Лучани гуляли Луцьком XVII століття

Цінувати епоху, в якій живемо, і пам’ятати минувшину, закликали організатори міської екскурсії, якою відкрили туристичний сезон у Луцьку.

Так, учора, 16 травня, лучани і гості міста, які прийшли на захід, мали можливість поринути в історію 400-літньої давності. Тоді в Луцьку заклали наріжний камінь Собору святих апостолів Петра і Павла, зароджувались ідеї постання Церкви Воздвиження Чесного Хреста та Братства Милосердя. А ще тоді в місті вирувало життя, про що можна дізнатися зі старовинних книг, які залишилися до нашого часу в архівах.

Збір, традиційно, відбувся на Братському мосту, де колись протікала річка Глушець. За нею розташовувалася торговельна площа, де проводилися щопонеділка і щоп’ятниці місцеві торги. А раз у рік в Луцьку відбувався великий Святосеменівський ярмарок, кули приїздили купці з усіх усюд, і де можна було придбати найрізноманітніші товари.У 1619 році на колишньому Лазарівському пляці, де раніше стояв зруйнований Лазарівський храм, вирішили збудувати Церкву Воздвиження Чесного Хреста, при якому діяло братство милосердя. Саме братчики, які на фоні полонізації хотіли захистити свою православну віру, відкрили тут школу.

В стіні сучасного храму вмурована епітафія по бурмистру Луцька Григорію Поселейку. Міські книги містять опис неприємної історії, в якій опинився чоловік.1565 року цей чоловік мав пригоду, яку описано в гродському шляхетському суді. Скаржився він на шляхтича, родом з Московії, який звався Москвитином.

Річ утім, що Москвитин напав на урядника і забрав у нього сумку з великою сумою грошей. Саме історію того пограбування і було описано в міських хроніках.

Після отримання Луцьком магдебургського права, лучани мали право збудувати міську ратушу. Постала вона не одразу. До того часу, поки її збудували, міські урядники засідали у війтівському домі, який розташовувався на площі Ринок. Під цим домом були підземелля, де тримали неучтивих лучан. Приміром, 1566 року перед Великоднем луцькі вірмени напали на караїмську кенасу, тож за це їх посадили в підземелля.

Згодом, на тій же площі Ринок постала дерев’яна ратуша. На жаль, до нашого часу вона не збереглася: вона згоріла під час однієї з міських пожеж. Але інформація про те, які справи вершили міські урядники, таки дійшла до нашого часу.Цікаво, що 400 років тому вважалося, що чоловік який не обріс бородою, не може вирішувати міські справи, а ще не може одружуватися.Біля ратуші стояв прангер - ганебний стовп. Саме тут відбувалися міські кари, на які приходили подивитися міщани. Свого часу Бартоломій Ґроїцький з латини на польську мову переклав правила, за якими жити і судитися належить, а найцікавішими, для наших сучасників, мабуть, є справи про перелюб, які розглядалися за цими правилами.

Так, якщо жінка на ярмарку посміхнулася парубкові (не своєму чоловікові), і це хтось підглянув – її могли звинуватити в перелюбі. Так сталося з жінкою Ганною. Чоловік, якому вона посміхнулася, звався Войтек. Ганні на цій же площі відрубали голову, а Войтек, відкупившись від ката, пішов додому.Одним з «героїв» міських справ у Луцьку був і місцевий аптекар, уродженець Любліна, Ян Гепнер. Є свідчення, що аптекарем він був не надто чесним. Одного разу до нього за ліками прислала своїх слуг Федора та Івана Червоноґродська старостина (Червоноґродський замок розташовувався аж поблизу Тернополя). Жінці вельми боліла голова і крутило ноги, тож вона вирішила попросити в аптекаря коріння і трав лікувальних, щоб одужати.

Та аптекар її обважив, і вона прислала слуг з претензіями до Яна Гепнера. Його вдома тоді не було, а жінка Гепнера запропонувала слугам «зам’яти» цю справу за хабар. Згодом стало відомо, що ці слуги пішли до ратуші і поскаржилися на аптекаря. Та управи на Гепнера ніхто не мав - був він лейтвійтом і сам чинив справи міські.

В XVII столітті сталася в Луцьку одна знакова подія: 400 років тому, у липні 1616 року в Луцьку був закладений наріжний камінь храму єзуїтів, нині знаний костел Святих Петра і Павла, а освячений храм був дещо пізніше – у 1638 році. Так і почав активно діяти в Луцьку осередок єзуїтів.Спершу при месійному будинку отців єзуїтів, а згодом при новозбудованому храмі, діяв колегіум, де навчалися діти міщан. Луцький єзуїтський колегіум був одним із найзаможніших на Волині. Тут зокрема вчився Казимир Флоріан Чарторийський. На початках у колегіумі навчалося 150 учнів, у пізніші часи їх кількість сягала більше 300. Навчання було безкоштовним, а викладання на високому рівні, тому до Луцька приїжджали вчитися зі Львова, Острога та Києва.

Цікаво, що вчилися тут як і зовсім юні хлопчики, яким було всього 9 літ, так і 20-річні. Якщо спудеї погано себе поводили, то на голову таким порушникам одягали віслюче вуха, і з ними учні ходили по всій колегії. Тим, хто вчився добре - призначалися іменні стипендії.

Навчання завжди розпочиналося вчасно, лише війна або якийсь мор міг завадити розпочати навчання в термін.

Власне, в той час, коли жила Оксиня, в Луцьку вирувало життя: міщани сварилися і мирилися, жили в мирі і не дуже. Про всі знаменні події в місті оголошував кликун. До слова, відсьогодні, 16 травня, щодня опівдні міський кликун оголошуватиме найзнаменніші події міста. Комі цікаво – можна прийти під мури замку і його послухати.Завершилася погулянка містом біля замкових мурів. Саме там цього року встановили одну з п’яти фігур міського кликуна, який тримає корону Вітовта.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---