Кредит і порятунок тварин: як переселенець з Херсонщини відкрив ветеринарну клініку в Луцьку

Перші місяці війни Тарас Савченко жив у Херсоні та працював ветеринаром – купив велосипед, щоб їздити до людей додому. Перед псевдореферендумом вони з дружиною, батьком, трьома собаками та двома котами вирішили виїжджати. У новому місті чоловік започаткував власний бізнес і продовжив лікувати тварин.

Журналістка Евакуація.Сity поспілкувалися з чоловіком та дізналася, як йому вдалося відкрити бізнес у Луцьку.

Окупація і допомога тваринам

Тарасу Савченку 25 років. До повномасштабного вторгнення разом з дружиною Дашею він мешкав у Херсоні та працював ветлікарем. Навіть з початком війни сім’я не планувала покидати рідні краї, сподіваючись на швидку перемогу України. Однак після двох місяців окупації, напередодні псевдореферендуму, молоді люди все ж вирішили шукати прихистку на заході країни. Тарас та Даша скористалися практично останнім шансом виїхати з міста, адже наступного дня окупанти закрили всі шляхи.«Я працював ветеринаром, дружина шила одяг. Напередодні повномасштабного вторгнення ми орендували кілька приміщень на ринку і хотіли працювати самі на себе. Вже робили ремонти, закупили товар, відкрили ФОП», – розповідає Тарас.

Читати ще: Переселенка з Херсона відкрила в Луцьку аптеку та планує створити мережу на Волині

Однак усі плани молодої пари зруйнувала війна. Думки про власну справу в Херсоні довелося відкласти, хоч роботи в Тараса і не поменшало.

«Ми всі вийшли на роботу 24 лютого. Бо люди масово скуповували корми для домашніх улюбленців, під ветклінікою стояли великі черги», – згадує чоловік.

Він розповідає: з новин стало зрозуміло, що ворог підходить все ближче. У місті почалася паніка, хтось негайно покидав домівку, хтось скуповував продукти і речі, а дехто просто сидів удома. Тарас теж не поспішав вдаватися до різких кроків.

«Ми не ухвалювали поспішних рішень. У нас була надія, що наші захисники втримають оборону і росіяни таки не прийдуть. Ми сподівалися, що будемо в сірій зоні, що буде час все обдумати», – ділиться спогадами херсонець.

Однак за кілька днів російські війська все ж увійшли в місто. Тарас згадує, що спочатку ходив на мітинги, але згодом вони припинилися. Люди почали телефонувати йому з проханнями приїхати й полікувати тварин удома, так чоловік почав працювати на виїзді.«Я купив велосипед і їздив містом. Було чимало таких викликів. Найбільше пам’ятаю, як допомагав собаці, якого поранило осколком», – каже ветеринар.

Останній шанс на евакуацію

У другій половині квітня в Херсоні почали анонсувати проведення референдумів, а жителів міста, які хотіли його покинути, випускали все рідше.

«Ми зрозуміли, що можемо взагалі не виїхати звідси, що на Херсон чекає та сама доля, що й на Маріуполь. Його будуть бомбити, поки не зруйнують зовсім. Нам не хотілося залишатися під росіянами», – розповідає чоловік.

Читати ще: «Обстріли змусили переїхати»: отоларинголог із Запоріжжя працює на Волині

Тарас із батьком, дружиною, трьома собаками та двома котами залишили домівку в перший день Великодня, о п’ятій годині ранку. Людей, які їхали того дня після обіду, з міста вже не випустили.

«Нам не було страшно виїжджати. Не було вже важливо, що їсти і де спати. Важливий був лиш сам факт присутності вільного повітря. Багато міст проїжджали: Кропивницький, Умань, Вінницю. І в кожному з них я ставив собі запитання: «А якщо ми залишимось тут?» Та все ж зупинилися на Волині. Спершу поселилися в готелі, а згодом переїхали у гуртожиток», – розповідає Тарас.Адаптуватися до місцевого життя було нескладно, каже чоловік. Свою роль в цьому процесі зіграла його україномовність, вважає переселенець.

«Тут я дуже швидко став місцевим. Навіть коли зараз їду десь в транспорті і чую російську мову, то мені це ріже слух. Люди перебільшують, думаючи, що жителі Херсонщини розмовляють російською. Це не так. У дитинстві я часто переїжджав та міняв школи, і лише в одній був єдиним україномовним. Тоді мені ще дали кличку Патріот», – згадує Тарас.

Відкриття бізнесу на новому місці

Після переїзду чоловік спершу влаштувався на роботу в місцеву ветеринарну клініку. Однак пропрацювавши рівно місяць, зрозумів, що треба рухатися далі.

«Зарплата там була не найкраща, до того ж, там була вакансія лише асистента, а я маю достатньо навичок, щоб бути лікарем. Після мого звільнення ми з дружиною просто клеїли оголошення про послуги ветеринара, а потім я вирішив відкрити свій кабінет», – розповідає Тарас.Щоб відкрити клініку, він взяв кредит у банку, орендував приміщення, купив деяке обладнання, ліки та хірургічні інструменти. Тварин лікує сам, йому допомагає дружина, яка зараз отримує ветеринарну освіту. Нині, каже переселенець, вони мають достатньо пацієнтів, серед яких не лише коти і собаки, а й хом’ячки, щурі та навіть ворона і єнот.«Однією з найперших наших успішних пацієнток була морська свинка. У неї виявили камені в сечовому міхурі. В якійсь клініці власникам сказали, що операція коштуватиме шалені гроші. Тож вони принесли її до нас – присипляти. Але нам вдалося врятувати тваринку», – пригадує Тарас.Нині в клініці є свій пухнастий улюбленець. Кіт був безхатьком, тож Тарас і Даша прихистили його і шукають для чотирилапого родину.

Чи повернеться Тарас до Херсона після війни, він поки не знає. Каже, зараз мислить тверезо і живе одним днем, тож плани можуть змінюватися разом з обставинами.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---