«Люди збігалися до швидкої». Як на звільненій Херсонщині працювали волинські медики-добровольці. Розмова

«Ми не герої. Ми просто якісно виконували свою роботу», – переконують медики з Волинського центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, які протягом десяти днів працювали добровольцями в деокупованих населених пунктах Херсонщини.

Вони поїхали на автомобілі екстреної медичної допомоги, взяли з собою ліки і все необхідне обладнання, аби проводити огляди, вимірювати пацієнтам тиск, глюкозу крові, сатурацію, робити ЕКГ.

Упродовж 10-19 листопада медики надали допомогу 270 жителям Новоолександрівської, Високопільської та Нововоронцовської громад Херсонської області. Як пригадують, найчастіше доводилося приймати пацієнтів безпосередньо в автомобілі швидкої, адже абсолютну більшість комунальних будівель, як і цивільної забудови, в тих херсонських селах, де вони побували, знищено.

Проживали вони в місті Апостолове Дніпропетровської області, звідки щоранку долали по 100-120 кілометрів до населених пунктів Херсонської області, визволених з окупації. Повернутися ж мали до початку комендантської години.

Інформаційне агентство Волинські Новини поспілкувалося з медичним директором, лікарем із медицини невідкладних станів відділу медицини катастроф центру екстреної меддопомоги та медицини катастроф Анатолієм Каленюком, фельдшерами з медицини невідкладних станів відділу медицини катастроф Сергієм Процем і Олександром Гережуном, водієм Ярославом Власюком. Саме вони першими серед своїх колег зголосилися поїхати на звільнену Херсонщину.Зліва направо: фельдшер Олександр Гережун, фельдшер Сергій Проць, водій Ярослав Власюк і лікар Анатолій Каленюк

«МИ ПРАЦЮВАЛИ ЯК ОДНЕ ЦІЛЕ. МИ НЕ ГЕРОЇ. МИ ПРОСТО ЯКІСНО ВИКОНУВАЛИ СВОЮ РОБОТУ»

Ще навесні, коли розглядали можливість евакуювати всіх, хто перебував на «Азовсталі» (і військових, і цивільних), працівники волинського центру екстреної меддопомоги були серед 150 бригад, які чекали початку масової операції в Запоріжжі. Однак змоги забрати людей із Маріуполя не було.

«Створення команд медицини катастроф – ініціатива Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я. Усі заклади могли подавати списки людей, які мають бажання працювати в такій команді. Відразу акцентували увагу на можливості вчитися, розвиватися, отримати міжнародну сертифікацію чи статус аварійно-рятувальних служб. Наш заклад не міг залишитися осторонь. Станом на сьогодні зголосилися 13 людей: чотири лікарі, шість фельдшерів і три водії. Ми швидко зібралися та зреагували.

Чому саме наша четвірка першою вирушила на допомогу? Ми – я як лікар, Сергій і Саша як фельдшери, Славік трохи менше – неодноразово брали участь у медичних ралі як одна команда. Ми долучалися до змагань не тільки в Україні, а й їздили за кордон. До того ж, працюємо в одному відділі – медицини катастроф.

Колективно вирішили, що першим маю поїхати саме я. Вважаю, що це правильно: крім того, що лікар, я ще медичний директор, тому мушу показувати приклад…

Ми вчотирьох працювали як одне ціле. Ми не герої. Ми просто якісно виконували свою роботу. Направду працювали як одна команда, навіть разом варили борщ», – розповідає Анатолій Каленюк.Читати ще: Порятунок життів, «Доктор Хаус» і курйозні виклики – волинський лікар про улюблену роботу

«ЛЮДИ ВІДЧУВАЛИ, ЩО ЇХ НЕ ПОКИНУЛИ»

Можливість відправити на звільнені від окупації території бригади екстреної медичної допомоги оцінюють під час медичної розвідки. Її проводять Міністерство охорони здоров’я та Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. У межах медичної розвідки оцінюють стан доріг, рівень замінування, підшуковують місце для розміщення бригади тощо.«На спеціальній карті позначають населені пункти, куди бригада може їхати. Наприклад, ми відвідали 19 населених пунктів на Херсонщині. П’ять із них, однак, не були позначені на цій карті. Фактично ми поїхали туди на свій страх і ризик. Бачили залишки від ракет на дорогах.

В одному такому селі, коли приймали хворих в автомобілі, крізь вікно помітили, що люди розбігаються. Вийшли, а там – вибухи. Якийсь чоловік сказав: «Не переживайте. Це наші». Однак Ярославу порадили заглушити машину, щоб можна було почути свист ракети. Також сказали, аби ми не сиділи в машині, щоби за потреби змогли швидко впасти на землю. Ми ж були впевнені, що там немає прильотів…

Коли заїжджали в ці незаплановані села, то чекали, щоб хоч хтось із місцевих вийшов. Зазвичай люди самі збігалися до швидкої. Пам’ятаю, в одному селі до всіх жителів, що там залишилися, нас проводив хлопчина. (Там було 18-20 людей усього). Ми просто за ним заходили до кожної хати і запитували, чи потрібна допомога. Там майже всі потребують медичної допомоги, тому ми й ходили по будинках. Тобто працювали так, щоб охопити меддопомогою максимальну кількість людей.

Думаю, люди, які бачили нашу машину, передусім відчували, що їх не покинули: їх тільки-но у другій половині жовтня визволили, а в листопаді вже приїхали бригади. Це дуже важливо, бо, наприклад, зараз у Херсонській області немає швидкої. Здається, вона функціонує тільки у Херсоні», – розповідає Анатолій Каленюк.Катастрофічна ситуація – теж із закладами охорони здоров’я. Майже всі лікарні, поліклініки, фельдшерсько-акушерські пункти в тих громадах, які вони відвідали, повністю знищено, додає він.

«БАГАТО ХРОНІЧНИХ ХВОРИХ ПОМЕРЛО»

У середньому медики-добровольці з Волині приймали по 35-40 людей за день, адже до початку комендантської години (до 18:00) мусили повернутися на місце базування в Апостоловому.

Подекуди (там, де залишилися) їм допомагали організовувати роботу старости сіл: вони збирали людей.«І люди підходили, казали, де є лежачі хворі чи немічні. Ми збирали адреси, контакти таких пацієнтів. Старалися нікого не залишити без допомоги. В основному в селах зосталися люди пенсійного віку. Та й медичної допомоги потребували передусім старенькі. На жаль, багато хронічних хворих померло. Минуло багато часу, а вони не мали необхідних ліків…

Люди раділи тому, що ми приїхали до них надавати медичну допомогу. Розповідали нам, що більш як пів року сиділи по підвалах, не мали що їсти… Зараз хоч волонтери почали привозити їм гуманітарну допомогу. Однак буває, що тільки раз на тиждень у село привозять хліб чи картоплю. Медичної допомоги ж не було жодної. А тут ми приїхали, то й зустрічали нас радісно, відразу всі сходилися до автомобіля…

Насправді там жахлива картина: усе розбомблено, є вулиці, де немає жодного вцілілого будинку, людей немає, тільки собаки бігають, а на узбіччях – мертві тварини», – пригадує фельдшер Олександр Гережун.«БУВАЛО, САМІ КУПУВАЛИ МЕДИКАМЕНТИ. НЕ ПОЇДЕШ ЖЕ В СЕЛО З ПОРОЖНІМИ РУКАМИ»

Передусім допомоги у звільнених населених пунктах потребують особи з гіпертонічною хворобою, ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом, бронхіальною астмою тощо. Це люди, які щодня потребують прийому ліків, доступу до яких вони не мали кілька місяців. Тому таким пацієнтам медики-добровольці залишали по пакету необхідних медикаментів, яких їм вистачить навіть не на один місяць.

Із собою вони мали препарати, надані волинським центром екстреної меддопомоги і науково-практичним центром. Нерідко купували медикаменти за власні кошти.

«Не поїдеш же в село з порожніми руками. Хочеться тим людям щось дати, якось допомогти, щоб вони відчували, що потрібні комусь. У принципі, нам вистачило медикаментів, хоча ми нічого не шкодували людям, казали: якщо потрібно, то, будь ласка, беріть.

Намагаємося тут залучити волонтерів, аби назбирати максимум ліків, які могли би там роздати. Там ці препарати справді дуже потрібні – це жарознижувальні, знеболювальні, антибіотики, антигіпертензивні препарати, ліки проти кашлю, засоби від застуди, ліки, необхідні хворим із цукровим діабетом, антигістамінні препарати», – перераховує Анатолій Каленюк.«ОКУПАНТИ ЗАБИРАЛИ НАВІТЬ ЕЛЕМЕНТАРНІ РЕЧІ, НАПРИКЛАД, ЧАШКИ, ЛОЖКИ»

На звільнених територіях Херсонщини медики з волинського центру екстреної меддопомоги працювали з цивільним населенням. За 10 днів до них звернувся тільки один військовий із переломом, який потребував транспортування в лікувальний заклад для додаткового обстеження.

«Чому я зголосився добровольцем? Напевно, тому, що хороша команда їхала», – жартує фельдшер Сергій Проць.Він наголошує, що мешканці тих громад, де вони працювали, насправді дуже потребують медичної допомоги. Без неї – ніяк. Насамперед стан здоров’я залежить від доступу до необхідних медикаментів, а такий там обмежено.

Гостро потребують херсонці й доступу до стоматологічних послуг.

«Дантистів бракує. До нас приходили люди, просили, аби ми вирвали їм зуб, а в нас навіть плоскогубців не було…

Ми надавали подвійну допомогу, бо в нас був власний психолог – наш Ярослав. Спершу люди заходили до нас (до лікаря й фельдшерів) і ми надавали їм медичну допомогу. Потім вони виходили на вулицю до нашого Ярослава. Найкращий співрозмовник – той, хто слухає. І він вислуховував усі їхні розповіді, їхні проблеми. Щось підказував, підтримував добрим словом. Отака подвійна допомога: ми, а потім він.

Люди розповідали, як поводилися окупанти, як вони заходили до них додому, забирали навіть елементарні речі, наприклад, чашки, ложки. Заходячи в село, вони запитували: яке це місто? А думали, що місто, бо ж асфальт є. Тобто всі ці відео в соціальних мережах – правда. Ми все це знаємо з розповідей місцевих, тих, хто пережив окупацію», – зауважує Сергій Проць.«Люди ділилися направду страшними історіями. Пригадували, як уночі мусили повзти на животі, аби набрати води, бо скрізь стояли російські війська. Розказували, як росіяни знущалися з них: підпалювали автомобільне колесо, відчиняли двері в погріб і закидали те колесо, охоплене вогнем, туди, а самі дивилися, як перелякані люди звідти вискакують, та знімали все на відео», – додає водій Ярослав Власюк.«ХОЧЕМО ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ ПРОВЕСТИ НА ВОЛИНІ МІЖНАРОДНИЙ ЧЕМПІОНАТ БРИГАД З ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ»

Працівники Волинського центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф планують чергові поїздки в Херсонську область. Очікують і на рейси на Миколаївщину.

«Зараз на нашому місці працює бригада з центру екстреної медичної допомоги з Києва. Потім туди поїде команда з нашого центру: інші лікар, два фельдшери та водій. Загалом ми готові їхати та допомагати людям не тільки як команда екстреної медичної допомоги. Завдяки організації «Сумка Самарянина», наприклад, на території Харківської області створюють пересувні госпіталі, які потребують персоналу. 27 працівників нашого центру зголосилися долучитися.

А на перспективу ми плануємо після закінчення війни провести на Волині чемпіонат бригад з екстреної медичної допомоги за участі команд із Польщі, Литви та інших країн. Цікаво було би провести такі змагання неподалік українсько-польського кордону», – поділився Анатолій Каленюк.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА та з особистого архіву медиків-добровольців

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---