Адольф Пйотр Шельонжек відзначив Владислава Буковинського титулом гонорового каноніка луцького капітулу (1938 рік).

Читати ще: Кілька штрихів до історії Ордену сестер бригідок у Луцьку

17 вересня 1939 року радянські війська увійшли до Луцька. Це стало початком першої радянської окупації міста. У цей час розпочалася активна антирелігійна діяльність, різноманітні адміністративні утиски духовенства з боку радянської влади. У римо-католиків Луцька відібрали приміщення єпископської курії, єпископської резиденції, католицької друкарні та духовної семінарії. Саме в цей складний для релігійної діяльності час Буковинського за дорученням єпископа Шельонжека було призначено настоятелем кафедрального собору святих Петра і Павла у Луцьку.

Ксьондз Владислав Буковинський взяв на свою відповідальність організацію опіки над убогими, хворими, в’язнями та тими, хто потребує. Особливу увагу духівник приділяв в’язням. Яскравим підтвердженням цього є приклад Луцької в’язниці, приміщення якої було розраховано на 640 осіб. У часі радянської окупації понад 2000 осіб відбували там покарання. Така кількість в’язнів була пов’язана з антигуманною політикою радянської влади.

До в’язниці кидали не лише через політичні погляди чи реальні злочини. Частим явищем були насильницькі ув’язнення як метод залякування, або ж представники радянського уряду незаконно привласнювали нерухоме майно без згоди власників. Під час екстермінації населення до Сибіру чи Казахстану Буковинський неодноразово виходив на вокзал, де стояли вагони з переселенцями. Духівник хотів допомогти з продуктами харчування та одягом.

Читати ще: Кілька штрихів до історії втраченого Михайлівського храму Луцька

За активну діяльність та чітку соціальну позицію 22 серпня 1940 року працівники НКВС заарештували ксьондза Буковинського. Слідство тривало майже шість місяців. За результататами судового процесу Владислава Буковинського засуджено за ст. 54-10 ч. 1 та 54-12 УК УРСР на вісім років трудових таборів. На виконання вироку він чекав у Луцькій тюрмі (колишній монастир святої Бригіди).22 червня 1941 року німецькі війська почали бомбардувати Луцьк. Було пошкоджено будинок тюремної адміністрації, ріг в’язниці та мури в кількох місцях. Частині в’язнів вдалося втекти. 22-23 червня на прогулянковий дворик було заведено близько 1500 українців. Поряд було близько 500 поляків, серед яких і ксьондз Буковинський та кілька католицьких священників. Вижити вдалося лише Буковинському.

Під час німецької окупації він проводив лекції релігії дітям. Допомагав знедоленим людям, незважаючи на національність чи релігійну приналежність. Буковинський допомагав рятувати єврейських дітей з гетто. Малечу переховували у католицьких сім’ях з навколишніх сіл.

Читати ще: Кілька штрихів до історії Єзуїтського колеґіуму Луцька

Ксьондз Владислав Буковинський організовував обіди для радянських в’язнів, яких німці тримали у Луцькій в’язниці. Серед іншого, завдяки його старанням німецька влада дозволила в’язням брати участь у богослужіннях російською мовою. Ці служби проводив ксьондз Буковинський. Він навчався у російській гімназії та знав мову ворога досконало.

Під час другої радянської окупації Владислава Буковинського в ніч з 3 на 4 січня 1945 року заарештували разом з єпископом Адольфом Пйотром Шельонжеком та іншими священниками. 22 січня 1945-го Буковинського перевели до Ковеля. Звідти перевезли до Києва в Лук’янівську в’язницю. У часі слідства Буковинському було винесено найвищу кару – розстріл згідно зі статтею 54-1а і 54-11 УК УССР. У 1946 році смертний вирок замінили на 10 років трудового концтабору.

Владислав Буковинський майже повністю відбув термін покарання (9 років, 7 місяців і 6 днів, решту «простили за добру поведінку»). Звільнений 10 серпня 1954 року. Наступного року Буковинський мав можливість виїхати до Польщі. Відмовившись, він залишився у Радянському Союзі. Виконував душпастирське служіння в Казахстані.

Читати ще: Данило Братковський: полономовний поет з русинською душею

3 грудня 1958 року «за агітацію серед дітей та молоді і зберігання антирадянської літератури» його знову заарештували. Під час судового процесу відмовився від послуг адвоката і сам проголосив захисну промову. Йому присудили три роки позбавлення волі згідно зі статтею 58-10 частини 1 УК РСФСР.

Після завершення терміну ув’язнення Буковинський повернувся до Караганди. Він не міг легально виконувати священницькі завдання. Щороку, втім, сплачував податки за проведення релігійних обрядів: «За минулий 1967 рік я заплатив 758 руб. 60 коп».

Ксьондз Владислав Буковинський помер 3 грудня 1974 року в Караганді. 19 червня 2006-го у Кракові розпочався беатифікаційний процес. 11 вересня 2016 року його проголосили блаженним.

Владислава Буковинський казав: «Кожен ксьондз, депортований в СРСР, став благословенням для вірних, не раз позбавлених священника від часів революції».

3 грудня 2024 року в луцькому кафедральному соборі святих Петра і Павла дякували Богові за життя та служіння блаженного Владислава Буковинського. Святу Месу очолив єпископ Віталій Скомаровський у співслужіні з духовенством Луцької дієцезії.

Павло ХОМ’ЯК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---