«Кожна родина має прізвисько»: волинянка зібрала історію села під одним дахом

У селі Сокіл Рожищенської громади можна побачити, як прасували до епохи вугільних прасок, молотили зерно до появи комбайнів, у чому виходили заміж. Та й загалом як і чим жили люди в різні часи. Музей історії села містить численну кількість експонатів.

Про історичні факти Сокола в сюжеті ТРК «Аверс» поділилася засновниця музейного простору Лідія Редчук.

За дверима біля місцевого будинку культури ховається багата історія села Сокіл, яке ще до 1939 року було містечком. Зібрала під одним дахом безліч речей Лідія Омелянівна. Вона свого часу об’єднала небайдужих мешканців над ідеєю створення музею.

«Бачили якусь старішу хату, то йшли туди, просили щось показати, розказати, дати. У нас дуже багато фотографій зібрано, десь 1287 штук. Якщо світлина дорога тій родині, то ми брали перефотографувати й повертали», – пригадала Лідія Редчук.

Читати ще: Речі кам’яної доби, предмети побуту й рушник із Сибіру: чим багатий сільський музей на Волині

Тут є речі побуту, якими користувалися сокільчани в різні періоди: глечики, ночви, рушники, радіоли й саламани (так називали кошики для зберігання зерна).

Крім побутових речей, є інші унікальні експонати, як-от старовинна церковна книга, де записували хрещення дітей, або паспорт, виданий місцевій мешканці 110 років тому.

«Паспорт виданий Пушкарчук Серафимі Леонтіївні, 1891 року народження. Дата видачі паспорта – 7 липня 1913 року», – поділилася засновниця музею.

Усі почуті історії, фотокартки й інформацію з архівів Лідія Омелянівна систематизувала в майбутню книгу про історію села. Каже, крім цієї, зібрала матеріалів на ще дві. Одна із книг – про людей, які жили в селі повулично й по прізвиськах, що тут передаються родинами з діда-прадіда.

«Кожна родина має своє прозвисько. Чого тільки не почуєш: зайці, барани, осли, козли, щурі, ґедзі, – відзначила пані Лідія. – Ось я себе розшифрувала, я з ґездів».

Читати ще: Стара церква та залишки древньої вежі: що приховує історія села Литовеж

А ще одна – про весільні звичаї сокільчан. Нині світлини можна побачити в музеї.

У пані Лідії є мрія перемістити музей у більше і краще приміщення, бо місця замало. Зауважила, що недавно гроші на це їй нібито виділили. Але по дорозі до села кошти розвернулися в невідомому напрямку, бо музей не має юридичного статусу.

Нині Лідія Редчук займається його отриманням і сподівається на сприяння у вищих культурних кабінетах району та області. Бо в музеї зібрана історія і культурна спадщина, яку треба берегти, щоб наступні покоління не забували, хто вони є.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---