Лікар, поет, патріот: у Луцьку вшанували пам'ять Володимира Чоп’яка. Фоторепортаж

Сьогодні, 14 листопада, у Луцьку на честь нашого видатного земляка, засновника ендокринологічної служби Волині відкрили меморіальну дошку.

Цьогоріч з дня смерті Володимира Івановича Чоп’яка минає 40 років. На жаль, його життя обірвалося трагічно і він не встиг реалізувати все задумане. Однак те, що зробив Володимир Чоп’як, вражає. Він започаткував цілу низку медичних проєктів, які не лише не втратили актуальності, але й додають у значенні.Дуже шкода, що нині це ім’я практично невідоме широкому загалу. Водночас саме Володимир Іванович у 1959 році почав розбудовувати ендокринологічну службу Волині та згодом створив ендокринологічний диспансер. За спогадами очевидців, тоді цей заклад був відомим на весь Союз, адже аналогів йому практично не було!Символічно, що нині КЗВО «Волинський медичний інститут», який свого часу закінчив і Володимир Іванович (тоді це була фельдшерсько-акушерська школа), відновлює історичну справедливість. Адже саме на одному з його корпусів – колишньому приміщенні ендокринологічного диспансеру, який будував Володимир Чоп’як, – і встановлено меморіальну дошку, присвячену його пам’яті.Виконувачка обов’язків ректора інституту Тетяна Пастрик підкреслює: «Володимир Іванович – це приклад того, якою має бути справжня людина. Справжній професіонал, абсолютно відданий своїй справі. Його життя варте поваги не лише наших вихованців, але й нас усіх. Тоді він з нуля зібрав команду однодумців і зробив надзвичайну справу, яка продовжується і нині. Для цього потрібно мати неабиякий характер. Тепер я це дуже добре розумію».І це справді так, адже сьогоднішня подія підкреслює той важкий шлях, який пройшов Волинський медичний інститут. Цей корпус передали йому лише у 2017 році. За це Тетяна Пастрик щиро дякує тодішньому голові обласної ради Ігорю Палиці, який пішов на це, добре розуміючи стратегічне значення розбудови медичної освіти в області.Меморіальну дошку відкрили донька Володимира Чоп’яка та його онук. Валентина Володимирівна – доктор медичних наук, професорка, нині живе і працює у Львові. Однак ніколи не забувала того, що має волинське коріння.«Хочу сердечно подякувати, що ми дочекалися того часу, коли та добра енергія, яку дарував людям мій тато, прийшла сюди і буде допомагати молоді. Адже він надзвичайно любив молодих людей і хотів, щоб вони розвивалися, щоб вони пізнавали нове, щоб вони творили. Бо за цим – майбутнє. Майбутнє наше, нашої землі та нації». Валентина Володимирівна також подякувала усім, хто допомагав їй і підтримував та прийшов сьогодні: родині, друзям, колегам, студентам.Затим до присутніх звернулася заступниця керуючого справами, керівниця відділу з питань управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та землями комунальної власності виконавчого апарату Волинської обласної ради Мирослава Якимчук. Ця людина, яку добре знають завдяки підтримці медичної галузі Волині, також доклала багато зусиль, аби приміщення колишнього закладу медицини повернулося до освітнього медзакладу теперішнього.«Справжній лікар зцілює не лише тіло, але й душу. Переконана, що Володимир Іванович був саме такою людиною. Студенти, які навчаються у цьому закладі, будуть бачити, будуть пам’ятати, будуть знати про яскравий приклад – життя Володимира Івановича Чоп’яка. Думаю, що від обласної ради буде сприяння і в подальшому щодо відкриття іменної аудиторії, різноманітних спільних проєктів тощо. Адже зараз ми бачимо, що розвиток медицини потребує неабиякої уваги та підтримки».

Довідково:

Народився Володимир Чоп’як 16 січня 1928 року в с. Витків Грубешівського повіту в Польщі. Успішно навчався у Вітківській початковій школі, з 1940 року - в Грубешівській гімназії та з 1943 року - в Грубешівському торговому училищі. У результаті операції Вісла в 1945 році родина виїхала до міста Луцька. У 1946 році вступив в Луцьке медичне училище. Успішно навчався, приймав активну участь у художній самодіяльності, виступав за волейбольну команду училища. Друкував у обласній молодіжній пресі свої перші вірші. Після закінчення училища працював фельдшером у Волинській обласній лікарні в урологічному відділенні.

У 1950 році вступив на лікувальний факультет Чернівецького медичного інституту, а 1954 році перевівся у Львівський медичний інститут, який успішно закінчив у 1956 році. Був скерований на роботу в Луцьку міську лікарню в хірургічне відділення лікарем-хірургом. Уже в 1957 році його запрошують працювати в обласний відділ охорони здоров’я завідувачем відділу кадрів.

У 1959 році Волинська область була визнана ендемічною зоною по зобу. Було прийняте рішення керівництва області - створити протизобний диспансер (далі ендокринологічний). Володимиру Івановичу було доручено налагодити цю нову спеціалізовану медичну допомогу пацієнтам і очолити ендокринологічну службу області. У Теремно було виділено для цього два маленьких приміщення. Володимир Іванович, розуміючи значущість проблеми, відразу взявся за будівництво.

На початку 60 років після здачі поліклініки розпочав будівництво стаціонарного корпусу диспансеру, де розмістились три відділення: діабетології, дитячої ендокринології та загальної ендокринології, закладена спортивна зала, при цьому, не взявши у держави ні копійки коштів. Будівництво велось за підтримки доброчинців: голів колгоспів, радгоспів, директорів заводів, друзів. За рік корпус стаціонару був готовий до експлуатації.

Був створений великий фізіотерапевтичний підрозділ. У зручних невеликих палатах були живі куточки: акваріумні рибки, співучі пташки в клітках, квіти, що емоційно підтримувало хворих людей. У диспансері було збудовано власну оранжерею, де цілорічно вирощувались помідори, огірки, різні види капусти, шампіньйони, квіти. Закладений фруктово-ягідний сад, плантації лікарських трав. Були зроблені два ставки з острівцями.

За значні професійні та організаторські досягнення Волинський обласний ендокринологічний диспансер неодноразово був визнаний найкращим в Україні та зайняв друге місце в колишньому СРСР (1976 рік), поступившись лише ендокринологічному диспансеру міста Рига (Латвія).

У 1978 році напружена робота призвела до першого інфаркту. Але Володимир Іванович не припиняв розвивати диспансер, відстоюючи необхідність хірургічного ендокринологічного відділення. На жаль, багато планів не здійснилось… На роботі, рятуючи хворого, у якого розвився анафілактичний шок, у нього самого виник тяжкий трансмуральний інфаркт. 15 березня 1980 року на 52 році життя передчасно перестало битись серце Володимира Івановича, і він відійшов у вічність.

За значні заслуги в розвитку медицини був нагороджений державними відзнаками: багаточисленними грамотами, медалями, орденом «За трудові заслуги». У 1979 був представлений до присвоєння звання «Заслужений лікар», але передчасна смерть на початку 1980 року не дала отримати цю нагороду. У музеї НДІ ендокринології та обміну речовин НАМН України в Києві є стенд, присвячений пам’яті Володимира Івановича Чоп’яка – засновника та одного з найкращих організаторів ендокринологічної служби в Україні.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---