Козацький курінь посеред міста: як камінь-каширець облаштував опорний пункт сучасних борців за волю
У перші місяці повномасштабної війни «Козацький курінь», що заховався поміж господарськими спорудами в самому центрі Каменя-Каширського, був одним із опорних пунктів козаків сучасності – військовослужбовців ЗСУ та волонтерів. Тепер цю історичну зону доповнюють ще й криївка-бліндаж та товариство двох грайливих поні.
Обходячи обійстя камінь-каширця Богдана Дмитрука, одразу нічого особливого не помічаєш: за багатоповерхівкою рядами вглиб від вулиці Шевченка вишикувались у зелених травах сараї, садки та городина. Та, відчинивши хвіртку високого тину на його присадибній ділянці, потрапляєш наче в якийсь кадр фільму про становлення України від часів козацької доби й до сьогодення, пише газета Полісся.
Утаємничене місце здалеку можуть видати лише гордо підняті увись державний та повстанський прапори, що визирають поміж гілля горіха-велетня. Решта – конспірація вищого класу. Здавалося б, чергове підсобне приміщення чи хлів. Але ні! За дверима, на велике здивування, бачиш справжній музей з експонатами минувшини.
На кількаметровому банері першими у вічі впадають козаки, які пишуть лист турецькому султану. З іншого боку – вже три козаки із улюбленого мультфільму багатьох варять куліш. Під ними скриня з крамом. Далі вишикувалися герої становлення державності та українського націоналістичного руху від часів князівської доби до солдатів ЗСУ. По колу розташувалися гойдалка, стільці-пеньки, оздоблені орнаментами давніх ряден й вовною, колишні банкетки в класичому стилі.
Читати ще: Бандера з Малої Глуші: як волинянин українізовує Чехію
На загорожі нагадують про часи наших дідів-прадідів вуличні гасові ліхтарі, кожухи й шубки, лозові кошики тощо. Об’єднує ці експонати круглий мангал у центрі зони. І все це просто неба! Замість покрівлі – лише розлоге дерево, що щільно вкрило територію від дощових хмаринок зеленню, наче парасолька. Неможливо відірвати погляд від підлоги.
Уламки старої плитки утворили барвисту мозаїку, що у променях сонця по-особливому виграє візерунками. Ця шедевральна доріжка плавно переходить у дерев’яний килим із вставками скляних пляшок в наступну ділянку, що вже під накриттям і відділяється від першої тільки стіною з маскувальної сітки. Тут мікс усіх часів: перші телефони, раритетні годинники, сервізи, посуд і статуетки різних епох, а також вишиті й мальовані картини квітів, пейзажів, сюжетів українських вечорниць тощо.
Але головний серед них – громіздкий на фоні решти портрет Шевченка. А на полицях поряд – десятки, може, й сотні книг. Серед них, звісно, «Кобзар». На автентичних лавах і стільцях, встелених в’язаними й тканими ряднами, можна відпочити за горнятком кави-чаю й зануритись у літературу на свій смак. У разі відсутності електроенергії підсвітити можна гасовими лампами.
З іншого боку кімнати – кухонна зона, у якій можна знайти модернізовані елементи та іноземні експонати. Тут сучасний холодильник замаскувався солом’яним вбранням в східному стилі. А ще увагу привертає незбагненна скляна штука, як метрова пробірка, із краником та деревно-металевою основою. На ній викарбувано напис польською Tyskie. 1629. Ймовірно, колись за кордоном цю річ використовували для наливання пива-квасу. У камінь-каширському курені вона виконує функцію водяного бутля-кулера.
У цьому різноманітті важко конкретно визначити, що якої давнини та звідки сюди потрапило, треба допомога історика та власників цих знахідок. Адже окрім спадщини від предків Богдан, розмістив тут і речі, які приносили сусіди, друзі. Одна з родзинок серед всього цього – мушкет 1881 року.
«Почав облаштовувати це місце ще в 2021 році. Це, певно, у такий спосіб вилізло назовні моє гуцульсько-буковинське коріння та дідусеві будівельні здібності. Моя бабуся з Коломиї прилетіла «кукурузником» до Мукошина (Любешівщина) працювати медиком, там зустріла мого діда. Коли в Камені-Каширському почалося велике будівництво, він був одним із перших будівельників, які зводили двоповерхівки по вулиці Шевченка. Так тут обоє і лишилися», – пояснює нинішній господар обійстя, який перетворив успадковану ділянку на домашній музей.
Читати ще: «Це мій оберіг»: переселенка з Донеччини вивезла з окупації вишиванки та переїхала до Луцька
Якраз напередодні повномасштабної війни тут завершили основні роботи.
«Помагала мені в цьому, так би мовити, уся моя патріотична компанія. У перші місяці вторгнення це місце збирало десятки військових і волонтерів. Тут активно робили «бандерівські смузі», варили куліш, борщ та чай для тих, хто патрулював вулиці (як, наприклад, рота охорони, група швидкого реагування). Це було місце обігріву й обговорення подій, планів, як діяти. Навіть вирили неподалік бліндаж! Хто знав, чого чекати наступного дня, готувалися до всього», – додає Богдан.
Поступово, коли відійшла пряма загроза вторгнення рашистів на Волинь і вибили ворога з окупованих північних областей, виникла ідея створити щось подібне в громадському місці: аби мало патріотично-виховний характер й дозволяло збирати кошти для ЗСУ. А ще це було місцем, де можуть зійтися поспілкуватися військовослужбовці й ветерани. Іншими словами – для соціалізації та душевної терапії учасників бойових дій і їхніх рідних.
«Ніхто краще за воїна не зрозуміє воїна. Цей біль знайомий нашій сім’ї. Адже і мій вітчим та друзі зараз на фронті, брати волонтерять. Так з’явився в парку патріотичний осередок незламності «Перлина». Є у нас і на Олексіївці цікава плетена хатинка. Якби заручитися підтримкою влади та мудрих людей, то можна було б такі речі вивести на високий рівень і зробити їх туристичною родзинкою міста. Можемо організувати такі місця й комусь на замовлення», – провадить чоловік.
А поки що до «Козацького куреня», окрім власників, приходять потеревенити на дозвіллі й інші містяни – і дорослі, і діти. Тож серед історичних об’єктів з’явилися дитяча гойдалка та сучасні іграшки. А в сусідньому сараї оселилися два поні – десятилітня біленька Фрося та чотирирічний монгол БТР. На виході з куреня – банери з десятьма Божими заповідями та правилами поведінки в цьому місці, як нагадування, що треба жити по совісті й з повагою до ближнього та держави.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Обходячи обійстя камінь-каширця Богдана Дмитрука, одразу нічого особливого не помічаєш: за багатоповерхівкою рядами вглиб від вулиці Шевченка вишикувались у зелених травах сараї, садки та городина. Та, відчинивши хвіртку високого тину на його присадибній ділянці, потрапляєш наче в якийсь кадр фільму про становлення України від часів козацької доби й до сьогодення, пише газета Полісся.
Утаємничене місце здалеку можуть видати лише гордо підняті увись державний та повстанський прапори, що визирають поміж гілля горіха-велетня. Решта – конспірація вищого класу. Здавалося б, чергове підсобне приміщення чи хлів. Але ні! За дверима, на велике здивування, бачиш справжній музей з експонатами минувшини.
На кількаметровому банері першими у вічі впадають козаки, які пишуть лист турецькому султану. З іншого боку – вже три козаки із улюбленого мультфільму багатьох варять куліш. Під ними скриня з крамом. Далі вишикувалися герої становлення державності та українського націоналістичного руху від часів князівської доби до солдатів ЗСУ. По колу розташувалися гойдалка, стільці-пеньки, оздоблені орнаментами давніх ряден й вовною, колишні банкетки в класичому стилі.
Читати ще: Бандера з Малої Глуші: як волинянин українізовує Чехію
На загорожі нагадують про часи наших дідів-прадідів вуличні гасові ліхтарі, кожухи й шубки, лозові кошики тощо. Об’єднує ці експонати круглий мангал у центрі зони. І все це просто неба! Замість покрівлі – лише розлоге дерево, що щільно вкрило територію від дощових хмаринок зеленню, наче парасолька. Неможливо відірвати погляд від підлоги.
Уламки старої плитки утворили барвисту мозаїку, що у променях сонця по-особливому виграє візерунками. Ця шедевральна доріжка плавно переходить у дерев’яний килим із вставками скляних пляшок в наступну ділянку, що вже під накриттям і відділяється від першої тільки стіною з маскувальної сітки. Тут мікс усіх часів: перші телефони, раритетні годинники, сервізи, посуд і статуетки різних епох, а також вишиті й мальовані картини квітів, пейзажів, сюжетів українських вечорниць тощо.
З іншого боку кімнати – кухонна зона, у якій можна знайти модернізовані елементи та іноземні експонати. Тут сучасний холодильник замаскувався солом’яним вбранням в східному стилі. А ще увагу привертає незбагненна скляна штука, як метрова пробірка, із краником та деревно-металевою основою. На ній викарбувано напис польською Tyskie. 1629. Ймовірно, колись за кордоном цю річ використовували для наливання пива-квасу. У камінь-каширському курені вона виконує функцію водяного бутля-кулера.
У цьому різноманітті важко конкретно визначити, що якої давнини та звідки сюди потрапило, треба допомога історика та власників цих знахідок. Адже окрім спадщини від предків Богдан, розмістив тут і речі, які приносили сусіди, друзі. Одна з родзинок серед всього цього – мушкет 1881 року.
«Почав облаштовувати це місце ще в 2021 році. Це, певно, у такий спосіб вилізло назовні моє гуцульсько-буковинське коріння та дідусеві будівельні здібності. Моя бабуся з Коломиї прилетіла «кукурузником» до Мукошина (Любешівщина) працювати медиком, там зустріла мого діда. Коли в Камені-Каширському почалося велике будівництво, він був одним із перших будівельників, які зводили двоповерхівки по вулиці Шевченка. Так тут обоє і лишилися», – пояснює нинішній господар обійстя, який перетворив успадковану ділянку на домашній музей.
Читати ще: «Це мій оберіг»: переселенка з Донеччини вивезла з окупації вишиванки та переїхала до Луцька
Якраз напередодні повномасштабної війни тут завершили основні роботи.
«Помагала мені в цьому, так би мовити, уся моя патріотична компанія. У перші місяці вторгнення це місце збирало десятки військових і волонтерів. Тут активно робили «бандерівські смузі», варили куліш, борщ та чай для тих, хто патрулював вулиці (як, наприклад, рота охорони, група швидкого реагування). Це було місце обігріву й обговорення подій, планів, як діяти. Навіть вирили неподалік бліндаж! Хто знав, чого чекати наступного дня, готувалися до всього», – додає Богдан.
«Ніхто краще за воїна не зрозуміє воїна. Цей біль знайомий нашій сім’ї. Адже і мій вітчим та друзі зараз на фронті, брати волонтерять. Так з’явився в парку патріотичний осередок незламності «Перлина». Є у нас і на Олексіївці цікава плетена хатинка. Якби заручитися підтримкою влади та мудрих людей, то можна було б такі речі вивести на високий рівень і зробити їх туристичною родзинкою міста. Можемо організувати такі місця й комусь на замовлення», – провадить чоловік.
А поки що до «Козацького куреня», окрім власників, приходять потеревенити на дозвіллі й інші містяни – і дорослі, і діти. Тож серед історичних об’єктів з’явилися дитяча гойдалка та сучасні іграшки. А в сусідньому сараї оселилися два поні – десятилітня біленька Фрося та чотирирічний монгол БТР. На виході з куреня – банери з десятьма Божими заповідями та правилами поведінки в цьому місці, як нагадування, що треба жити по совісті й з повагою до ближнього та держави.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У центрі Луцька п’яний водій спричинив ДТП
Сьогодні 19:32
Сьогодні 19:32
Наступного року всі чоловіки 18-25 років пройдуть базову військову підготовку, – Тимочко
Сьогодні 19:14
Сьогодні 19:14
Помер військовий з Волині Анатолій Столярчук
Сьогодні 18:55
Сьогодні 18:55
Квадрокоптери, РЕБи, зарядні станції: військовим передали допомогу від Луцької громади
Сьогодні 18:15
Сьогодні 18:15
Зеленський призначив нового командувача Сухопутних військ
Сьогодні 17:56
Сьогодні 17:56
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.