Людмила Зелінська: «Зараз ми відчуваємо підтримку, що дає нам можливість краще жити, спілкуватися та відпочивати»*

За сприяння Ігоря Поліщука одразу три громадські організації інвалідів відсвяткували новосілля у капітально відремонтованих приміщеннях, які дає в безоплатну оренду Луцька міська рада. Об’єднання незрячих людей «Генерація успішної дії», «Спілка батьків інвалідів з розладами аутичного спектру «Янголята», Центр реабілітації осіб з інвалідністю «Джерело життя» отримали не просто свій куток, а й комфортні умови. Надалі вони можуть спокійно працювати, не потерпаючи через невлаштований побут.

Як було раніше і є зараз, розповідає Людмила Зелінська, керівниця «Джерела життя».

«Думали про своїх дітей, а допомогли десяткам інших»

Тридцять років тому зоотехнік за спеціальністю Людмила Зелінська і уявити собі не могла, що колись стане головою громадської організації людей з інвалідністю і працюватиме там вісімнадцять років. Але доля склалася так, що жінка очолила «Центр реабілітації осіб з інвалідністю «Джерело життя» і довгий час залишається на цьому посту. Справа в тому, що донька Людмили Василівни народилася з вадою спинного мозку і в подальшому не змогла ходити. Дівчинка сіла у візок, а мама стала її руками і ногами.

Одна з головних проблем людини з особливими потребами – самотність. Чотири стіни і мама – ось що означає бути інвалідом з дитинства. Провівши в таких умовах 12 років, пані Людмила зрозуміла, що треба щось міняти, і почала шукати для донечки заняття та спілкування. Разом із трьома іншими мамами особливих дітей у 2002-му вони створили громадську організацію «Джерело життя». Тодішня міська рада виділила їм приміщення ясельної групи у дитсадку і звільнила від плати за оренду та комунальні послуги.

Вони думали про своїх дітей, а вийшло так, що подбали про добру сотню інших. Організація, яка на початках включала 10 чоловік на візках, нині налічує 70 із різними нозологіями, які чотири рази на тиждень з 10-ї до 17-ї займаються у гуртках макраме, бісероплетіння, випалювання, театру та вокалу.«Не тільки опіка, а й навички самообслуговування»

Організаторки центру були жінками вдячними і довгий час вважали: раз їм пощастило отримати приміщення і не платити за нього, значить, на щось інше претендувати не випадає. Водночас людей тут більшало, і потреба в оновленні кімнат загострювалася. Старалися своїми силами робити косметичні ремонти, але це вже не рятувало. Людмила Василівна зізнається, що були моменти, коли зовсім опускалися руки.

«Стеля у нас обсипалася, – згадує. – На стінах – колишня плитка, на підлозі — рипучий паркет. Усе старе, совєцьке, туалет один – вузький, із перегородками, до нього завжди стояла черга. Умивальники дитячі – низенькі, незручні. Ми в них посуд мили».

Тим часом у міській раді почав працювати Ігор Поліщук. Як розповідає Людмила Зелінська, він став для них людиною, яка повністю змінила їхнє уявлення про чиновників і викликала велику повагу. Матері дивувалися: раніше, щоб вирішити питання, треба було записуватися в мерію на прийом і тижнями чекати своєї черги. А зараз зателефонуєш – посадовець відповідає, уважно слухає, деколи приїжджає сам, щоб оцінити обстановку. Такі розмови з Ігорем Поліщуком завжди приносили матерям якусь розраду і давали практичні результати.Найголовніший з них – капітальний ремонт, який коштом бюджету провели у 2018 році. Підійшли до цієї справи серйозно, із розумінням того, що і для кого робиться. Найперше – поставили при вході добротний пандус. Пологий, зроблений під невеликим кутом, він для візочників – перша і найголовніша річ. У приміщенні облаштували комп’ютерний клас і дві просторі кімнати. Людмила Василівна особливу увагу звертає на вбиральню. Там встановлені вже не дитячі унітази і фанерні перегородки, а просторі кабінки європейського стандарту з поручнями. Ще один привід для радості – кухня, яку Людмила Василівна лагідно називає «кухонька». Вона невеличка, але необхідна для відвідувачів центру.

«Раніше кухоньки у нас не було, – каже пані Людмила. – А це дуже складно, тому що ми тут обідаємо – діти приносять бутерброди, є мікрохвильовка, щоб розігріти їжу, для всіх робимо чай. У нас проходять уроки самообслуговування, на яких вчимо дітей господарським справам, адже про це просять батьки. Бо раніше було як? Народилася хвора дитина – мама кладе всі сили на опіку за нею. Зараз по-іншому. Слава Богу, з’являється розуміння, що потрібна не тільки опіка, а й навички самообслуговування. Батьки просять: навчіть. І ми вчимо їсти готувати, прибирати за собою, мити посуд. Маємо уроки кулінарії, соціально-побутової орієнтації. Тренуємося ходити в супермаркети, щоб молоді люди могли щось собі купити».

«Завдяки Ігорю Поліщуку багато наших дітей уперше побачили море»

Кажуть, що до хорошого швидко звикаєш і перестаєш його помічати. Але це не стосується «Джерела життя».

Вони так довго йшли до своєї мрії про нормальне приміщення, що тепер радіють кожного разу, переступаючи поріг оновленого центру. При цьому Людмила Зелінська додає, що підтримка Ігоря Поліщука триває вже багато років, тож історія співпраці має чимало сторінок. Це і гарна традиція колядування в його кабінеті на Різдво, і придбання робіт, які створили учасники центру до Нового року і Великодня, і поїздки на театральні фестивалі в Україні й за кордоном. Окремий, особливо щемний розділ – допомога Ігоря Ігоровича в організації відпочинку.

«Що для вас значить море? – запитує Людмила Василівна. – Напевно, просто приємна асоціація. А наші діти все життя пам’ятатимуть, що вони там були і море бачили. Через це така безцінна підтримка Ігоря Поліщука в тому, що наша молодь двічі з’їздила на відпочинок. У нас багато хто у свої 20 перший раз побував біля води. Самі вони поїхати не можуть: або бракує фінансів, або батьки фізично не в змозі їх возити. Крім того, молоді люди комплексують, думають, що на них усі звертають увагу. А коли на пляжі вони цілими гуртами, то зовсім по-іншому й почуваються».«Підтримати людей із вадами здоров’я – мій прямий обов’язок як посадовця і людини», – каже Ігор Поліщук і додає, що підопічні центру мали змогу побачили не тільки безкрайнє синє море, а й красу Карпат. Завдяки фонду «Тільки разом» група мала незабутню поїздку в Буковель, де вперше в житті каталася на підйомнику.

Всі ці події залишили надзвичайно глибокий слід у пам’яті членів громадської організації. Згадка про них і досі покращує їм настрій. А спогади для людей з інвалідністю – річ дуже цінна, бо допомагає триматися на плаву, не впадати в депресію, яка, на жаль, частий супутник людини з обмеженими можливостями.

«Нині Ігор Поліщук – кандидат на посаду Луцького міського голови. Маючи багаторічний досвід співпраці з ним, впевнена, що саме таким повинен бути міський голова. Він дбає не лише про господарські питання, а й про кожну людину, яка потребує уваги. Зараз ми відчуваємо підтримку, що дає нам можливість краще жити, спілкуватися та відпочивати», – переконана Людмила Зелінська.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---