Луцьк 1920-х років у спогадах дівчинки-очевидиці
Ірина Левчанівська – донька першої жінки-сенаторки польського сейму з Волині, Олени Гродзінської (у шлюбі – Левчанівської). Краєзнавиця, майстриня аматорського кіно та художньої фотографії.
Жінці належить низка нарисів та статей з історії наших теренів. Ірина Олександрівна залишила літературні спогади про матір. Книга «Сенаторка» розповідає про походження, життєвий та кар’єрний шлях Олени Левчанівської.
Певний період сім’я мешкала у Боголюбах і Луцьку. Відтак в означеній книзі можна відчитати те, яким бачила місто маленька Ірина на початку 20-х років минулого століття.
Через стінку було чути, як наші господарі ввесь час сваряться по-чеському. Запам’яталися такі слова, коли вони обзивали одне одного: «юха сакраменська» і «свіня ти єдна». Я в душі дуже гордилася тим, що мої батьки не сваряться, не лаються, не вживають брудних слів.
Оксана ШТАНЬКО
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Жінці належить низка нарисів та статей з історії наших теренів. Ірина Олександрівна залишила літературні спогади про матір. Книга «Сенаторка» розповідає про походження, життєвий та кар’єрний шлях Олени Левчанівської.
Певний період сім’я мешкала у Боголюбах і Луцьку. Відтак в означеній книзі можна відчитати те, яким бачила місто маленька Ірина на початку 20-х років минулого століття.
Маленька Ірина Левчанівська з мамою Оленою Левчанівською
«Ми часом ходили в Луцьк. Це була досить довга й цікава дорога. Мостів у місті ще не було, вони згоріли під час війни. З передмістя Красне у місто через річку Стир перевозили на човнах. Одним перевізником був каліка з однією ногою – Бен. Він жив біля переправи над річкою Жидувкою. Коли два мости через Стир та Жидувку відбудували, то люди назвали їх мостами Бена, або Бенівськими. Польська влада, не знаючи, в чому річ, недочувши, назвала їх мостами Бема. Був у них такий генерал, але до цих мостів не мав жодного стосунку!
Красненський міст на фото початку ХХ століття
Довго мої батьки шукали в Луцьку квартиру і роботу. Врешті знайшли житло в передмісті Луцька – Красному, у якихось чехів. Мама влаштувалася на роботу в «ізбі скарбовій» (це, здається, казначейство), також на Красному.
Панорама Старого Луцька і Красненський міст, початок ХХ століття
Мама знала польську мову, тому їй легше було знайти роботу, ніж татові. Вона стала заробляти, а ми з татом господарювали як уміли.Олена Левчанівська
Читати ще: Луцьк у споминах відомих людей минулогоЧерез стінку було чути, як наші господарі ввесь час сваряться по-чеському. Запам’яталися такі слова, коли вони обзивали одне одного: «юха сакраменська» і «свіня ти єдна». Я в душі дуже гордилася тим, що мої батьки не сваряться, не лаються, не вживають брудних слів.
Родина луцьких чехів біля воріт Свято-Троїцького кафедрального собору, фото 1920-х років
Дітей на нашій вулиці було багато. Гралися ми просто на дорозі, що йшла з Ковеля – нею ніхто не їздив..., заїхати кіньми можна було лише через Гнідавський міст.
Ірина Левчанівська на ковзанці у Луцьку, фото 1950-х років
Ні подвір’я, ні саду, як в Житомирі, не було, тому й ігри тут були інші: ні в хованку, ні в розбійників не було де гратися, отже, водили «Подоляночку».Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.