«Людина має в достойних умовах народитися, прожити і має право гідно відійти без болю та страждань», – директорка волинського хоспісу

Комунальний заклад «Волинська обласна лікарня «Хоспіс» міста Ковель», що його було створено на базі вузлової лікарні станції «Ковель», працює з березня 2017 року. Із перших днів обов’язки керівника медзакладу виконувала Наталія Віслогузова. А з вересня цього року рішенням Волинської обласної ради її офіційно призначено директором хоспісу.

Про те, що вже вдалося зробити, про будні медустанови, а також про плани і щоденні виклики Наталія Вікторівна розповіла в інтерв’ю ІА Волинські Новини.

Скільки наразі підопічних у хоспісі?

Зараз у нас 49 хворих, а загалом заклад розрахований на 50 ліжок. Черги як такої у нас немає, госпіталізовуємо пацієнтів у міру надходження, в першу чергу – онкологію, коли треба зняти больовий синдром.

Пані Наталю, за той час, що функціонує хоспіс, що вдалося зробити?

Наш хоспіс було створено в 2017 році на базі стаціонарного відділення залізничної лікарні. Заклад створили не для міста Ковеля, а для області. Тож ми приймаємо хворих з усієї Волині. Під час реорганізації залізничної лікарні виникла потреба у створенні хоспісу, тому що в закладі у Луцьку на 25 ліжок бракувало місць для паліативних хворих.

Попит на такі відділення є. Ми ж європейська держава. А скрізь у Європі є хоспіси, де надають паліативну допомогу важкохворим, адже людина має в достойних умовах народитися, прожити і має право гідно відійти без болю та страждань.

Паліативну допомогу надають у термінальній стадії, коли хворому вже потрібно знімати біль, полегшувати стан і, звісно, доглядати: нагодувати, помити, причесати, вчасно повернути, поміняти памперс. Усі ці послуги надають у нашому хоспісі.

Ми вселилися в будівлю, яка не була пристосована для таких важкохворих. Потрібно було радикально міняти і санвузли, і палати, тому що всі вони мають мати безпороговий доступ, бо у нас є хворі, які їздять на каталочках або інвалідних візках.

Ми замінювали багато дверей, реконструювали санблоки, щоб можна було завезти хворого в лежачому положенні й помити, зробили маніпуляційну, перев’язувальну. У багатьох палатах проведено капітальний ремонт. Тепер вони містять санвузли та апаратуру, потрібну для надання допомоги.

Закуплено інвалідні візки, ролятори, милиці, підйомники для підняття хворих, щоб полегшити роботу медичного персоналу.

А що у планах?

Завдання номер один – встановлення ліфта. Ми зверталися із цим проханням і до обласної ради, і до меценатів, щоб надали нам на це кошти. Адже коли буде ліфт, ми зможемо виводити та вивозити хворих на прогулянки, медперсоналу буде легше їх транспортувати.

Далі плануємо розвивати у закладі реабілітацію. Є багато післяінсультних пацієнтів, які її потребують. Ми вчимо їх розмовляти, ходити, розробляємо дрібну моторику, відновлюємо базові навички. Маємо для цього реабілітаційну кімнату.

Плануємо продовжувати ремонт палат, адже вони всі мають бути переобладнані.

Як намагатиметеся лобіювати інтереси хоспісу?

Ми й надалі плануємо співпрацювати з обласною радою, аби залучати кошти на хоспіс. Працюємо з меценатами, благодійними організаціями. Дуже допомагає нам церква євангелістів із засобами догляду та переміщення. Хочемо підключати громадські організації, щоб приходили допомагати волонтери, адже робота дуже важка фізично.

Власне, тому й вирішили балотуватися в депутати обласної ради?

У депутати обласної ради мені запропонувала йти партія «ЗА Майбутнє». Я погодилася, адже мені імпонують її засади. До того ж, це можливість лобіювати інтереси свого закладу, аби зробити в ньому умови, достойні того, щоб тут перебували важкохворі, щоб він був наближений до європейських хоспісів, а також змога стати в пригоді медичній галузі на Волині.

Що потрібно волинському хоспісу, аби умови тут наблизилися до європейських?

Звісно, потрібно робити ремонт, закупити більше апаратури й засобів для переміщення хворих. Утім ми зробили вже чимало й не є набагато гіршими за європейські хоспіси.

Ви кажете, що робота в хоспісі доволі важка. Чи не відчуваєте кадрового голоду?

Кадрів у нас достатньо. Люди не бояться тут працювати. У нас працюють і молоді дівчатка після медколеджу. Попри те, що робота справді важка, усі сумлінно її виконують. Єдине, на що сподіваємося, – що це достойно оцінять. Адже нинішні зарплати медперсоналу мізерні.

Я дуже вдячна своїм колегам, які, незважаючи на важку роботу й малі зарплати, щодня йдуть до пацієнтів.

Напевно, у вас особливий колектив. Бо не кожен зможе працювати у хоспісі.

Звісно, працювати нелегко. Буває виснаження, адже в роботу, окрім фізичних сил, треба вкладати душу й серце. Наші хворі потребують більше догляду, теплого ставлення, аніж лікування. І наш медичний персонал дуже добре це робить.

Як хоспіс увійшов у медичну реформу? Які склалися стосунки з НСЗУ?

Вочевидь в НСЗУ десь було недопрацювання, нерозуміння того, що таке паліативна допомога, бо було виділено дуже незначні кошти – 7850 гривень на рік на одного хворого з урахуванням зарплати медперсоналу. Це дуже мізерна сума для догляду за такими пацієнтами. Наш економічний відділ порахував, що на одного неонкологічного хворого на день треба 590 гривень. Якщо ж це онкологічний хворий і потрібен більш ретельний догляд, підключення апаратури, використання морфію, який дуже дорогий, то це 1134 гривні на день.

Читати ще: У Ковелі представили керівника обласного хоспісу

Паліативний хворий не може лежати в закладі два-три тижні, як нам рекомендують у НСЗУ. Це просто нереально. Адже такі пацієнти потребують тривалого лікування й догляду. Куди можна виписати людину із розсіяним склерозом, яка не сідає, не повертається, не ковтає, або ж із пролежнями, за два тижні? Такі пацієнти потребують тривалого перебування в закладі. Я навіть запрошувала фахівців з НСЗУ, аби приїхали й подивилися на паліативних хворих та сказали, чи можна їх за два тижні виписувати.

За річної потреби в 12 мільйонів наш заклад отримав від НСЗУ 2 мільйони 200 тисяч гривень.

Ми спілкуємося з Національною службою здоров’я, вони почали до нас дослухатися, тож на наступний рік обіцяють, якщо будуть гроші в бюджеті, на одного стаціонарного паліативного хворого виділяти 29 тисяч гривень, а на мобільну бригаду – 31 тисячу на одного хворого на рік.

Ви кажете про таке мізерне фінансування НСЗУ. Де ж берете кошти, яких бракує?

Частину нам виділяє обласна рада, зокрема повністю оплачує комунальні послуги, а також фінансує покращення матеріально-технічної бази закладу. А родичі пацієнтів оплачують добровільні внески на памперси, мийні засоби і частково на харчування, адже для таких хворих воно має бути покращеним.

На жаль, коштів на заробітну плату не вистачає, наразі маємо заборгованість за липень-серпень. Але ми вже подали додаткову пропозицію і нам в НСЗУ обіцяють, що до кінця вересня мають надійти кошти, яких нам недостатньо для зарплати.

Не боялися брати на себе цю відповідальність? Не думали змінити роботу на якусь легшу?

Ви знаєте, справді, дуже важко. Не важко працювати, розвивати якісь ідеї, домовлятися, залучати волонтерів. Важко знайти на це все гроші. Також відчуваю відповідальність за колектив. Адже ці люди на мене сподіваються. Повірте, я роблю все, що від мене залежить, аби їхню працю достойно оцінили. Дуже вірю, що нас почують, що паліативна допомога в Україні таки вийде на належний рівень.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---