«Краще померти в обладунках воїна, ніж у ярмі раба», – бійці батальйону оперативного реагування «Луцьк»

Кожен з бійців батальйону оперативного реагування «Луцьк» чітко називає причину, через яку взяв до рук зброю. На запитання про те, що до цього мотивувало, як один відповідають: «Нам є кого захищати. За нами – близькі люди та рідна земля. І ми готові стояти за них до останньої краплини крові!»

Більшість із них у мирному житті абсолютно не були пов’язані з військовою справою – провадили бізнес, працювали на виробництвах та на землі. Любили, створювали сім’ї, ростили дітей. Але коли на нашу землю ступив брудний чобіт окупанта, вони відклали всі справи й плани та стали до лав БОР «Луцьк», аби за потреби захистити те, що для них найдорожче.

Нині їхні будні – це щоденні навчання, тренування, вишколи під керівництвом досвідчених інструкторів навчального тренувального центру «Тернове Поле», а також виконання бойових завдань, часто – в найгарячіших точках фронту.До слова, нагадуємо, що стежити за тренувальним центром «Тернове Поле» можна у Facebook та Instagram.

Боєць із позивним Лео у мирному житті працював зварювальником. Напередодні повномасштабного вторгнення якраз повернувся з Польщі.«Приїхав додому в ніч на 24 лютого, о третій годині ліг спати, а вже по четвертій прокинувся від того, що Україну почали бомбардувати, – пригадує. – І першим ділом став думати, де можу бути корисним».

Читати ще: «Найвище звання у військових – доброволець!»: як проходять вишкіл бійці батальйону оперативного реагування «Луцьк»

Спочатку Лео працював на волонтерських складах – фасував гуманітарну допомогу. Але розумів, що хоче й може робити більше.

«Я знайшов себе в БОРі, – зізнається. – Бо мав чітке усвідомлення того, що треба захищати країну, а отже – вчитися працювати зі зброєю. Тоді ми не знали, скільки часу маємо, аби підготуватися».Контракт на службу в батальйоні оперативного реагування «Луцьк» Лео підписав у символічний день – 14 березня, коли відзначають День добровольця. Тож переконаний, що зробив правильний вибір.

Доброволець на позивний Фарік у БОР «Луцьк» прийшов також на самих початках.«Є така фраза: краще померти в обладунках воїна, ніж у ярмі раба. Це і є та рушійна сила, що дозволяє мені бути тут і розвиватися у військовій сфері», – лаконічно коментує боєць.

Фарік переконаний: захищати рідних і Батьківщину – обов’язок кожного чоловіка.

Боєць із позивним Тихий зізнається: на 24 лютого у нього на горищі вже стояв зібраний наплічник.

«Коли на світанку 24 лютого в Луцьку пролунали вибухи, я того наплічника в машину вкинув і поїхав на нашу точку дислокації, а вже на місці розподілялися, хто й куди вирушає та що робить, – пригадує. – Не розумію тих людей, які втікають за кордон».

Читати ще: «Патріотизм – це те, чого за гроші не купиш», – бійці батальйону оперативного реагування «Луцьк»

Досвід у Тихого чималий. У 2014 році чоловік був членом ГФ «Самооборона Волині».«Коли в місті не стало міліції, ми ходили в піший патруль, а потім почали допомагати поліції забезпечувати правопорядок, щоб не було мародерства тощо, – розповідає. – У 2015 році хотів їхати до хлопців на передову. Але мене двічі не взяли. Тоді пішов і підписав контракт у тероборону. Ми мали вже вирушати на схід, але останньої миті все відмінили, бо вирішили, що ми потрібні тут. Тож з 2014-го до 2022 року ми патрулювали в Луцьку. А коли почалося повномасштабне вторгнення, я вступив у БОР».

Тихий – один із тих, хто часто вирушає на схід: возить допомогу, приганяє автівки та забирає ті, які ще підлягають ремонту, тут їх разом з побратимами доводить до ладу та знову відганяє на нульові рубежі.

Вождь – серйозний і цілеспрямований. Не надто балакучий, але мотивацію, чому вирішив стати до лав батальйону оперативного реагування «Луцьк», окреслює дуже чітко: прийшов, щоб захистити рідних, друзів і свою землю.«Наше завдання – бити і гнати ворога, якщо він наважиться ступити на нашу землю, скажімо, з боку Білорусі. Ми тренуємося, навчаємося й завжди напоготові, – запевняє. – Бо хто, якщо не ми? Коли поїдемо, наприклад, усі до Польщі чи Балтії, то вони ж і туди прийдуть. Їх треба зупинити і не пустити. Тож у кого є мотивація і совість, ті й стануть на захист України. Одне слово, бережіть себе і рідних, а ми – вас».Ще один боєць батальйону оперативного реагування «Луцьк» має промовистий позивний Паламар. Таким псевдо його нарік священник Андрій Ротченков.

«Сказав: «Ти по життю таким є, то хай і позивний у тебе буде такий», – усміхається. – До того я мав позивний Кремінь, а коли воював в АТО – Старшина. Знаєте, на початках важко було налаштуватися на те, що це війна, що ти йдеш туди вбивати. Знову ж таки, коли повернувся, складно було перелаштуватися на мирне життя. Особливо морально вбивала людська байдужість».Чоловік додає: хай як парадоксально, але тішить той факт, що із початком повномасштабної війни наші люди нарешті збагнули, наскільки це страшно. А ще – по-справжньому об’єдналися та працюють кожен на своєму фронті, аби наблизити перемогу.

Читати ще: «Війні ще далеко до закінчення». Як батальйон «Луцьк» вчив цивільних вправлятися зі зброєю та керувати дронами. Репортаж

«Я переконаний, що до перемоги нас веде Божа рука, – каже Паламар. – Один з наших іноземних інструкторів під час занять, коли я намагався осягнути, хто я в цій війні та яким шляхом іду, сказав: «Уяви, що на одній руці ти тримаєш дитину, а в іншій – ніж, яким убиваєш ворога». Так, це важко, але ти точно знаєш, заради чого це все».Боєць зазначає: нині одним фронтом стали всі – незважаючи на статус, статки, вік. Тож інакшого варіанту, як перемога, ніхто навіть не розглядає.

Стежити за діяльністю БОР «Луцьк» можна у Facebook та Instagram.

Оксана ГОЛОВІЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---