Контрольні без стресу та відсутність домашки: лучанка розповіла про дистанційне навчання сина. Інтерв’ю

«Шкільна освіта не має бути тією основою, яка формує дитину, в неї мають складатися свої інтереси, власний світогляд. І що більше вона має вільного часу від зубріння, постійного вивчення уроків, то більше перед нею відкривається можливостей», – переконана лучанка Тетяна Сомова.

Її 10-річний син Ілля зараз навчається в четвертому класі дистанційної школи. До цього хлопчик провчився три з половиною роки в традиційній гімназії. Вибір на користь онлайн-навчання зробили разом, виважено та скрупульозно вивчивши всі за та проти.

Тетяна, однак, підкреслила, що онлайн-навчання підійде аж ніяк не всім і не відкидає варіанта, що згодом син таки повернеться до звичайної школи.

Сам Ілля щиро зізнався, що дистанційне навчання йому до вподоби більше, адже тепер має вдосталь часу, аби робити те, що справді подобається.

«Я не сумую за однокласниками, бо мені вистачає друзів. До онлайн-освіти пристосувався швидко», – зазначив хлопчик, а на запитання про те, чи не хоче повернутися за парту, швидко відповів: поки ні.

Інформаційне агентство Волинські Новини детально розпитало Тетяну про всі плюси й мінуси дистанційного навчання. Вона розповіла про те, що підштовхнуло її забрати сина зі школи, на що зважала, обираючи онлайн-освіту, та кому таке навчання не підійде.

Де навчався Ілля до переходу в онлайн-школу?

До зміни форми навчання він відвідував одну з найкращих шкіл міста (я досі її такою вважаю) – це гімназія №21. Перед цим Ілля півтора року навчався в не менш чудовій школі №26. Загалом, ми відкриті до змін.

У нашому суспільстві серед батьків поширений стереотип про те, що зміни для дитини – це погано, дитина має звикнути до колективу, а будь-яка зміна, навіть однокласника чи вчительки, – це величезний стрес. І в нас батьки виховують дітей саме з такою установкою, тоді як у багатьох країнах, наприклад у Франції, зовсім інші підходи. Там вважають, що дитина має жити в перманентних змінах, тому що вміння адаптовуватися, комунікувати в різних середовищах дуже важливі у дорослому житті.

Ми зміни любимо (усміхається, – ВН), незважаючи на те, що Ілля – інтроверт, спокійний і довго звикає до нового товариства. Наприклад, раніше він ходив на рукопашний бій, потім ми вирішили, що хочемо змінити вид боротьби й пішли на джиу-джитсу. Хлопці зазвичай сильно тримаються за тренера, колектив, а для нас, зокрема для Іллі, це було не стресово. Так само і зі зміною школи.

Я прихильниця того, що дитина має бути мобільною, легко адаптовуватися. У сучасному світі вчити стабільності – це абсолютно протилежно тим викликам, які згодом поставить доросле життя.

Чому вирішили змінити форму навчання?

Передусім хочу наголосити, що рішення про зміну форми навчання не пов’язане з будь-яким негативом. Часто до онлайн-школи переходять через булінг, непорозуміння в дитячому колективі або конфліктну ситуацію з педагогами чи керівництвом школи. У нас цього не було.

Ми не чекали ніякої конфліктної ситуації, хоча, звичайно, розумію, що вона могла би бути. Ми просто в період, коли все окей і з однокласниками, і з вчителями, ухвалили таке рішення.

Чому? Передусім тому, що, як вважаю, навики самоорганізації і самодисципліни для дитини набагато важливіші за, умовно кажучи, академічні знання з предметів. Дитина має вміти самоорганізовуватися, самостійно шукати інформацію і вчитися. Наша класична шкільна офлайн-освіта не формує в дітей цих навичок.

Дитина має розвиватися всебічно. Наприклад, Ілля займається боротьбою, має досить пристойні успіхи з джиу-джитсу (усміхається, – ВН), захоплюється фотографією, знімає, періодично відвідує фотокурси, вивчає англійську в приватній школі й ходить у «Пласт».

Шкільна освіта не має бути тією основою, яка формує дитину, в неї мають складатися свої інтереси, власний світогляд. І що більше вона має вільного часу від зубріння, постійного вивчання уроків, то більше перед нею відкривається можливостей.

Я віддаю належне нашій системі освіти. Бачила прогрес у нашій школі, педагоги їздили на конференції, вчителі старалися. Але школу роблять не тільки педагоги, атмосфера школи – це співпраця вчительського колективу й батьків. І якраз до батьківського середовища в мене було найбільше запитань, тому що весь консерватизм, всі пережитки, їхні паростки були не від педагогів, а від батьків. Наприклад, що будемо дарувати вчительці, дівчаткам на 8 Березня?

Це також було одним із факторів, чому я забрала сина з традиційної школи. Я не хочу, щоб моя дитина росла в цій системі лжецінностей. У мене була думка: можливо, потрібно систему змінювати, говорити. Потім я зрозуміла, що за свій зекономлений енергетичний ресурс краще створю якийсь навчальний проєкт для дітей, ніж буду боротися проти 20 мам.Окрім того, в нас досить мобільний спосіб життя – ми з чоловіком часто їздимо по роботі в інші міста. Дуже зручно мати можливість без відриву від навчального процесу взяти з собою дитину. Також мене надихнули приклади інших мам.

Я раніше казала й досі стверджую, що для нас це експеримент, тобто не відкидаю того, що, можливо, через пів року ми визнаємо, що щось пішло не так і потрібно повертатися в традиційну школу.

Як шукали онлайн-школу, на що орієнтувалися?

Перша базова вимога – класична програма Міністерства освіти і науки, тобто та ж сама, що й у загальній школі, аби потім була можливість складати разом з усіма ЗНО.

Друга – якість навчального продукту. Наприклад, в «Оптімі» є безплатна демоверсія навчального кабінету. Нам підійшло те, як пояснюють матеріал, сподобалося, що передбачено багато деталей, наприклад, коли дитина виконує контрольну роботу, в неї автоматично блокується доступ до google.

Третя – викладачі. У нашій школі є можливість брати skype-консультації, наймати менеджера, який контролюватиме навчальний процес дитини.

Насправді я не спала три-чотири ночі – ухвалювала рішення дуже тяжко. І коли вкрай замучена сумнівами запитала в менеджерки онлайн-школи, що мені робити, вона дуже мудро відповіла: ви завжди зможете повернутися, вас зобов’язані будуть прийняти назад, спробуйте, поки не спробуєте, не зрозумієте, підходить вам це чи ні, ми підходимо не всім. Мені це дуже заімпонувало.Яка ціна навчання?

3000 гривень на місяць. Додатково коштують послуги тьютора – 1500 гривень на місяць.

Як проходить навчальний процес? Є, наприклад, графік уроків, контрольні?

Ілля заходить в онлайн-кабінет, обирає тему уроку, читає тексти, слухає аудіо, в кінці виконує тест для розуміння того, наскільки засвоїв матеріал.

Підсумкове оцінювання, своєю чергою, відбувається з такою ж періодичністю, як і в звичайній школі. Дитина так само пише диктанти, роздруковує бланки, сканує і надсилає їх на перевірку, має навчальні зошити.

Учні також розформовані по класах, є класний керівник. Усе дуже продумано. Періодично відбуваються офлайн-зустрічі в Києві, спільні походи, екскурсії, подорожі.

За кожним предметом закріплений вчитель, а учень має свій графік консультацій. Якщо він відчуває, що йому потрібна skype-консультація, наприклад, із математики, пише вчительці й домовляється.Навчальний процес поділений на розклад, як і в звичайній школі. Наприклад, сьогодні у тебе математика, англійська, українська та фізкультура. Ти можеш вчитися відповідно до цього розкладу. Водночас маєш завантажену навчальну програму на весь семестр. Ми з Іллею наперед закриваємо такі предмети, як «Я у світі», природознавство, основи здоров’я. Далі йдемо за розкладом. Буває, що я на роботі, а в нього така контрольна, де треба моя допомога, наприклад, із записом відео. Він її лишає.

Є дедлайни: якщо все окей, то предмет у твоєму навчальному кабінеті виділений синім кольором, якщо ти пропустив перший дедлайн, він підсвітиться жовтим, аби нагадати тобі, що не все зроблено, якщо дедлайни горять – червоний. Попереднього семестру ми все встигли, однак я знаю, що цей буде складнішим, тому що попереду – закриття четвертого класу, ДПА в режимі відеоконференції.

А як відбуваються такі уроки, як фізична культура, образотворче мистецтво, трудове, музика?

Якщо дитина відвідує художню школу чи якісь фізичні гуртки, то просто надсилає копію довідки, що підтверджує це, і дисципліна зараховується автоматично. Ілля займається джиу-джитсу, тому питання з фізкультурою в нас відпало. Але якщо дитина не відвідує таких занять, то в онлайн-школі вивчає історію спорту та робить п’ятихвилинки.

Наголошу: це підходить не всім. Так, я вважаю, що в дитини має бути достатнє фізичне навантаження. Онлайн-навчання не має спонукати дитину просто сидіти перед комп’ютером і нікуди не ходити.

На ручній праці Ілля робить те, що йому подобається, наприклад, нещодавно зліпив лісовика. Я жартувала, що завданням із ручної праці в нас буде пилососення квартири, а чому й ні (сміється, – ВН)? Ми робимо те, що подобається, те, що не подобається, можна не робити. Такий привілей онлайн-освіти.Мені дуже подобається викладання музичного мистецтва. Ілля три з половиною роки ходив у хороші школи й за цей час жодного разу не прибіг до мене з захопленням розповідати про якогось композитора. Не кожен має музичний слух, а от орієнтуватися в музичній культурі на якомусь базовому рівні, вважаю, абсолютно не зайве. Це розвиває.

Так само з образотворчим мистецтвом: хочеш – малюй, хочеш – вивчай історію мистецтва, біографію художників. Це класно.

Є завдання й із трудового навчання, наприклад, вирізати щось із паперу. Зрозуміло, що він має виконати завдання самостійно, без допомоги вчителя. Однак будьмо відверті: хіба на уроках вчитель має час підійти до кожної дитини й допомогти їй?

Особисто в мене був стрес, коли мені казали, що маю дві ліві руки, бо не вмію робити того чи того. І так не тільки в мене. Саме ці уроки стали якимось розсадником комплексів у багатьох людей. Або поділ: хлопці ідуть щось вирізати з дерева, а дівчатка – ліпити пиріжки. Гендерні стереотипи в дії.

Чи змінилася успішність сина?

Його оцінки, порівняно зі звичайною школою, підвищилися в середньому на бал-два. Чому? Тому що він пише контрольні без стресу. Раніше він реально стресував на контрольних, а зараз розслабився. До того ж, на кожен тест дають дві спроби і зараховують кращий результат.

Чому стресував? У нас була травма з дитячим садочком, де були дуже жорстокі вихователі, які заклеювали дітям рот скотчем, ображали їх. Я пізно його звідти забрала. І така мікротравма, навіть попри хороший колектив у школі та гарні стосунки з однокласниками, впливає на дитину – Ілля вразливий і досі боїться оцінювання, порівняння.

Скільки часу забирає навчання?

Іллі, щоб виконати завдання за розкладом, потрібно 2,5-3 години на день. Чому так мало? У звичайній школі урок триває 45 хвилин, плюс перерви. Однак у класі – 30 учнів, тож часу, аби підійти до кожного учня, щоб пояснити матеріал чи перевірити завдання, може не вистачити. Знову ж таки, йдеться про оптимізацію часу. До того ж, дитина приходить додому і ще робить домашнє завдання. У нас цього немає: в кінці кожного уроку – тест.

Це не всім підходить, адже виникає питання: чим зайняти дитину.Чи є в онлайн-школі канікули?

Канікули в «Оптімі» збігаються з канікулами в традиційній школі. Є дата, до якої ти маєш здати всі борги, всі контрольні роботи. Після цього отримуєш електронний табель. Далі розпочинаються канікули. Хочеш – можеш вчитися і під час канікул або зробити завдання наперед упродовж семестру і влаштувати собі додатковий тиждень канікул.

Тобто формальний графік є, але ти з легкістю і без будь-яких втрат можеш підлаштовувати його під себе та власний спосіб життя.

Кому дистанційне навчання не підійде?

По-перше, дітям, які не можуть самоорганізуватися. Наприклад, я працюю, у мене своя справа, маю досить щільний робочий день і не можу бути тьютором для дитини. Якщо потрібно, то допомагаю, але дитина має бути достатньо відповідальною, посидючою, вміти організувати свій день.

Як на мене, тайм-менеджмент, навики планування – це наше все. Якщо людина не вміє планувати свій день, вона не вміє планувати своє життя. Я розумію, що інколи ми не бачимо оптимальних рішень, бо обмежені якимись уявленнями про те, яким має бути день чи робочий графік.

І що раніше дитина виходить за рамки звичних уявлень, що раніше вчиться підлаштовуватися під себе, свій темперамент, власні потреби, то більше в неї з’являється ресурсу для успіху в дорослому житті.

Онлайн-навчання не підійде відвертим екстравертам, яким реально треба колектив. Це не підійде тим сім’ям, які не мають можливості, часу чи фінансів, аби дитина відвідувала додаткові заняття.

Я вважаю, що дистанційна школа – це прогресивний метод навчання, сучасний, за ним майбутнє, але він не універсальний.

А з якими мінусами стикнулися ви?

Адаптаційний період потребував дуже багато мого часу. Як на мене, мінус якраз у тому, що навчальний процес потребує більшого залучення батьків на початковому етапі, аби вникнути, розібратися з навчальним кабінетом.

Звісно, ми ще не перейшли в старші класи, в нас не розпочалися фізика, географія, біологія, але на етапі початкової школи я не шкодую про перехід в онлайн-школу.

Ілля сумує за однокласниками?

Трохи сумував, але тих, кого хоче, він бачить.

В Іллі є своє коло спілкування, свої друзі, він із ними ходить у кіно, на ролики. В основному це хлопці з гуртків, сусіди.

Загалом я вважаю, що соціальні зв’язки мають налагоджуватися не ситуативно – типу в тебе є клас, ти мусиш його любити – а згідно з індивідуальним вибором, за спільними інтересами, простою людською симпатією.

Робите разом з сином уроки?

Я завжди налаштовувала Іллю на самостійність. По-перше, я – егоїстка і мені шкода витрачати свій час на сварки, пояснення математики…

Я не хочу витрачати вечір не на свою дитину, а на уроки. Я краще з дитиною поспілкуюся, щось подивлюся чи просто пограюся.

Чи не плануєте в подальшому повернутися до традиційної школи?

Можливо. Я не виключаю, що через пів року Ілля скаже: мам, я хочу назад до школи. У такому разі ми, як завжди, будемо готові й відкриті до змін.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото та відео з особистого архіву Тетяни Сомової

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---