Луцьк у споминах відомих людей минулого

Цими вихідними лучани відзначають День міста. Віддавна Луцьк відвідували люди різних епох. Так чи так, місто заповнювало у їхніх життях певну нішу. Низка споминів-рефлексій про Луцьк – добре тому підтвердження.

Перша літописна згадка про Луцьк в Іпатіївському літописі: «У рік 1085… Ярополк залишив матір свою та дружину свою в Лучеську, а сам тікав до Ляхів».

Про облогу Луцька монголо-татарами і «Луцьке чудо» із Галицько-Волинського літопису (6 грудня 1259 року): «А потім, коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив Бог чудо велике. Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося у нього багато людей. А був уже холод і вода велика. І коли він [Куремса] прийшов до Луцька, то не міг перейти [ріку Стир]. Він хотів міст захопити, але городяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати [їх], але Бог чудо вчинив, і святий Іоанн [Златоустий], і святий Микола [Мирлікійський]: знявся ж такий вітер, що коли порок вергав [камінь], то вітер повертав каменя на них, [татар]. Вони все одно далі сильно метали на них, [городян] і зламався силою Божою порок їхній. І, не досягнувши нічого, вернулися вони в сторони свої, тобто в поле».Ян Длуґош (польський хроніст, середина ХV століття): «Місто на Русі найбагатше золотом, сріблом та хутром і, найважливіше, таке, що лежить серед багон і озер», «…Луцьк, славний з незвичайної врожайності ґрунтів, омитий прекрасною, званою Стир, рікою».

Читати ще: Який вигляд мала площа Ринок у Луцьку 100 років тому

Амброджіо Контаріні (венеційський посол, 1470-ті роки):«20 березня виїхав я з Польщі і вступив до нижньої Русі, яка теж належить до володінь названого короля; до 23 числа їхали ми весь час лісами, зупиняючись для відпочинку то в невеликих замках, то в селах, і прибули в місто, яке називається Луцьк; місто те має досить гарну, хоч і дерев'яну фортецю. Тут ми залишилися до 24 числа, побоюючись за себе через два весілля, тому що всі там були п’яні, а в такому стані люди небезпечні. Тут не п’ють вина, але вживають напій із меду, набагато міцніший за вино».

Читати ще: Кілька штрихів до історії Лютеранської кірхи у Луцьку

Олександр Яґеллончик (великий князь литовський, 31 липня 1497 року): «Маючи бажання покращити стан міста нашого Луцька, аби мешканці його, відповідно до свого становища, могли краще дбати про благоустрій, замість руського чи волинського, чи будь-якого іншого права, яким вони послуговувалися, надаємо їм на вічні часи право тевтонське, що маґдебурзьким зоветься…».Алессандро Ґваньїні (італієць-мандрівник, друга половина ХVІ століття): «[Луцьк] – деревʼяне провінційне місто, славне тим, що є столицею римської релігії і резиденцією грецького владики. Воно має два замки, що стоять на високих пагорбах».

Себастьян Фабіан Кльонович (польський поет, 1584 рік): «Як не сказати про тебе, о Луцьку, всім музам догідний, Ти в своїх мурах також бачиш владики лице».

Читати ще: Міські грабіжники Луцька XVII століття

Данило Братковський (луцький братчик, волинський поет-шляхтич кінця ХVІІ століття)про життя у місті:

«Той крам вірменський накупив, багатий,

А ще багатший – дорогі блавати,

Той різні хутра, пишні сукенниці,

Той бакалії, той трима крамниці.

Медами, пивом вміло промишляє,

Горілку, оцет чи солодке має.

Той сіном, збіжжям, сіллю той торгує,

А пан без праці в соболях вікує».

Читати ще: Духовне і матеріальне у сприйнятті лучан 400 років тому

Із Люстрації (опису) Луцького староства (1789 року): «Луцьк у міщанах має осіб слухняних, поважних і розумних, усі вони незаможні, проте цнотливі (порядні) і в гріхах не запідозрені».Ебенезер Гендерсон (шотландський священник, 1821 рік): «Головною релігією міста є римо-католицизм. Єпископ засідає у чудовому і величному палаці біля східного в’їзду в місто. Тут був єзуїтський колегіум до вигнання єзуїтів з імперії. Хоча в місті проживає лише три тисячі мешканців, у ньому є монастирі та церкви різних католицьких орденів …. Ці споруди разом із обширним і старим романтичним замком додають атмосферу величі місту…»Чернець луцького Ордену бернардинів, автор рукопису «Опис міста Луцька і Волині» (перша половина ХІХ століття):«Року 1429 у тому місті Луцьку конгрес трьох монархів відбувся: Сиґізмунда, цісаря Священної Римської імперії, Владислава, короля польського, і Вітовта, князя литовського. Коли вони до міста в’їздили, четвертий біскуп Луцька, Сплавський, особисто їх зустрічав. Бо була за Вітовта кафедра, заснована Казимиром Великим, королем польським, року 1364, перенесена з Володимира до Луцька».

Читати ще: Кілька штрихів до історії луцьких вірменів чотириста років тому

«Року 1630 ксьонз Аґацій Ґроховський, 24 біскуп луцький, [мощі] святого Рецеса Мученика Рицаря з Риму привіз, якого місто своїм покровителем обрало».Юзеф Іґнатій Крашевський(польський письменник, художник, перша половина ХІХ століття):«Після двогодинної подорожі з лівого боку поштової дороги, якою ми їхали, нам завиднілося місто, що лежало в долині над заплавами Стиру, і гора, що ще тримала на собі замок. Здалеку нам гарно представилася кафедра й вежі кількох інших костелів і церков, та очі мої з ненаситною цікавістю були звернені до напівкруглих мурів замку з вежею, які темніли здаля на горі, – замку Вітовта!»

Читати ще: Цеховий Луцьк: європейський вимір міста ХVI століття

Олена Пчілка (українська письменниця, 1883 рік):

«Ти, Луцьк стародавній, що досі слід явний

Ховаєш старої давнини,

Й Тебе я спізнала, й Тебе пильнувала –

Були то хорошії днини!

Старезний Твій замок, дідизни останок

Навік в моїй думці зостався.

І повідь весняна широка, і давня

Та церковця, в котрій прощався

Мій дух із Тобою!.. Не жалем-журбою

Хотіла б Тебе спом’янути,

Волинський куточок, де мов в сповиточку

Години ті сплять незабутні!»Леся Українка (українська поетеса, уривок поеми «Віче», 1901 рік):

«Зубчата тінь від замкового муру

все довшала, а далі й двір покрила.

В бойниці небо стало темно-синім,

не стало вже червоного віночка

на голові малої Жанни д'Арк, а ми співали... Раптом наша варта нам гасло подала: «Гуси, додому,

вовк за горою!» – Все затихло миттю:

«великі» йшли!.. Під муром притаївшись,

ми бачили, як постаті незграбні,

хитаючись та пишучи «мисліте»,

блукали по замковому дворі, – «великі» йшли з веселої беседи.

Ой, видко, шлях був довгий та трудний,

либонь, їм там судилось ночувати...

Таємне віче розійшлось таємно:

скрадалися ніжки маленькі тихо

у темряві; ніхто не озивався:

ручки стискались мовчки на прощання;

за брамою всі різно подались...

Де ви, мої товариші колишні?

Ми розійшлися, мов стежки по лісі. Чи ви коли ще згадуєте замок і всі ті речі, співи, таємниці? Чи, може, вам ‒ «великим», мудрим людям –

тепер уже не до дитячих мрій?»...Ольга Косач-Кривинюк (молодша сестра Лесі Українки, початок ХХ століття): «Леся розказувала, що вони з Мишею та з іншими, дитячим товариством, дуже любили ходити до руїн Луцького замку... Історію замку і подій, що в ньому відбувалися, вони добре знали».

«... Вже більше ніколи в житті не довелося їй бути в Луцьку, хоч і жалувала того, бо любила його дуже як місто, де пройшло більш як два роки її отроцького життя, як частину, та ще й столицю її укоханої Волині» (про від’їзд Лесі Українки з Луцька у травні 1891 року).

Читати ще: Як Луцьк отримав Маґдебурзьке право: історія міського самоврядування 500 років тому

«Дарма, що наш батько був чернігівець, а мати полтавка, всі ми, їх діти, що народилися і зросли на Волині, а Леся чи найбільше за нас усіх, вважали себе за волинян. Леся пристрасно любила Волинь, її дратували ті часті суперечки з лівобережцями, слобожанами, а часто і з киянами про те, чи Волинь (і Галичина) – Україна чи ні, чи чисто по-українськи говорять на Волині? З якою втіхою слухала Леся, коли наша мати завзято боронила Волинь і волинян та їх мову, бо й сама стала від довгого і докладного знайомства з Волинню й волинянами їх палкою прихильницею».

Читати ще: Доброзичливість і приязнь у мові волинян чотириста років тому

Юрій Косач (український поет, прозаїк, син Миколи Косача, племінник Лесі Українки. Поема «Любартів замок у Луцьку», 1926 рік):

«Над стрем'ям Стиру ‒ срібнолукий Лучеськ

нап'яв тятиву: хланями просторів

дзвенить стріла, синіє хмар співучість,

і горда башта стала на дозорі.

Гніздо шулік ‒ це замчище суворе,

оселя чвар і зрад, похіття і жадоби,

ні, недарма їм судищ, в непокорі,

жадав народ, зриваючи закови.

Лунав тут гомін учт, чаділи жаги

сновид святенних, захмелілих мстою;

на вежах маяли зміїні жала-стяги,

палало золото, загарбане розбоєм.

Мовчать бійниці. Тишу полуденну

холодить легіт з піль, голубить промінь,

та вже Любарт не вступить у стремено,

не задуднить помостом ратна комонь.

Давно вже прах розвіян Ягайлонів,

і шарлат витлів вщерть княжат похмурих;

їх срібний панцир потоптали коні

полків козацьких, кресаних у бурях.

Ось башти тінь ‒ сторіч привиддя чорне - Впаде на площу, а на яснім ґанку,

де весен памолодь, сторінку перегорне

чиясь рука життя нового Данте».

Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому

Сергій Рудковський(луцький караїм-поет, 30-ті рр. ХХ століття) про річку Стир: «Гей, гей, річко, рідна річко, повновода і весела стрічко, на твоєму березі надійно я стою і дихаю спокійно...»Мєчислав Орлович (польський етнограф і краєзнавець, 1929 рік): «Луцьк походить за найстаріше місто Волині, а за легендою існувало вже в VІІ столітті… Першопочатково Лучеськом називався, назву виводили від Луки – вождя дулібського, інші – од племені лучан. Перед постанням Володимира Луцьк був столицею краю».«Яґеллонська – головна вулиця Луцька. Тут концентрується торговий рух міста і знаходяться найбільші готелі, ресторани, кав’ярні, магазини. Тут також на променаді можна зустріти увесь вишуканий світ Луцька».

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---