Любарт, справа президента і кат-комісар: до історії луцьких автобусів

Як поглянути з точки зору буденної, то можна подумати: що тут такого? Автобус та й автобус. Але хіба не хочеться в усьому бачити ще й красу, знаходити якісь естетичні нотки у звичних речах? Тоді можна побачити, що автобус – гарний, пропорційний, поважний вид транспорту. Неповороткий, але в цьому його граційність. Не такий швидкий, але місткий.

А як додати до цього ще історичну складову, ці округлі й дивакуваті ретроформи, перші маршрути, людей, які це все розвивали, можна переконатися, що автобус – зовсім не банально, а цікаво і по-сучасному перспективно.

Історія луцького автобуса починається 5 березня 1911 року. Саме тоді в Луцьку міську управу звернувся мешканець міста Самуїл Краковський по дозвіл влаштувати «автомобусне» (заявник вживав то слово «автобус», то «автомобус») пасажирське і вантажне перевезення містом.

Уже наступного року в нього з’явився конкурент. Власник автобуса, також місцевий мешканець Давид Хаїт просив і йому дозволити автобусні перевезення в Луцьку. Справа була нова, і місто ще не мало розроблених правил. Тому на прохання волинського губернатора міська дума такі правила розробила й обом підприємцям дозвіл надала.

Звертаючись до влади у 1911 році, Краковський запропонував такий маршрут і місця зупинок для свого «автомобуса»: початок від повороту на завод Лущевських, єврейське кладовище, російське кладовище, гімназія, готель «Європейський», банківська контора Кронштейна, поворот до державного винного складу, колишня поштова станція (штаб 11-го гусарського Ізюмського полку). Кажучи сучасними луцькими локаціями, пропонований автобусний маршрут Краковського починався на Київському майдані, тягнувся через проспект Волі, вулицю Лесі Українки і закінчувався на вулиці Ковельській, де нині супермаркет АТБ. Цілком логічно для того часу – маршрут вздовж луцького відтинку Києво-Брестського шосе.

Читати ще: П'ять вдалих містобудівних рішень міжвоєнного Луцька

Зупинки були в таких місцях: вулиця Чехова, гімназія ім. Модеста Левицького, Театральний майдан, перетин Лесі Українки і Сенаторки Левчанівської, Братський міст, перетин Ковельської-Шевченка, супермаркет АТБ.Порядок руху автомобільного транспорту Луцька міська дума видала тільки на початку 1914 року. Почалася війна, і чи встигли Краковський та Хаїт запустити автобуси містом, достеменних відомостей немає. Проте є непрямий доказ. У 1915 році австрійські війська окупували Луцьк. Після бойових частин армійські чиновники приїхали в місто автомобілями і свої гаражі розмістили у ливарних цехах підприємства братів Свобода, які розташовувалися на перетині нинішніх вулиць Ковельської-Шевченка.

Малоймовірно, що австрійці привезли з собою автобус. Але вони точно привезли фотоапарат і зробили багато знімків Луцька, які сьогодні є цінною спадщиною австрійського періоду. Так-от, на одній з фотографій міста, яку було зроблено у 1915 році, на маршруті Самуїла Краковського біля банку Іллі Кронштейна ми бачимо автобус. Причому з деталей фото, якщо збільшити, видно, що це саме моторизований автобус, а не омнібус на кінній тязі. Імовірно, це автобус Краковського чи Хаїта. Ось це фото.Про бодай якийсь автобусний рух у Луцьку в подальші роки Першої світової не вдалося поки що знайти відомостей. Відновлення автобусної історії відбулося вже на початку 1920-х, коли Луцьк став адміністративним центром Волинського воєводства.

Читати ще: «Вивчаю історію Луцька 17 років. Не набридло». Олександр Котис – про нові книги, перйменування вулиць і парк пам'яті. Інтерв'ю

Міський автобус запрацював у Луцьку в 1923-1924 роках. До маршруту Краковського між Розвилкою (у той час називали рогатка, чи rogatka) і Красним додалася ще гілка від Театрального майдану до вокзалу, хоча деякі ділянки маршруту могли відпадати. Все залежало від попиту. На той час луцький вокзал розташовувався на нинішній вулиці Стрілецькій навпроти казарм і церкви. Перевезеннями опікувалося підприємство з назвою Palatine, яке володіло автобусом марки Ford. Тодішній президент міста Болеслав Желінський особисто контролював справу налагодження міського автобусного руху.

У 1924 році зафіксовано графік руху. Він дуже цікавий з огляду на зупинки і час руху автобусів між ними. У графіку подано й тариф на перевезення. Їздити вночі було на 50% дорожче.У 1925 році інший підприємець запустив автобусне сполучення між Луцьком та Кременцем і Дубном. Захоплений відгук писала місцева преса. Кореспондент «Життя Волині» відзначав, що залізницею поїздка з Луцька в Кременець триває вісім годин, автобусом – всього чотири, і до того ж, це дешевше. Стан дороги між Луцьком і Кременецем був дуже добрим. Час виїзду в напрямку Кременця чи Луцька був розрахований так, щоб пасажир міг зранку виїхати, а пізно ввечері вже повернутися додому. Так, з Луцька автобус виїжджав о 9-й ранку, а повертався о 12-й ночі. Якщо відняти вісім годин, які треба на дорогу в обох напрямках, то пасажирові залишалося сім годин на залагодження особистих справ.

У наш час автобус із Луцька в Кременець іде дві години.

Читати ще: Архітектор Кокеш: творець луцького простору міжвоєння

У 1930 році заснувався ще один луцький перевізник. Фірма Autoremont уклала з магістратом договір на перевезення пасажирів містом двома автобусами марки Citroën. Маршрут: вокзал – броварня Шнайдера. А вже через місяць запустили ще одну пару автобусів на маршруті Гнідавський міст – млин Пінчука (розташовувався на місці нинішнього Педагогічного коледжу на проспекті Волі).Станом на 1931 рік Луцьком уже курсувало п'ять автобусів. Гаражі розташовувалися на вулиці Кічкарівській. Щодо міжміських автобусів, то для них ще не було автовокзалу. Приїжджі до міста автобуси зупинялися на майданчику, який розташовувався на перетині нинішніх вулиць Ковельської і Спокійної (колишня Романюка) неподалік міської електростанції. Ще одне зафіксоване місце стоянки – біля Окружного суду.

Потреба в автовокзалі була нагальна. У 1929 році в Дирекції громадських робіт у Луцьку провели конференцію на тему впорядкування автобусного руху в місті. Участь взяли архітектори, інженери та різні посадовці. Так, ішлося про те, що проблема з будівництвом автостанції не так фінансова, як та, що бракує місця для неї. Висували слушну ідею, що розташування автовокзалу має бути пов’язане із залізничним вокзалом та пристанню. Водночас близько розташувати вокзал було важко через рельєф і заболочені місцини.

Зі справою автовокзалу затягували, а тим часом з’вилися проєкти станції. У знайдених в Державному архіві Волинської області двох проєктах автовокзалу в Луцьку подано одну й ту саму локацію – на вулиці Ягеллонській (тепер Лесі Українки) на місці колишнього уже в наш час магазину Brocard, або якщо комусь зручніше – практично навпроти відомого радянського кафе «Лакомка». Чому фігурує саме таке місце, невідомо. Обидва проєкти походять із 1930-х. Можливо, тоді це було попереднє місце розташування планованого вокзалу.Проте автовокзалу в Луцьку у міжвоєнний час так і не збудували. Відповідно до плану розбудови міста, складеного наприкінці 1930-х років на 30 років наперед, він мав розміститися майже там, де було місце стоянки міжміських автобусів – на перетині нинішніх вулиць Ковельської та Йова Кондзелевича.

Не все було гладко і з міськими перевезеннями. Фірму Autoremont, яка запустила в 1930 році кілька автобусів Луцьком, у 1933 році вже було ліквідовано. Підприємцям було важко працювати через кілька причин, головно – через низький попит. Ще одна причина – поганий стан доріг в самому місті. За відгуками лучан того часу, їм було дуже незручно їздити в тих автобусах. Звинувачували погані ресори. Пасажири скаржилися, що в них болять ноги після поїздок.

Читати ще: Для культурного відпочинку лучан: парки і сквери міжвоєнного Луцька

Тому автобусники переорієнтовувалися на міжміські перевезення, що було значно вигідніше. Їх було дуже багато. Дозвіл на перевезення надавали власнику навіть лише одного автобуса. Станом на початок 1930-х Волинським воєводством їздило більш як 100 автобусів.

У 1931 році звільнився з поліційної служби знаний антикомуніст Сергій Заремба, що вплинуло на автобусну історію Луцька. Він брав активну участь в ліквідації КПЗУ на Волині. Прославився через свої жорсткі методи. Вважається, що діяча КПЗУ Степана Бойка вбили у луцькій тюрмі за участі Заремби.

У кооперації зі своїм тестем Шимоном Медицьким він придбав автобуси і взявся за перевезення. У 1931-1934 роках складав конкуренцію із міських перевезень в Луцьку на автобусі. Очевидно, через свій важкий характер мав з цим проблеми. Адже в пресу просочилася інформація про його скандал із міською владою, через який Заремба втратив концесію на міські перевезення. І Луцьк на якийсь час залишився без перевізника.Згодом Заремба повернувся в бізнес, та з’явилися і конкуренти. Все ж експоліцейський займав найбільшу частину ринку. Станом на 1936 рік у нього було аж 9 автобусів Chevrolet.

Автомобільна справа неабияк цікавила Зарембу. У 1935 році він став офіційним представником автомобільної компанії Polski Fiat S.A. Через нього відбувався продаж цих автівок в усьому Волинському воєводстві. Прізвище Заремби також фігурує в діяльності Стрілецького союзу. Так, наприклад, під час мотоциклетного пробігу в 1935 році Заремба був його технічним комісаром.

Фірма Заремби працювала до початку війни.

Автобусний рух у Луцьку до кінця 1930-х особливо не розвивався. Можливо, Заремба був єдиним перевізником, який, як і інші, в певний момент міг переорієнтуватися на зовнішні перевезення.

Читати ще: З бориславських родовищ: історія першої луцької заправки

Де ж усі ці автобуси заправлялися? У середині 1920-х років польське нафтодобувне підприємство Standard Nobel вирішило збудувати першу в Луцьку бензоколонку (згодом воно взагалі відкрило луцьку філію). Компанія спеціалізувалася на видобутку нафти, в тому числі з бориславських родовищ. Оскільки майдан перед Свято-Троїцьким собором і адміністрацією волинського воєводства був досить жвавим і тут перехрещувалося кілька вулиць, що далі вели з міста в різні напрямки, то на цьому місці було досить зручно влаштувати заправку.

Першу луцьку бензоколонку було відкрито у січні 1928 року, коли підприємство Standard Nobel отримало всі необхідні дозволи. Сьогодні місце, де вона стояла, розташовується на проїзній частині дороги, а саме – на повороті з проспекту Волі на вулицю Винниченка.У 1929 році в Луцьку заснували зразкову фірму Lubart, яка постійно дбала про оновлення автобусного парку й тримала першість у запровадженні автобусів класу люкс. Вони були піонерами сполучення Луцьк-Торчин, коли ще там навіть забрукованої дороги не було. До 1932 року автобуси курсували ґрунтовою дорогою. Далі фірма «Любарт» розвивала сполучення між Луцьком і Володимиром, Грубешовом, Устилугом. У 1937 році любартівський автопарк налічував 13 автобусів марок Polski Fiat та Chevrolet.Завдяки комфортабельним автобусам, зручному графіку, високій якості обслуговування фірма «Любарт» здобула високу популярність серед пасажирів. Завжди чистий та елегантний салон нових машин приваблював людей, які за 10 років не залишили жодної скарги на цього перевізника. Водії були убрані в чисту уніформу, завжди інформували пасажирів з різних питань поїздки, були дуже ґречні й інтелігентні. Преса постійно відгукувалася схвальними одами про «Любарта» і друкувала багато фотографій автобусів, розташованих на вулицях Луцька. Зрештою, дійшло до того, що в 1939 році підприємець вирішив зменшити вартість проїду між Луцьком і Володимир з 6 злотих до 4,5 злотого.Автобусні перевезення не минали і без автокатастфроф. Заголовки преси рясніли такими повідомленнями. То автобус наїхав на коня, то влетів у рів, то зіткнувся з автомобілем. За такого малого дорожного руху, як у той час, можна тільки здивуватися, куди дивилися водії, які за 50 км їзди могли не побачити жодного зустрічного авто, а на останньому кілометрі таки вчинити аварію.Серед автобусних катастроф виділяється одна пожежа, яка трапилася у Луцьку в ніч на 19 липня 1938 року. У столярній майстерні на вулиці Уланській (зараз – Миру) щось загорілося. Вогонь дістався горючих матеріалів і швидко розповсюдився на сусідні гаражі, в яких були автобуси. Згоріло три автобуси: один Сергія Заремби, один фірми «Любарт», один – рівненського підприємця Перчика. Два автобуси й одне авто врятували. Згоріли сусідні майстерні та один житловий будинок.

Після Другої світової історія луцьких автобусів набуває нових цікавих поворотів.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---