«Людина боїться майбутнього тоді, коли вона незадоволена собою сьогодні», – психолог з Луцька

Кажуть, що майбутнє – це невідомість, тож не дивно, що страх перед ним – одна з базових емоцій кожного. Як не хвилюватися за себе, за близьких, як подолати внутрішні страхи та які ресурси шукати всередині себе, аби не тривожитися? По це в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили із кандидатом психологічних наук, практичним психологом Оксаною Фениною.

Часто люди кажуть таку фразу: «Не знаєш, що буде завтра». З одного боку, ми бачимо, що всі намагаються якось заощадити, адже в ситуації з карантином направду не знаєш, чого очікувати. А з іншого – у так звану чорну п’ятницю в торгових центрах був неабиякий ажіотаж. Як пояснити поведінку людей?

Люди шукають не так той товар, як емоції. Ті емоції, які вони отримують, коли мають кошти, можливості купити щось дешевше. Від цього вони відчувають задоволення. Загалом у житті люди шукають не так якихось реальних подій, як емоційного наповнення тих часів, коли їм було добре та комфортно, коли вони почувалися задоволеними і щасливими. Роблячи якусь покупку, вони задовольняють і якісь свої базові потреби, а головне – задовольняють потреби емоційні. Людина отримує той спектр позитиву, якого їй бракує, особливо в час пандемії.

То, можливо, не такий і великий той страх, якщо люди таки витрачають гроші?

Це радше якийсь азарт – піти, купити дешевше і щоб воно було потрібне. А дехто може отримувати і насолоду від страху: мовляв, чорна п’ятниця, а я не встиг нічого придбати, а раптом ціни виростуть. Люди схильні шукати якісь страхи. А коли вдається купити щось дешевше, зекономлені гроші можна ще на щось витратити. Люди отримують задоволення від того, що зробили.

Ми знаємо, що страх відчувають люди різного віку. Дуже часто батьків непокоять страхи дітей. Хтось боїться заходити в ліфт, хтось лякається темних приміщень. Як з погляду психології можна пояснити дитячі страхи? Які вони є?

Розумієте, з кожним конкретним страхом потрібно розбиратися, тому що кожен страх має своє походження. Якщо дитина боїться темноти, наприклад, піти вночі в туалет, бо там її може хтось з’їсти, як варіант, можливо, її цим лякали. Треба з’ясувати, якого віку ця дитина, тому що особистість формується до п’яти років.

Формування особистості починається не в той день, коли дитина народилася, а з моменту зачаття. Багато залежить від того, як минула вагітність мами, які емоції вона переживала, чи мала страхи, побоювання. Дитина вже з цим народжується. І тоді починаються страхи, які не підлягають поясненню з боку батьків та інших людей. Перинатальна психологія – досить сильна річ, працюючи з якою, можна багато чого відкрити. Страхи не обов’язково сформовані тут і тепер.

Читайте ще: «Нас дуже руйнують ілюзії, образи і бажання, які не є нашими», – психосоматолог з Луцька

Маленькі діти бояться невідомого: уперше стрибнути в басейн, сісти на велосипед, зробити щось таке, чого ще ніколи не робили, навіть спробувати якийсь новий продукт. І коли в малюка виходить щось зробити, він отримує задоволення від того, що зміг.

Тривожні, панічні батьки передають дитині страх на енергетичному рівні. Вона росте в цьому страху. І що більше людина боїться, то більше вона підживлює свій страх, він розростається. Тобто люди вже не відчувають свого життя без страху. Він дуже пов’язаний з нашим тілесним, може довести до ступору і вегетативної бурі. Треба прислухатися до свого тіла, бо воно хоче жити. І готове з цим впоратися. Відповідно, воно дає людині сигнали щось не робити чи кудись не йти.

Чи можна стверджувати, що так звані панічні атаки, які люди переживають у дорослому віці, зароджуються ще в дитинстві?

Страх має певні стадії. Спочатку в людини може бути якась тривожність, занепокоєння, стурбованість. Пізніше це може переростати в паніку. Відповідно, панічна атака – це той стан, який виникає раптово, там уже задіяні і вегетативні функції тіла, і дихання, серцебиття, тремори. Вона триває недовго. Коли працюєш з клієнтом, який має панічну атаку, передусім людині треба сказати, що від цього ще ніхто не вмирав. У кожного треба знайти той тригер – першопричину, що запускає той чи той страх у її житті.

Зрозуміло, як серце й душа реагують на страх, скажімо, у людини може бути прискорене серцебиття. А як поєднати з цим розум?

Тут є окрема техніка визначення, де в людини яка точка, що реагує: де точка розуму, тобто голови, серця, душі й тіла. Коли працюєш з людьми, у них починають реагувати такі частини тіла, що й подумати годі. Наприклад, одна моя клієнтка згадала, що в п’ять років зламала ніжку. Нога просто відреагувала, коли ми з нею працювали. Це все – на рівні метафізики. Ми не прислухаємося до свого тіла, не відчуваємо його, блокуємо. Коли болить голова, ми п’ємо пігулку. А насправді тіло нам сигналізує, що ми робимо щось не те.

Що більше ми боїмося, то більшим стає страх. Страхи насправді бувають такі, що допомагають людині вижити: не пхати руку у вогонь, не торкатися гарячої праски, не лізти до собаки, що гавкає. А є страх, якого в реальності ми не бачимо. Але прокидаємося вранці – й відчуваємо прискорене серцебиття, думаємо про те, що сьогодні щось станеться, самі себе накручуємо на цей день. Треба вранці встати і сказати собі: «Сьогодні буде чудовий день. Ти молодець». Варто хвалити себе.

Читайте ще: «Добре, щоб у ваших перлинок були свої мушлі», – психолог з Луцька про те, як пережити підлітковий вік

Виникнення страху залежить від того, яка людина за своєю суттю. Можливо, йому піддаються ті люди, які беруть все дуже близько до серця, переймаються і дещо перебільшують ситуацію, яка складається в житті? А тим, хто на все дивиться з холодним розумом, не властиво боятися?

Що спокійніше люди дивляться на життя, то більше вони задоволені собою. Людина боїться майбутнього тоді, коли вона незадоволена собою сьогодні. Коли в 30-40 років вона нічого не досягнула, то готова звинувачувати у цьому всіх. Але завжди питання лише в ній самій – якою себе бачить, якою відчуває, як формує своє життя. Якщо ми задоволені собою сьогоднішніми, то будемо задоволені й собою завтрашніми, бо ми вже до цього навчені.

Які страхи є в підлітковому віці?

У підлітків досить загостреним є страх зовнішності. Їм важливо, який вони мають вигляд. Вони бояться того, як продовжувати майбутнє. Загалом, формування страхів до підліткового віку в більшості випадків залежить від батьків, від того, як дитину виховували, до чого її привчали, який приклад вона бачила.

Дитина вбирає емоції батьків. Вона живе в тому спектрі емоцій, у якому живуть її батьки. Якщо вона бачить упевнених маму, тата, у яких чудові стосунки і між собою, і з дитиною, то й вона росте впевненою. Бо коли спілкування обмежується фразами на кшталт: «Не будеш вчитися, двірником працюватимеш», то цим дитину залякують, вона починає почуватися невдахою.

Головні люди в житті дитини – мама й тато, причому мама – найголовніша, бо вона дев’ять місяців носила її під серцем. Є мами, які не поспішають перерізати оту пуповину, не відпускають дитину від себе й у 20, 30 років. Бо бояться. Але не за дитину, а за себе.Буває, що в благополучних сім’ях, у сприятливих умовах виростають діти з купою комплексів. І навпаки, діти, які виховуються, наприклад, у дитячих будинках сімейного типу, мають впевненість, виростають достойними людьми. Можливо, є якісь речі, які не залежать лише від виховання?

У будь-якому випадку все залежить від того, в якому середовищі, у якій атмосфері дитина жила, і в кожного, звичайно, є свій тип нервової системи, є сильна і слабка – відповідно до того, як людина себе сприймає.

Це, напевно, ключове все-таки?

Не завжди, але відіграє теж свою роль. От ви кажете – благополучна сім’я. Зазвичай благополучні сім’ї – це матеріально забезпечені, в яких діти мають все, що хочуть, де батьки про них ніби як дбають. Але це така зовнішня картинка, якщо копнути глибше і поговорити з цими людьми про те, чого вони недоотримували в дитинстві, з’ясується, що з ними просто не спілкувалися, не розпитували, як у них минув день. Просто питали: «Їсти хочеш? Щось купити треба? Це без проблем, ми задовольнимо всі твої потреби».

А дитина хоче спілкування. Є таке поняття, як недоціловані, недолюблені діти, яких в дитинстві просто не брали на руки, не обнімали, не гралися з ними. Відповідно, воно в дорослому віці дуже відбивається, коли людина просто дуже хоче обіймів, саме тактильного відчуття.

Читайте ще: «Зараз на планеті такий період, який можна назвати проходженням через точку нуль», – психотерапевт

Я дуже часто люблю говорити, що людина в першу чергу має любити себе. Якщо вона не любить себе, то просто не вміє любити іншого. А любити себе досить нелегко. Це порівнюють з егоїзмом, з нарцисизмом, та це зовсім різні речі. Любити себе – це любити весь світ і себе в цьому світі. Якщо вже це життя нам дано, прожити його треба так, щоб бути задоволеним кожним днем і собою щодня, незважаючи на те, що трапляється.

Люди зазвичай схильні помічати негатив. Якось легше їм сказати, що сьогодні сталося в світі, які трагедії, катаклізми, катастрофи, скільки там вже у нас хворих на коронавірус, ніж про те, скільки у нас позитивного. І зі ЗМІ, особливо з новин на деяких каналах людина чує, скільки жахів відбулося в світі й зокрема у нас в країні. Потім у неї починається страх: якщо сьогодні так, то що ж буде завтра?

Люди самі все роздувають, самі себе лякають тим, що є, що відбувається, і з чогось маленького вони вже можуть зробити таку картину. Найлегше маніпулювати заляканими людьми, з ними набагато легше багато чого робити, ніж з тими, які є вільними від страху і просто живуть вільно в цьому світі й насолоджуються собою, кожним днем.

Майбутнє – це невідомість, але, напевно, на цей страх впливає ще й те, що шаленими темпами змінюється світ. Батьки хвилюються за дітей, за їхнє майбутнє, чи знайдуть вони місце під сонцем, це теж впливає на таке загальне самопочуття. Є так звані форми страху. Можливо, є якісь техніки, аби побороти цей страх?

Я можу сказати про деякі такі техніки для роботи зі страхом, те, що я практикую, що є досить ефективним. Треба просто зі своїм страхом поговорити. Скласти список, чого ти справді найбільше боїшся. От людина каже: «Я боюся майбутнього». А от конкретно розпиши, чого ти боїшся в своєму майбутньому. І тоді з конкретно цим пунктом вже треба працювати і припрацьовувати, де ж воно в тебе взялося. Це може бути якийсь невдалий попередній досвід, причому не так самої цієї людини, як попередніх поколінь, що колись щось з кимось трапилося і, відповідно, людина це переносить на себе і на своє життя.

Далі така проєктивна методика – намалювати свій страх. Взяти олівці, фарби, фломастери, його намалювати і потім поговорити про цей образ.

Його треба якось зобразити, так?

Так, зобразити щось у вигляді свого страху. Далі сказати, як його звуть. А потім ідуть запитання, де він живе, чим харчується, а що трапиться, якщо він помре тощо. Потім ми аналізуємо це з людиною.

А клієнти серйозно сприймають такі речі, коли їх просять намалювати свій страх?

От, наприклад, людина намалювала тваринку, назвала її Джорджик. Ми говоримо не про людину, а про цього Джорджика. Де він живе, що він їсть, з ким він живе і так далі. Потім, коли ми це аналізуємо, людина говорить не так про ту тваринку, яку вона намалювала, як про себе. І під час аналізу таких технік відкривається дуже багато чого, що сидить всередині людини.

І потім, до речі, не всі клієнти, коли я пропоную знищити малюнок, погоджуються. Але буває таке, що погоджуються, ми тоді беремо сірники, підпалюємо цей папірець, він горить, відповідно, спалюється цей страх. Такі речі відкладаються в пам’яті людини, коли вона це проходить.

Читайте ще: Плакати – можна. Просити про допомогу – треба. Поради психолога, як допомогти собі у миті відчаю

А дехто забирає додому малюнок. Тобто кожен по-різному ставиться до свого страху, люди не завжди готові з ним розлучатися, тому що від того, що людина відчуває якийсь певний страх, вона має таку вторинну вигоду: я не буду починати щось нове, тому що боюся; я не буду щось робити, тому що хворий, в мене такий діагноз; я не буду знайомитися з протилежною статтю, створювати сімейне життя, тому що боюся, що недостатньо гарний, недостатньо успішний, недостатньо забезпечений. Тобто людина сама собі придумує той спектр, чого вона боїться.

Чи є ще якісь способи, як цей страх можна побороти? Можливо, маєте рекомендації для мам, чиї діти чогось бояться?

У груповій роботі з дітьми років семи-восьми й навіть старшими є такий собі мішечок страху. Таке заняття можна проводити в кількох варіантах. Можна взяти іграшки або ватман, на ньому намалювати коло, і кожна дитина малює свій страх. Потім між дітьми відбувається такий обмін інформацією, хто чого боїться, і вони можуть цей страх або обміняти з кимось, або комусь продати, або вони просто ухвалюють рішення спільно його знищити. Тому що такий страх розповсюджується не на одну дитину.

Темряви можуть боятися досить багато дітей. У роботі з клієнтами з’ясовуємо, які страхи були в дитинстві. Страх темряви є в багатьох, висоти бояться набагато рідше. Темрява – це невідомість, лякає те, що я не бачу, що відбувається довкола мене. Є такі діти, які сплять тільки з нічниками або взагалі не вимикають на ніч лампу. Дорослі деякі теж це практикують.

Це якийсь нехороший пережитий досвід?

Нехороший пережитий досвід і невідомо коли. Чи, скажімо, ще в утробі матері, чи вже за народження. Причому ми несемо в собі досвід не тільки перинатального періоду, ми несемо досвід поколінь. А наші попередні покоління пережили досить багато негативних подій. Це і Друга світова війна, і Голодомор. Потрібно навести порядок зі своєю мамою саме щодо них.

Мама – це найцінніша людина, і за що ми найбільше їй вдячні – це за те, що вона дала нам життя. Тато, звичайно, теж, але мама в будь-якому випадку більшу роль відіграє і для дівчаток, і для хлопчиків. Просто треба бути вдячними попереднім поколінням за те, що ми сьогодні живемо і маємо цю можливість.

І, відповідно, пропрацювання цих ресурсів, які були нам закладені попередніми поколіннями, а вони є різні. Ці страхи нам передаються. Є такий вислів, що передається все до сьомого покоління. Це в медицині так говорять. Але воно передається не так генетично, як на енергетичному рівні – те, що пережив наш рід. І ці родові сценарії ідуть в майбутньому, ми їх передаємо своїм нащадкам.

Якщо подивитися довкола, щасливих людей мало. Щасливих сімей дуже мало, в кожного свої страхи, свої якісь питання, свої проблеми. Ми самі формуємо своє життя, ми самі програмуємо свій завтрашній день. Хтось живе лише фантазуючи, а хтось потрошки щось робить, у когось потрохи щось виходить. Ми знімаємо те, що закладено. Це стосується різних форм: і страхів, і особистого життя, і фінансів.

Коли люди пропрацьовують те, що в них закладено було, виявляється цей страх бідності. Є таке, що до людей приходять гроші, та вони просто не можуть в них втримуватись.

Справді, є така тенденція: в одних гроші не затримуються, інші чомусь їх накопичують, не витрачають, себе у всьому обмежують, економлять.

Це ви назвали дві крайності: такий плюшкін і транжира. Буває, що в людини грошей немає, в якийсь день вона заробила 10 тисяч, а наступного вже тих грошей у неї немає.

Ми дуже часто купуємося на гарні знижки, на гарні пропозиції, ганяємося за модою, а це ж чистої води маніпуляція.

Звичайно, підсаджують тих, хто підсаджується. Є такі люди, яких ти не підсадиш ні на що, тому що людина конкретно знає,що їй треба, а що не треба.

Ну от все-таки, якщо брати ці типажі, одні витрачають, виходячи з можливостей, а інші не мають тої можливості, а витрачають. Це проблема?

Тут потрібно розбиратися, навіщо. В багатьох людей є таке: а що люди скажуть? Тобто я зараз куплю це, потім запрошу гостей, ми це відсвяткуємо, сусідам покажу, вони побачать, який я успішний і вмію вибрати. Людина хоче, щоб її похвалили, і вона сама задоволена тим, що це зробила й отримає хороші відгуки. Від її родини, сім’ї, друзів, знайомих. Можливо, через два-три дні людина буде думати, навіщо це зробила, але в той день вона отримала дозу цих емоцій, які хотіла отримати.

А людьми маніпулюють досить сильно на емоційному рівні: поговорити, пообіцяти, а тим більше – ще й залякати, мовляв, або зараз, або ніколи. Це є маніпуляція, і маніпулятивні техніки працюють, а люди на них купуються. Якби не купувалися, то, відповідно, такого не було б. Про це і кредити. Зараз регулярно банки телефонують і пропонують кредит, вони дзвонять і просто нав’язують та обіцяють все більші й більші суми, щоб людей затягнути в цю боргову яму. Бувають ситуації, коли потрібно кредит взяти, а не так, коли людина бере кредит і витрачає його на якісь ілюзорні, примарні речі, які можуть і не здійснитися, просто себе загнавши в цю яму.

Читайте ще: «Все, що ми не можемо пояснити, лежить у межах підсвідомості», – психологиня з Луцька

Як не підкріплювати ці страхи, які живуть в нас, і як насолоджуватися сьогоденням, дивитися спокійно у майбутнє?

По-перше, розібратися, чого конкретно ми боїмося. Наприклад, коли людина боїться майбутнього, з’ясувати, чого конкретно в цьому майбутньому вона боїться і де воно взялося. Якщо людина боїться, коли на неї кричать, виявляється, що в дитинстві на неї сильно кричали вдома і, відповідно, залишився цей страх і вона несе його в майбутнє. І людина доросла боїться розчленувати цей страх.

Це треба пропрацьовувати. І при цьому це робити певний період часу, щоб людина справді з цим прожила, зрозуміла в першу чергу себе. І бути правдивим під час роботи. Я кажу клієнтам, що запорукою нашої успішної роботи є їхня правдивість навіть не так переді мною, як перед самим собою.

Люди досить часто бояться собі говорити навіть деяку правду, вона їх лякає. У них стоять блоки на емоційній сфері, розкрутити їх на те, які емоції вони зараз відчувають, інколи буває дуже складно. У декого йде, навпаки, дуже легко. Це залежить від того, наскільки в дитинстві просто прислухалися до людини, розпитували, як у неї минув день, що вона сьогодні відчувала.

Я рекомендую клієнтам під час сімейної психотерапії робити такі вечори, коли просто збирається сім’я і кожен розповідає про свій день, буквально кілька хвилин. Відповідно, люди діляться тим, що в них сьогодні відбулося, є взаєморозуміння і взаємопідтримка. І людина розкривається, вона не заблокована.

Як нам прожити цей період пандемії?

Не чіпати її, і вона не буде чіпати нас. Тобто бути спокійними за себе, впевненими в тому, що ми піклуємося про себе, дбаємо, не розпалювати в собі цей страх, не дивитися ці цифри щодня. Дивитись, звичайно, можна, але емоційно так не пропускати через себе.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---