Конфлікт без причини: чому «Семиярусна гора» зчинила бучу навколо Гостинного двору у Луцьку і хто правий?

Ще у 2020 році Луцька міська рада започаткувала процедуру державно-приватного партнерства, завдяки якій хоче відреставрувати пам’ятку архітектури місцевого значення – Гостинний двір, що у Старому місті, залучивши на своїх умовах інвестора та облаштувавши там готель, хостел, ресторан та сувенірну крамницю.

Гостинний двір перебуває у комунальній власності Луцької міської ради. Влітку минулого року простір у будинку Прайзлерів надали для молодої громадської організації «Семиярусна гора» з умовою, що вона покине його, щойно цього потребуватиме міська рада, реалізовуючи процедуру державно-приватного партнерства.

Коли ж це сталося, «Семиярусна гора» за допомогою маніпуляцій та агресивної комунікації створила хайп навколо дворика, вимагаючи зберегти створений ними простір та намагаючись скликати громадські слухання. ГО зібрала для цього необхідні підписи, але, як виявилося, серед підписантів – чимало неповнолітніх. Втім «Семиярусна гора» знову ж таки за допомогою маніпуляцій розкрутила цю тему, тому Луцька міська рада вирішила самостійно скликати громадські слухання.

Нині тема на слуху і в інформаційному просторі, і в луцькому сегменті Фейсбуку, оскільки слухання через повітряну тривогу так і не відбулися. Інформаційне агентство Волинські Новини спробувало з'ясувати, яка ситуація склалася між міською радою та «Семиярусною горою». Також ми розповімо про історію Двору Прайзлерів, процедуру державно-приватного партнерства та чому «захист» простору, створеного ГО «Семиярусна гора» у комунальній власності, схожий на спробу рейдерського захоплення.

Історія створення Гостинного двору та важливість його відновлення

Як розповів начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради, краєзнавець Олександр Котис, про перших власників ділянки майбутнього Гостинного двору відомо вже з середини ХІХ століття. Таким був Герш Дойч. Після нього у 1880-х роках власницею фігурує міщанка Дмоховська. У той час на ділянці вже був Г-подібний будинок, який довшою частиною простягався вздовж вулиці Домініканської (тепер Драгоманова). Свій будинок вона звела на дворівневих підземеллях XVI-XVII століть, які збереглися до нашого часу.

Наприкінці століття власником ділянки з будинком став Володимир Прайзлер (саме його ім’ям нині називають дворик та будинок), представник чеської громади Луцька. Його батько Франці Прайзлер був чеським колоністом, який переїхав на Волинь у ХІХ столітті в рамках масової чеської і німецької колонізації західних губерній Російської імперії. Родина була заможною, на початку ХХ століття Володимир Прайзлер був членом різних міських комітетів, що свідчить про його активну громадську участь.

У 1920-х роках він виріши суттєво розширити приміщення, звернувшись до технічного відділу магістрату з проєктом на добудову будинку вздовж вулиці Кафедральної, а також надбудову другого поверху. Дозвіл було отримано й роботи швидко завершилися. Так виникла П-подібна будівля, яка і збереглася до нашого часу: в основі старий будинок на давніх підземеллях і флігель з прибудовою та надбудовою другого поверху 1928 року.

У новій частині на першому поверсі Прайзлер розмістив ресторан, а на другому поверсі – готель. Також у цьому приміщенні містився Чеський клуб.

Після будівництва Прайзлер записав свою нерухомість на дочку Барбару Петричек та ще одну родичку Марію Якл. Сам же порядкував тільки рестораном. У 1940 році всю нерухомість націоналізували, хоча в 1941-му троє колишніх власників отримали дозвіл продовжити діяльність ресторану. В подальшому слід Прайзлера та його нащадків губиться в історії. У 1950-х роках в приміщенні колишнього Гостинного двору розмістили аптекоуправління.

Щодо сучасної історії, то на початку 2018 року пам’ятку архітектури Гостинний двір на Кафедральній, 4 передали на баланс Луцької міської ради, яка нині, на переконання Олександра Котиса, робить усе можливе, аби зберегти цю пам’ятку.

«Із точки зору культурної спадщини Гостинний двір – це пам'ятка, яка перебуває на балансі міської ради. Кожен власник пам'ятки має вживати заходів з її збереження. Беручись за порятунок, треба володіти ресурсами та інструментами для залучення майже астрономічної суми коштів на проєкт і його виконання. Те, що міська рада взялася за цю відверто невдячну справу, дуже добре. Якщо все вдасться, то проєкт порятунку Гостинного двору, як і Вежі Чорторийських, – дві найкращі події довкола луцьких пам'яток за останні 20-30 років», – зазначає Олександр Котис.

Створення готелю та ресторану в Гостинному дворі: за допомогою державно-приватного партнерства міська рада матиме можливість контролювати дії інвестора під час реставрації

Начальник відділу інвестиційної політики департаменту економічної політики Сергій Омельчук пригадав, що міська рада ще з 2017 року почала працювати над тим, аби зберегти пам’ятку архітектури в Старому місті на Кафедральній, 4. У 2018 році з балансу Волинської обласної ради об’єкт було передано місту. В 2020 році почалися ґрунтовні дослідження, що ж міська рада може зробити, аби реставрувати цей об’єкт. Інформацію збирали з усіх виконавчих органів, які надавали певні пропозиції щодо збереження Гостинного двору. На основі цих досліджень було сформовано концептуальну записку, в якій було визначено, що найкращим способом відновлення цієї пам’ятки буде державно-приватне партнерство.

Відзначимо, що варіантів збереження пам’ятки було кілька: продаж, оренда та відновлення коштами міста. Однак усі варіанти відкинули, оскільки під час продажу та оренди місто не мало б можливості контролювати дії нових власників, а відновлення пам’ятки за кошти Луцька буде непосильним для місцевого бюджету.

Читати ще: Є загроза обвалу балкона: Гостинний дім Прайзлерів у Луцьку потребує невідкладного ремонту

«Один з варіантів збереження пам’ятки – продаж. У нас є технічний звіт по цій пам’ятці, в якому йдеться про те, що вона перебуває в передаварійному стані. Зважаючи на це, вартість продажу на аукціоні буде не дуже високою. Навіть після продажу не факт, що новий власник захоче цю будівлю реставрувати. Та й міська рада не матиме важелів впливу на це. Може відбутися, як у столиці, коли власник дотримає будівлю до стану, коли вона завалиться і не підлягатиме відновленню, а далі побудує якийсь інший об’єкт. Ще є варіант оренди. Пільгова оренда об’єктів занедбаної культурної спадщини передбачає плату в одну гривню за квадратний метр. Там 1600 квадратних метрів. Тобто це нічого в грошовому еквіваленті. Ми також не будемо знати, чи зможе орендар зробити щось із цим об’єктом за час оренди», – зазначив Сергій Омельчук.

Є варіант відновлення Гостинного двору коштами бюджету міста. За словами посадовця, ще до повномасштабного вторгнення його мінімальне облаштування з внутрішніми роботами вартувало більш як 50 мільйонів гривень. Відповідно до акта «Волиньпроекту», який здійснював технічне обстеження, за цінами 2021 року лише укріплювальні роботи, аби будинок не завалився, коштували понад 8 мільйонів гривень.

«Не факт, що ми до війни змогли б це профінансувати, а зараз нас тим паче ніхто не зрозуміє», – переконаний Сергій Омельчук.

Тому в підсумку зупинилися на варіанті державно-приватного партнерства, закон про яке було ухвалено у 2010 році. Відтоді його доопрацьовували і в 2021 році було внесено останні зміни. Чому ж обрали саме цю процедуру? Вона дозволяє сформувати рамки, тобто міська рада висуватиме умови до потенційного інвестора, який вкладатиме кошти в реставрацію.

«У договорі про державно-приватне партнерство ми прописуємо, що інвестор може робити, що – ні, тобто ставимо його в певні рамки. Договір підписують на визначений час – до 50 років. Після закінчення договору об’єкт державно-приватного партнерства повертається у власність міської ради. Перевага державно-приватного партнерства в тому, що ми зберігаємо свій вплив на об’єкт. У рамках партнерства ми пропонуватимемо інвестору, щоб це був готельний комплекс з рестораном. Фактично воно повторюватиме його оригінальне призначення, яке було на початку ХХ століття», – каже Сергій Омельчук.

Як стверджували в ГО «Семиярусна гора», майбутнє Гостинного двору пов'язували з «таємним інвестором», який планував відкрити бутик-готель і взяти Гостинний двір у пільгову оренду за 1 гривню. Вони акцентували, маніпулюючи фактами, що про відкритий конкурс не йшлося. Мовляв, це найбільше їх обурило.

Але усі ці факти Сергій Омельчук спростував. Він наголосив, що потенційних кандидатів на те, щоб вкласти гроші у Гостинний двір, не було, ні з ким у жодні переговори не вступали. Водночас він погодився, що в 2019 році на якомусь із засідань начальник відділу комунального майна Алла Грабко сказала, що є потенційний інвестор, але її слова зрозуміли неправильно, «потенційний інвестор» було вжито як термін, а не якусь конкретну зацікавлену компанію.

Також начальник відділу інвестиційної політики спростував маніпуляцію «Семиярусної гори», що Гостинний двір віддадуть інвестору без конкурсу. А їхню вимогу провести відкритий архітектурний конкурс вважає не зовсім компетентною.

«Громадська організація спонукає нас провести архітектурний конкурс, суть якого незрозуміла. Архітектурний конкурс може бути проведений у випадках, наприклад, якби це була якась церква, яку було зруйновано у минулих століттях, і ми обговорювали б, який вигляд вона матиме. А так ми маємо оригінальну будівлю, яка зберігається у тому вигляді, в якому вона зберігається. Фактично вона матиме те саме призначення, яке й мала. Щодо того, що Гостинний двір віддадуть у руки інвестора без конкурсу, то це не так. У рамках державно-приватного партнерства буде оголошено конкурс на наших умовах, на яких ми будемо обирати інвестора», – наголосив Сергій Омельчук.

Як стверджують представники «Семиярусної гори», в концептуальній записці до рішення міськради у будинку пропонують поставити енергозберігальні вікна та двері й провести утеплення, що «мовою наших чиновників означає – поставим пластикові вікна і обшиємо пінопластом». Чергову маніпуляцію змушений був розвіювати начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради, краєзнавець Олександр Котис, наголосивши, що під під час реставрації будинок не можна буде обшити пінопластом, адже це архітектурна пам’ятка, власне, такого і не планують.«В умовах, які міська рада прописувала, йдеться про те, що у будівлі потрібно зробити термомодернізацію. Але це не означає, що там встановлять пластикові вікна і обшиють пінопластом. Є різні види термомодернізації. Під час реставрації архітектурної пам’ятки місцевого значення за усіма правилами має залишитися автентичний вигляд споруди з мінімальним втручанням у зовнішній вигляд фасаду. Просто громадська організація зрозуміла собі так, що термомодернізація – це пінопласт та пластикові вікна», – зауважив Олександр Котис.

Поведінка «Семиярусної гори» незрозуміла, їхні дії схожі на спробу рейдерського захоплення, – громадський сектор

Як ми вже згадували, наприкінці літа ГО «Семиярусна гора» створила простір у внутрішньому дворі будинку Прайзлерів. Втім територію для створення простору громадській організації «Семиярусна гора» було надано на тимчасове користування із застереженнями, що з 2018 року триває процедура державно-приватного партнерства.

Здавалося б, що після того, як ГО «Семиярусна гора» попросили з території, вони заберуть свої речі, які використовували для облаштування, та покинуть її. Натомість вони стали претендувати на цю територію і надалі. Оскільки у своїх численних дописах «Семиярусна гора» застосовувала маніпуляції, зокрема використовуючи для цього Майдан та оборону Бахмута, громадський сектор міста не те, що не підтримав колег, а виступив з різкою критикою, називаючи поведінку «Семиярусної гори» спробою рейдерського захоплення території та приміщення Гостинного двору.

Начальник відділу молодіжної політики у Департаменті молоді та спорту Луцької міської ради Заріна Дацик, яка сама вийшла з громадського сектору, пригадала ситуацію з «Семиярусною горою» від самого початку, зазначивши, що та мала всіляке сприяння:

«За проханням ГО «Семиярусна гора» було організовано низку зустрічей на рівні заступниці міського голови та зі структурними підрозділами міської ради. Рівно стільки зустрічей, скільки хотіли молоді люди. Жодна організація до того не мала такої кількості зустрічей з працівниками міської ради. Під час деяких зустрічей хлопцям неодноразово було наголошено на тому, що у молодіжний простір (як його позиціонують представники організації) згодом може зайти орендар в межах процедури державно-приватного партнерства. Неодноразово ми просили волонтерів ставити тільки такі меблі та інші речі/оснащення/насадження, які можна було би перевезти у разі такої потреби в майбутньому. Щоби праця не була даремною.

Ми обіцяли також, що будемо спільно вести перемовини з потенційним чи фактичним орендарем про те, чи можна буде на цьому місці лишити молодіжний простір. І тоді спільно будемо обирати варіанти, як вчиняти надалі (за результатами цих перемовин). Якщо орендар буде проти, можна перевезти все у будь-який інший наявний простір (якщо такий є на прикметі в організації) або у Луцький міський молодіжний центр. Тут було право вибору за ними, адже це їхнє дітище, яке ніхто і ніколи не збирався привласнювати.

На етапах підписання меморандуму, проведення табору, спілкування зі структурними підрозділами жодного разу від представників ГО «Семиярусна гора» не пролунало, що їх таке не влаштовує, ми хочемо по-іншому. Більш того, частина з розміщених об’єктів була все одно зроблена стаціонарно, а не мобільно, що унеможливлює перевезення».Водночас у Заріни Дацик виникла низка питань до ГО «Семиярусна гора», зокрема про їхню «публічність», якою вони так пишаються.

«Хай хлопці (бо приходили саме хлопці) скажуть/напишуть, чи було їм хоч раз відмовлено у зустрічі? Чи було їм хоч раз відмовлено у підтримці заходів? Чи ми не допомагали їм провести «Бур табір»? Хай скажуть, чи не попереджали ми їх про те, що колись може з’явитися орендар? Що планують процедуру державно-приватного партнерства? І чи не пропонували ми інші місця для розміщення їхніх об’єктів? Чи не співпрацювали ми з ними? Чи не проводили вони частину своїх заходів у Луцькому міському молодіжному центрі? І якщо хоч в одному з цих питань «неправда» – прошу це публічно заявити. Адже саме публічність – основний «козир» організації. Саме її взято за основу цього конфлікту.

На ці питання я готова давати публічні відповіді. Вони у моїй компетенції. Чи є на руках у представників організації будь-які документи на «мурал» (погодження)? Чи є старий занедбаний гараж, на якому було нанесено графіті, пам’яткою архітектури? Чи зверталися вони до нас хоча би з листом щодо їхніх планів намалювати саме там стінопис? Чи брали вони слухавку після того, як відбулась конфліктна ситуація з «муралом»? Чому вони не були готові до дискусії, до того, щоб владнати/спробувати владнати ситуацію без публічного конфлікту та розголосу? Натомість представники організації передали нам, що віднині вони всю комунікацію хочуть вести суто медійно. І почалися пости, позначення у них сотень людей, які не знають ситуації й не володіють інформацією про неї. Чи саме публічний розголос і був початковою метою? Я не знаю… Чи мали ми на всі їхні пости робити свої? Чи мали підхопити правила брудних ігор?» – висловлюється Заріна Дацик.

Незрозумілою є поведінка «Семиярусної гори» для представника громадської організації «Інститут транскордонних ініціатив» Максима Войчука.

«Усі громадські організації, з якими я спілкувався щодо цієї теми, м’яко кажучи, шоковані. Ніхто не очікував, що таке може бути. Напевно, це брак досвіду, бо інакше пояснити це нахабство дуже складно. Це неадекватна поведінка, яка нетипова для більшості громадських організацій та представників громадського сектору. Найбільша проблема, що це має репутаційний удар для громадського сектору загалом. Люди, які давно працюють в громадському секторі, представники ГО, які займаються різними речами, шоковані, оскільки ніхто й ніколи собі такого не дозволяв у плані комунікації. Так, бували різні моменти, але загалом комунікація громадських організацій з міського радою завжди була нормальною, завжди домовлялися про якісь спільні речі та проєкти. У мене є кейс кількарічної давності, коли ми нормально, адекватно працювали з міською радою і не було жодних проблем. А тут – чи брак навичок комунікації, чи це якась така їхня мета… Дуже не подобаються спекуляції темами Майдану, Бахмута. Те, що вони собі дозволяли, взагалі ні в які рамки не входить», – каже Максим Войчук.Він висловив думку, що дії «Семиярусної гори» схожі на рейдерське захоплення будівлі Гостинного двору: «Моя суб’єктивна думка, що це схоже на рейдерське захоплення. Виходить так, що ГО «Семиярусна гора» вирішила, що саме вони мають там організувати простір і керувати усім, що там відбувається, без жодної комунікації та діалогу. Фінально мені це має такий вигляд, що вони не пропонують спільного рішення, не пропонують обговорення, тому схоже, ніби вони хочуть забрати приміщення суто для себе. Гостинний двір – це комунальна власність. Якщо вони хочуть щось там робити, то мали б сісти за стіл переговорів з іншими громадськими організаціями, міською радою. Але вони цього не робили, а стали голосно кричати, що їх ображають, що міська рада робить щось незрозуміле. Ці їхні заяви нічим не підкріплені та дуже дивні».

Водночас Максим Войчук не береться говорити, чи за діями «Семиярусної гори» хтось стоїть, зокрема опозиційні політичні сили.

«На якомусь етапі була така думка, але наразі я не можу сказати, що це справді так, бо незрозуміло, чи їхні дії відбуваються через недосвідченість, чи, можливо, хтось за ними стоїть. Якщо за ними хтось і стоїть, то за логікою речей, їм мали б підказувати, як поводитися. Але публічно за них ніхто не включався, підтримки навіть умовно від опозиційних політиків у них немає. Тому цей момент я відкинув би», – сказав представник «Інституту транскордонних ініціатив».

Керівник Луцького міського молодіжного центру Юрій Семчук відзначив, що він підтримує ідеї «Семиярусної гори» щодо розвитку Старого міста, але не методи, якими це роблять урбаністи.

«Вони себе називають урбаністами, займаються відродженням забутих місць. Ідея розвивати Старе місто – хороша. Я підтримую їхні ідеї щодо розвитку, але методи не збіглися зі здоровими методами. Не можна через скандал приходити до влади, до людей і таким чином щось робити. Для мене це рейдерство, коли молодь заходить у простір і починає відбивати це приміщення. У здоровому суспільстві це так не працює», – наголосив Юрій Семчук.

На його переконання, за допомогою маніпуляцій «Семиярусна гора» підняла хайп на гаражі і муралі. Також у своїх маніпуляціях вони використовують війну та військових, тобто ті речі, які не мали б морального права навіть згадувати.

«Там був збоку гараж, який жодним чином не був причетний до того простору. Вони намалювали на ньому мурал чи графіті. Мурал мусить мати погодження. Чому було знесено гараж – я не знаю, але повторю, що до простору він не має жодного стосунку», – сказав очільник молодіжного центру.

Також він наголосив, що підписи для проведення громадських слухань було зібрано не зовсім чесно: «Вони самі говорять, що збирали підписи проти влади, запитуючи людей, чи підтримують вони міського голову. Коли люди казали, що не підтримують, то вони просили їх підписатися проти міської влади. Звичайно, хтось не задоволений дорогою, хтось – освітленням, під’їздом. Тобто люди підписувалися за все, ці підписи не мають стосунку до Гостинного двору. Зі всіх людей, які ставили підписи, можливо, 20-30 були у тому просторі. Я не впевнений, що це все луцька молодь, яка має прописку. Серед підписантів були і неповнолітні, вони це трактували, що це теж молодь. Але якщо іти правильним юридичним шляхом, то це має бути людина з міста, повнолітня. Заяви їхні про те, що на слухання зігнали бюджетників… Неважливо, де людина працює, чи в школі, чи десь на ринку. Це лучани, кожен з яких має свою думку. На цих слуханнях вони могли їх переконати чи донести свою думку», – зазначає Юрій Семчук.

Він підтвердив, що пропонував і до цього часу пропонує «Семиярусній горі» проводити заходи у Молодіжному центрі в парку. Там є велика прибудинкова територія, де можна поставити усі їхні речі: лавочки, сцену.

«Це буде найкращою альтернативою, коли ми скооперуємося і зробимо цей простір ще кращим. Однак вони не погодилися, в них своя позиція щодо рейдерського захоплення приміщення, але з якою метою це роблять, я зрозуміти не можу», – резюмував Юрій Семчук.

***

«Семиярусна гора» наробила чимало шуму в спробі зберегти простір на території, яка належить місту та була надана їм тимчасово, використовуючи різні маніпуляції. Нині громадський сектор має острах, що ця ситуація може негативно вплинути на їхнє спілкування з міською владою, та переконує, що це радше виняток з правил, наголошуючи на важливості подальшої співпраці. Але також питання полягає і в тому, чи не перетворилася ГО «Семиярусна гора» з людей, які нібито прагнуть зберегти Старе місто, на ворогів цього процесу? Потенційні інвестори навряд чи схочуть відновлювати пам’ятку, навколо якої створили нічим необґрунтований шум, а в міста банально немає грошей у бюджеті на такі витрати. Та й громадська організація, яка волала про конкурс на відновлення Гостинного двору, навряд чи має для цього кошти.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---