Люди Луцька маґдебурзького: про аптекаря й міського урядника Яна Гепнера

Відомий французький історик, один із представників школи «Анналів» Фернан Бродель свого часу назвав урбанізацію передвістям появи нової людини. Розмірковуючи над значимістю великих міст, дослідник наголошував, що саме вони великою мірою творили сучасні держави.

Важливими «гвинтиками»-творцями змін, що відбувалися у ранньому Новому часі, були люди того часу. Повноправні мешканці міст, громадяни, що в актових документах з латиномовними записами іменувалися cives, а в офіційних канцеляріях замків/ґродів та ратуш руських міст Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії – Речі Посполитої, як і в повсякденні, звалися славетними міщанами.

Йдеться про міщан – мешканців самоврядних міст-володарів маґдебурзького німецького права, наданого великими литовськими князями, згодом – підтвердженого (конфірмованого) річпосполитівськими монархами.

Луцьк отримав право на самоврядування наприкінці ХV століття. Відтоді на місто чекали суттєві зміни: від соціопросторового поділу території і переходу значної частини міських мешканців під владу нового уряду – маґістрату до економічних трансформацій завдяки отриманню права на щотижневі торги, права складу, монопольного права на шинкування, масштабних ярмарків тощо.Щодень на Ринку, де розміщувалася головна судово-адміністративна споруда – ратуша, вирувало міське життя. Жвава торгівля, публічні страти, засідання маґістрату чи загальноміські збори – усі ці події загалом складали щоденне життя ранньомодерного Луцька. Творцями й дійовими особами цієї історії були міщани. З-поміж інших, у Луцьку таким був аптекар і міський урядник Ян Гепнер. Його цікавий, проте доволі фрагментарний життєпис дозволяє простежити луцька міська війтівсько-лавнича книга за 1638-1640 роки.

Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому

Ян Гепнер – луцький міський урядник, доктор медицини, аптекар, очевидно, німець за походженням. Був лавником у 1633-1635 роках, a в 1636-1637-х – лентвійтом, у 1640 році був обраний райцею і далі до смерті згадується як старий райця.У муніципальному устрої Корони Польської і Великого князівства Литовського рада у містах на маґдебурзькому праві, а відтак її члени – райці – виступали як найвищий орган міського самоврядування. Управляючи міським майном, рада була водночас і виконавчим, і судовим органом. Репрезентантом міста в його зовнішніх відносинах. До компетенції ради входив переважно розгляд цивільних справ. Йшлося про суперечки щодо спадщини і майна, нагляд за благоустроєм міста, відання обліком міських прибутків та видатків, дрібні злочини.

Читати ще: Доброзичливість і приязнь у мові волинян чотириста років тому

Щороку за участю всього маґістрату (міського уряду), очільників ремісничих корпорацій міста та поспільства (повноправних, присяглих на вірність місту мешканців громади) обирали чинний міський уряд – раду. Її представляли чотири райці, кожен з яких упродовж року посідав уряд бурмистра. Решта урядників набувала статусу старих райців. Каденція радників тривала один рік.Ще однією колегією маґістрату була лава. Лавникам – урядникам цієї структурної ланки міських урядів – належав розгляд судових справ кримінального характеру. На чолі лави стояв війт. Його заступником і намісником міському поспільству-громаді служив лентвійт. За своє життя Ян Гепнер устиг поурядувати у двох колегіях Луцького маґістрату. Документи фіксують його на урядах райці, лавника, лентвійта.Дружиною Яна Гепнера була Катерина Запацька. Подружжя мало синів Урбана і Флоріана та дочку Іоанну. Донька спершу вийшла заміж за Олександра Бедермана. Він був сином шотландського купця Олександра Бедермана, що осів у Луцьку на початку XVII ст., й луцької міщанки Анастасії Матвіївни. Після трагічної смерті Олександра Олександровича (загинув у 1651 році під час козацької революції) Іоанна взяла шлюб з лучанином Самуелем Флякою, православним луцьким братчиком.

Читати ще: За що Луцьк спіткала Божа кара 400 років тому

Ян Гепнер відійшов у засвіти під час Хмельниччини, передавши свою родину під опіку волинському воєводі князеві Адамові-Олександрові Санґушку.Достеменно невідомо, де і коли наш герой отримав ступінь доктора медицини. Вповні вірогідно, що свою наукову роботу на цей ступінь Ян Гепнер захищав у Яґеллонському чи іншому європейському університеті. Географія здобуття університетської освіти вихідців навіть із русинських теренів була доволі широкою – від Сорбонни й Віттенберґа до Болоньї й Падуї.

Упродовж життя в Луцьку Ян Гепнер став заможним міщанином, побудував поблизу ратуші (головної судово-адміністративної будівлі міста з правом самоврядування) кам’яницю, яку залишив дітям. У 1660-1661 роках нащадки Яна Гепнера змагалися за спадок своєї вже померлої сестри Іоанни з її другим чоловіком – Самуелем Флякою, колишнім підписком Руської канцелярії. Чоловік привласнив і спустошив відому гепнерівську кам’яницю.

Читати ще: Кілька штрихів до історії Лютеранської кірхи у Луцьку

Сестра скаржників була достатньо заможною жінкою, оскільки отримала чимале майно у спадок від першого чоловіка – Олександра Бедермана, а також від своєї сестри Гальшки та інших родичів: «У достатку золоті, сріблі, перлах і клейнотах, шатах та іншими різними речами чималими володіла».У судовому позові Урбана Гепнера супроти чоловіка покійної сестри від 6 квітня 1662 року згадано «бібліотечку різних авторів»: «Протестував у суді війтівському проти Самуеля Фляки. Завзявши всю гераду (спадок), злото, перли, клейноти, цину, мідь (хатнє начиння), бібліотечку різних авторів різних книг, образів […] більше ніж на 10 тисяч од спочилої пані Гепнерової Іоанни…».

Бібліотечку медичних книг, для порівняння, залишив по собі олицький хірург і колишній корецький війт Петро Бризель, про що згадано у посмертному інвентарі його майна, який склали міські урядники 20 червня 1665 року на вимогу його дружини Христини і нащадків. Половину майна складали medikamenta aptekarskie i cyrulickie, а другу половину – медичні книги латинською мовою. Тож дуже вірогідно, що книги Іоанна отримала від батька – Яна Гепнера.

Читати ще: Кілька штрихів до історії луцьких вірменів чотириста років тому

Ян Гепнер був рішучою і непересічною, часами – доволі жорсткою особистістю, володів гострим слівцем, вправно урядував, аптекарював, лобіював і відстоював власні інтереси у реаліях часу, в якому жив. Про це свідчать принаймні дві історії, що трапилися з ним.

Наприкінці серпня 1639 року все місто готувалося до початку осіннього Святосеменівського ярмарку. Міщани доводили до ладу свій крам та ятки. Задля збагачення ратушної скарбниці того літа торговельну буду посеред Ринку по сусідству з будинком бурмистра Шимона Злоторовича звів і маґістрат (міський уряд).Однак отримати прибуток від оренди ятки міським урядникам так і не вдалося. За наказом лентвійта-райці Яна Гепнера його слуги розібрали буду. 31 серпня 1639 року на ратуші заслуховували свідчення очевидців злочину.

Перший з них – Андрій Трубач – склавши присягу на правдиве свідчення, розповів, що пізно вночі почув галас на Ринку. Вийшовши з власної комори, він побачив перед собою двох озброєних аптекарчиків – слуг і учнів луцького аптекаря-райці Яна Гепнера. Ті перед очима в чоловіка носили дерево з буди через Вірменську вулицю до Стиру.

Шокований і здивований відвертим нахабством чоловік запитував аптекарчиків, нащо ті шкоди завдають. Відповіді не дочекався, натомість побачив озброєного ножем Гепнера.

Читати ще: Про луцьких ремісників ХVII століття, або Звідки походить слово «запартачити»

Другий свідок – гандляр сіном Миколай – підтвердив слова Трубача, додавши лиш, що одягнені злодії були в лазурові доломани.

Луцький шевчик Іван Олексійович додав до попередніх свідчень, що не злякали Гепнерових слуг навіть шестеро шевчиків, які тієї ночі опинилися біля дому оповідача на Вірменській вулиці.

Цінним для розуміння трагізму і водночас курйозу ситуації були свідчення Гната, Якимового сина, Шевчика. За його словами, аптекарчики не зважали на людей, що на власні очі бачили, як ті руйнують ратушну буду. Вони нахабно привіталися з ними («двоє з них повз нас дерево носячи до води, доброго вечора нам побажали»).Зупинити свавілля райці спробував сторож єврейської крамниці Дмитро. Та хлопці-слуги, упившись Гепнеровим вином, мало зважали на зауваження чоловіка. Пан-лентвійт порадив сторожу не втручатися не в свою справу і промовив: «Чоловіче, як довідаєшся про те, що тобі не належить, то згинеш марно».

Загалом, зловживання алкоголем у населення міст Речі Посполитої часто ставало причиною непорозумінь та відвертих конфліктів.

Райця, лентвійт й аптекар Гепнер продавав лікарські трави і корінь розмаїтих (себто східних прянощів).

Читати ще: Цеховий Луцьк: європейський вимір міста ХVI століття

Наприкінці жовтня 1638 року скаргу проти лентвійта Гепнера подавав на ратуші слуга червоногородської старостини Марини Данилової Флоріан Вуєвич. Звернувшись до луцького аптекаря по ліки, шляхтянський слуга їх отримав, але змушений був заплатити набагато більшу від належної ціну. Тож бажаючи відновити справедливість, Марина Даниловичова відправила до Луцька вже двох своїх слуг.

Разом з Вуєвичем поїхав Федір Кулин. У місті вони знайшли інших аптекарів, за допомогою яких і зʼясували «несправедливість ваги» Яна Гепнера.Прийшовши до камʼяниці райці, червоноґродські гості не застали господаря вдома. Пані Гепнерова як добра дружина заперечувала чоловікові шахрайства і навіть заручилася підтримкою аптекаря, свого зятя Петра Моримушича, та аптекарчика (учня) пана Йонасового. Ті свідчили на користь Гепнерів.

Аби остаточно переконати позивачів не йти до суду, жінка пропонувала їм кільканадцять злотих. Ця пропозиція, однак, ані Флоріана Вуєвича, ані Федора Кулина не зацікавила, і промовиста скарга зʼявилася у міських актах.

Читати ще: Пити могорич на Волині було професією

Ян Гепнер, честь якого вочевидь справедливо була заплямована, невдовзі подав зустрічний позов. За версією нібито вкрай ображеного аптекаря, Флоріан Вуєвич у нього особисто ніякого коріння ніколи не купував. Ліки позивачеві продав Гепнерів аптекарчик-учень, належно відваживши й віддавши куплене шляхетному пану в присутності міського урядника.

Як свідчив Гепнер, дорогою додому Вуєвич втратив частину цілющого коріння через свою недбалість. Тож усі звинувачення, на переконання райці-аптекаря, були безпідставними.Імʼя Яна Гепнера, як і багатьох інших луцьких міщан, береже міська актова книга. Її пожовклі аркуші, бароково виписані рукою писаря Яна Томковича, переповідають чимало цікавих, питомо луцьких сюжетів. До числа їх вершителів належав і Ян Гепнер – прийшлий купець, для якого Луцьк став містом осілості й життя.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---