Любарт, Вітовт, Свидригайло: як литовські князі Луцьк розвивали. Таємниці історії

«Волинська земля лежить серед інших руських князівств, а її людність не поступається своєю мужністю. Це велика країна, родюча і багата на різне збіжжя та різноманітні овочі. Волинь багата на ліси з дичиною та рибними озерами. Вона здавна належала до Великого князівства Литовського, а тепер входить до складу Корони, і тут діє звичайне коронне право… Вони мають руську мову, письмо, звичаї, руську віру. Є між ними й громадяни римської релігії. [Луцьк] – деревʼяне провінційне місто, славне тим, що є столицею римської релігії і резиденцією грецького владики. Воно має два замки, що стоять на високих пагорбах...»

Ці враження записав у свій нотатник приблизно 500 років тому італієць-мандрівник, військовий діяч Речі Посполитої, письменник та історик Алессандро Ґваньїні. Він відвідав Луцьк у ту історичну переломну епоху, яка знаменувала собою закінчення так званого литовського періоду і початок нової історії Луцька та Волині у складі Речі Посполитої обох народів.

Литовський період почався зі шлюбу Любарта і Агрипини

Більшість істориків сходяться на тому, що литовський період в історії Волині почався у 1340 році. Батько 12 дітей, Великий князь литовський Гедимін воєнним і родинно-династичним шляхом з Руссю, Польщею почав далекоглядну політику збирання руських земель. В результаті одного з подібних політичних заходів – одруження сина Гедиміна з дочкою руського князя Андрія Юрійовича – на Волинь прибув Любарт, наймолодший син Гедиміна.

Ця історія, можливо, не була дуже щасливою для молодого подружжя. Так-от, саме з Любартом і пов’язана ця історія любовного страждання. Правда, невідомо, від чого більше тут страждали – від вимушеності політичного шлюбу чи внаслідок дуже довгого очікування поєднання.

У Луцьку Любарта пам’ять через те, що саме він почав перебудовувати дерев’яний замок на цегляний. Хоча нерідко згадують і про його кохання з Агрипиною. Вона була дочкою місцевого князя Андрія Юрійовича (з Рюриковичів). Великий князь литовський Гедимін хотів династично закріпитися на руських землях, тож ініціював шлюб свого сина Любарта із Агрипиною. Про все домовилися у 1316 році. Придане Любарту – луцьке княжіння. Проте матір була проти такого шлюбу. Можливо, через те, що її дочка була надто молода.За кілька років батько Агрипини Андрій Юрійович помер. Всі думали, що шлюб не відбудеться, час затягувався, минав рік за роком. Аж нарешті в 1331 році довгожданий шлюб Любарта та Агрипини відбувся. Молодята стали жити в дерев’яному замку в Луцьку. Це було зовсім не модно, тож можна вважати, що саме для своєї дружини Любарт почав перебудовувати замок на цегляний у 1340 році. На цю пру покладали великі надії на продовження династії Галицько-Волинського князівства через поєднання з Гедиміновичами.

Але ці мрії розтанули у 1349 році, коли Агрипина померла, не залишивши нащадків. Будівництво замку на цьому не припинилося і за якийсь час дерев’яних частин не залишилося – твердиня повністю стала цегляною. Все ж Любарт отримав нащадка, але позаяк той був сином не першого шлюбу (після Агрипини Любарт знову одружився), він не мав права на луцьке князювання.

Якщо розкласти перед собою кілька сотень поштових листівок столітньої давнини із виглядами Луцька, ми знайдемо лише одну, на якій сфотографовано хрест і підписано: «Могила князя Любарта в замку». Насправді ніхто так точно і не встановив, де ж саме був похований князь. Хрест встановили символічно на місці давньої церкви наприкінці ХІХ століття. Тож питання місця захоронення Любарта залишається відкритим.

Вітовт Великий і його корона

У 1387 році в Луцьку осів литовський князь Вітовт. Найбільшого розквіту Лучеськ Великий сягнув саме за часів Вітовта. Маючи неофіційний статус південної столиці Великого князівства Литовського, місто прийняло славнозвісний з'їзд монархів Європи, де вирішувалося важливе питання: чи стане Литва королівством, а Вітовт – королем литовських і українських земель.

Головна родзинка, звісно, замок Любарта. Литовський князь із роду Гедиміновичів, який в перипетіях історії отримав луцьке князівство і став правити тут довгі роки, запам’ятався лучанам саме через те, що почав перебудовувати дерев’яний замок у цеглі…

Великий литовський князь економічно і політично зміцнив волинські землі, а в 1429 році скликав до Луцька європейських монархів, щоб порадитися про створення нового королівства – Литовського. Пізніше Ян Длугош напише, що до міста з’їхалося 15 тисяч гостей. Серед них майбутній імператор Священної Римської імперії, король римський, чеський, угорський Сигізмунд I Люксембург з дружиною Барбарою, данський і шведський король Ерік Померанський, вище керівництво Лівонського і Тевтонського орденів, посланці Папи Римського, Візантійської імперії, цілого ряду руських князівств і звісно, Ягайло.Ян Длуґош залишив у своїх працях і коротенький опис Луцька того часу. Характеризуючи «найвизначніші міста й містечка Польщі», літописець зазначав: «…Луцьк, славний з незвичайної врожайності ґрунтів, омитий прекрасною, званою Стир, рікою».

700 бочок меду, вина, мальвазії та інших напоїв, 700 волів, 1400 баранів, сотні лосів, диких кабанів, а також інші страви, які споживалися щоденно, не допомогли коронації Вітовта. Мрії про самостійне королівство пішли разом із ним у небуття. Славетність тієї події має значення і досі. Луцьк – українське місто, яке через події з’їзду і постать самого Вітовта (який багато часу тут проживав) найкраще репрезентує ВКЛівську історію України. «Корона Вітовта» – назва ресторану біля входу в замок – ще одне свідчення цього.

Декілька цікавих штрихів до портрету додає рицар Ланноа, який був гостем Великого князя і походив зі знатної родини Бургундського герцогства.

«Я виконав своє мирне посольство до герцога Вітовта, покладене на мене двома королями, і підніс йому коштовності від короля Англії. [Вітовт] також надав мені великі почесті і відмінно мене пригостив. Він дав мені три бенкети, і я сидів за його столом, за яким перебувала також його дружина, сарацинський герцог з Татарії. Я бачив, що за його столом їли м'ясо і рибу в п'ятницю. І був там один татарин з бородою, що спускалася до колін і загорнута була в чохол…»

Вітовт Великий

Свидригайло захистив Луцьк

Події в Луцьку, які стали символом самостійницьких прагнень Литви, дуже сильно розізлили частину політичного істеблішменту, яка мала зовсім протилежні погляди. Коли Свидригайла обрали великим князем, коронній раді це не сподобалося, хоча вона ж дала на це згоду. Почалися політичні торги. Коронна рада хотіла частину земель Волині передати під владу Польської корони. Зрештою події призвели до так званої Луцької війни 1431 року. Противники Свидригайла осадили Луцьк. Проте їм нічого не вдалося. Волинь ще на наступні 150 років залишилася частиною Великого князівства Литовського.

В епоху Відродження Луцьк можна було назвати Римом Сходу через велику кількість культових споруд. Від найдавнішої луцької церкви 12 століття збереглися тільки руїни, проте до них водять екскурсії. Спочатку в місті було багато православних церков, а з плином часу стали з’являтися католицькі. Ще Вітовт допоміг ордену домініканців збудувати на околиці міста мурований монастир в 14 столітті. Один за одним в Луцьку виникали монастирі інших католицьких орденів. Найзначніший із них – єзуїтський. Колегіум єзуїтів був ще одним потужним освітнім закладом Луцька поряд з церквою православного Луцького братства.Важлива особливість міста тих часів – тут проживали різні національності, які внесли вклад у його розвиток. Наприклад, вірмени були свого роду фінансовою елітою міста і навіть допомагали мурувати замок. Караїми проживали окремою громадою і дали світові у пізніший період відомих діячів, як-от Абрам Фіркович. Євреї розбудовували свою частину міста і укріплювали її оборонну здатність, збудувавши вежу біля синагоги.

Для Луцька литовський період важливий і тим, що саме в цей час зародилося міське самоуправління. У 15 столітті місто отримало Магдебурзьке право. Привілей Луцьку, який мав згадки про Магдебурзьке право, датований 1432 роком. Він походив із канцелярії Владислава Яґайла. Правда, у ньому не йшлося про запровадження в Луцьку органів самоврядування. Утворення в місті магістрату відбулося привілеєм великого князя литовського Олександра від 31 липня 1497 року. Луцькій міській громаді дарувалось право і на будівництво воскобійні, побудову ратуші, лазні. Перед ратушею свої цехові світлиці мали розмістити шевці, пекарі, м’ясники та чоботарі.

Литовський період в історії Луцька сьогодні дуже романтизований. Луцькі екскурсоводи вигадують нові й нові маршрути і розповідають про трьох найвідоміших луцьких князів. Назви «замок Любарта» і ресторан «Корона Вітовта» – зайве свідчення прихильності міщан до цього періоду історії. У Луцьку періодично проводять історичні реконструкції, лицарські бої та фестивалі, присвячені князівській темі. Наприклад, щорічний фестиваль «Князівський бенкет», де під час театралізованого дійства вулиця міста їздить князь Вітовт.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---